Провадження № 22-ц/803/1925/22 Справа № 173/329/21 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
01 лютого 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
Головуючого - Куценко Т.Р.
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.
за участю секретаря - Заворотного К.Я.
розглянула у закритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: державний нотаріус першої Кам'янської державної нотаріальної контори Трощій Наіля Галібовна та ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення і визначення додаткового строку на прийняття спадщини, -
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, визначивши третіми особами, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору державного нотаріуса першої Кам'янської державної нотаріальної контори Трощій Наілю Галібовну та ОСОБА_1 , на предмет встановлення факту належності ОСОБА_3 свідоцтва про смерть, виданого 12 червня 2020 року виконкомом Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 48 років; визначення ОСОБА_2 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини тривалістю в два місяці з моменту набрання чинності рішенням суду, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 01 жовтня 2019 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,2550 га., кадастровий номер 1221087000:01:047:0302, розташованої на території Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області строком на 49 років, який помер влітку 2020 року, про що позивачеві стало відомо лише у лютому 2021 року від мешканки с. Мишурин Ріг Верхньодніпровського району, як і стало відомо, що померлий ОСОБА_3 мешкав за життя разом із дружиною ОСОБА_1 .
Разом з чим позивачеві стало відомо про наявність рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року, яким за заявою ОСОБА_3 задоволено його заяву про встановлення факту належності йому, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №099239, виданого на підставі розпорядження голови Верхньодніпровської районної державної адміністрації від 21 травня 2004 року №195-р про право приватної власності на земельну ділянку, площею 5,255 га, розташованої на території Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, виданого на ім'я ОСОБА_5 .
З метою вирішення подальшої долі оренди цієї земельної ділянки позивач звернулась до Верхньодніпровської нотаріальної контори, в якій вона дізналась про заповіт, складений ОСОБА_3 за життя на її ім'я, де постановою державного нотаріуса Першої Кам'янської державної нотаріальної контори Трощій Н.Г. від 03 лютого 2021 року їй відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку із пропуском встановленого 1270-1272 ЦК України строку, а також у зв'язку із розбіжностями у заповіті та свідоцтві про смерть прізвища спадкодавця, з огляду на те, що в заповіті прізвище останнього зазначено як " ОСОБА_6 ", а у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 12 червня 2020 року виконкомом Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, як " ОСОБА_7 ".
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 тривалістю в два місяці з моменту набрання чинності рішенням суду. В іншій частині вимог - відмовлено, вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням третя особа ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в повному обсязі та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог з інших підстав, посилаючись при цьому на те, що позивачем після закінчення підготовчого провадження, всупереч п.3 ч.2 ст. 197 ЦПК України, було усно змінено підстави позову без повідомлення всіх сторін у справі, та зазначено про її необізнаність про смерть чоловіка апелянта та наявність заповіту на її ім'я, внаслідок чого вона пропустила строк для звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою, натомість апелянт стверджує, що 09 червня 2020 року чоловік позивача ОСОБА_2 був особисто присутній на похованні ОСОБА_3 , а тому позивач, як дружина, не могла не знати про смерть чоловіка ОСОБА_1 , що також в судовому засіданні підтвердили і свідки, допитані судом, однак цьому не було надано належної правової оцінки.
Разом з цим апелянт зазначає, що їх з ОСОБА_3 родина та родина ОСОБА_8 мали дружні стосунки з дитинства та чоловік ОСОБА_3 здавав в оренду їм спірну земельну ділянку, а після смерті чоловіка ОСОБА_1 довела до відома родині ОСОБА_8 , що договір оренди, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перестав діяти у 2019 році, тому мала на меті обробляти цю земельну ділянку самостійно, що спростовує твердження позивача про її необізнаність про смерть ОСОБА_3 , як і спростовує її твердження про необізнаність про наявність заповіту на її ім'я, складеного 10 липня 2018 року ОСОБА_3 , оскільки, звертаючись до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини за заповітом вона вже надала нотаріусу заповіт, який мала у себе, а заява відповідала волевиявленню отримання спадщини саме за заповітом, при цьому заповіт складався із зазначенням податкового номер ОСОБА_2 , що було б не можливо без її на це згоди або присутності, оскільки ця інформація є з обмеженим доступом, а апелянт, як дружина, дізналась про цей заповіт лише отримавши позов ОСОБА_2 , як і дізналась зазначене у цим заповіті та у Державному акті на землю прізвище чоловіка, як ОСОБА_6 , яке не відповідало дійсності, враховуючи що її чоловік за життя втратив паспорт та 28 серпня 2018 року отримав новий, в якому прізвище зазначено як " ОСОБА_7 ", що явно суперечить зазначеному у заповіті від 10 липня 2018 року та Державному акті на землю, що судом першої інстанції не було взято до уваги, як і не було враховано те, що ОСОБА_3 ніколи не звертався до суду із заявою про встановлення факту належності йому Державного акту на землю з підстав розбіжностей у прізвищі, тому апелянт ставить під сумнів законність цього рішення, зазначаючи при цьому, що наданих до цього позову документів ані чоловік, ані вона у себе не мали, а тому вважає, що рішення суду не ґрунтується на дійсних обставинах справи, судом не надано належної правової оцінки цих обставинам та не було з'ясовано причин пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається в тому числі із земельної ділянки площею 5.2550 га,. кадастровий номер 1221087000:01:047:0302, розташованої на території Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, правонаступником прав і обов'язків якої є Верхньодніпровська міська рада Дніпропетровської області.
За життя спадкодавцем, ОСОБА_3 , на ім'я позивача був складений заповіт, посвідчений Малашовою Г.В, приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, 10.07.2018 року за реєстровим номером № 840, згідно якого спадкодавець на випадок своє смерті заповів земельну ділянку площею 5.2550 га,. кадастровий номер 1221087000:01:047:0302, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташованої на території Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області позивачеві, ОСОБА_2 , що підтверджується копією заповіту.
03 лютого 2021 року позивач звернулася до Верхньодніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак, постановою державного нотаріуса Першої кам'янської державної нотаріальної контори, в.о. державного нотаріуса Верхньодніпровської державної нотаріальної контори від 03.02.2021 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв'язку з пропуском шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини та наявності розбіжностей у заповіті, посвідченому 10 липня 2018 року приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Малашовою Г.В., зареєстрованому в реєстрі за № 840, в якому прізвище заповідача вказане « ОСОБА_6 », а у свідоцтві про смерть серія НОМЕР_1 , виданому 12 червня 2020 року виконавчим комітетом Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області прізвище померлого вказане « ОСОБА_7 ».
Також в судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що пропустила строк звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , встановленого ст.ст.1270-1270 ЦК України, з підстав її необізнаності про наявність заповіту, про який їй стало відомо лише у лютому 2021 року, та відсутності правового регулювання щодо встановлення факту належності особі, яка померла, свідоцтва про її смерть, проте з даним висновком колегія суддів погодитись не може.
Як встановлено судом першої інстанції, що шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 закінчився 08 грудня 2020 року. Позивач звернулася із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса в лютому місяці 2021 року, тобто між закінченням строку для прийняття спадщини і зверненням позивача до нотаріуса, а потім до суду пройшов незначний період часу, при цьому у спадковій справі відсутнє повідомлення нотаріуса для позивача про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_3 та відсутнє повідомлення нотаріуса про наявність заповіту на її ім'я, що є об'єктивними, непереборними обставинами, за яких позивач пропустила встановлений законом строк.
Суд першої інстанції дійшов цього висновку, не надавши належної оцінки показанням свідків, допитаних в судовому засіданні, які підтвердили, що чоловік позивача, який був присутній при похованні ОСОБА_3 , був достеменно обізнаний про смерть орендодавця, а як наслідок, і позивач, як дружина ОСОБА_2 , з яким, до речі, і був укладений 01 жовтня 2019 року договір оренди землі, не могла не знати щонайменше з 09 червня 2020 року цю обставину, а зворотнього позивачем доведено не було, що виключає наявність об'єктивних та непереборних обставин для існування причин пропуску такого строку.
Також суд першої інстанції не надав оцінки доводам ОСОБА_1 про наявність у заповіті ідентифікаційного номеру ОСОБА_2 , що підтверджує факт того, що ОСОБА_3 , маючи при собі цей номер, який є в обмеженому доступі для сторонніх осіб, склав заповіт особисто на ім'я ОСОБА_2 , який посвідчений нотаріально, що в судовому порядку не оскаржувався жодною із сторін, як і не оскаржувалось рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року, яке набрало законної сили 11 липня 2019 року, в якому ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2019 року виправлено описку, яким встановлено на підставі паспорту ОСОБА_3 факт належності саме ОСОБА_3 Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №099236, виданому на ім'я ОСОБА_5 , враховуючи, що на момент смерті померлий мав прізвище ОСОБА_7 , у відповідності до наданої копії свідоцтва про смерть.
При цьому судом першої інстанції не було досліджено належним чином копію спадкової справи №142/2020, заведену Верхньодніпровською державною нотаріальною конторою 23 липня 2020 року після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та не з'ясовано, в силу ст.ст. 84, 116 ЦПК України, наявність у справі копії паспорту померлого із зазначенням його прізвища, не надано оцінки доводам ОСОБА_1 про втрату останнім паспорту ІНФОРМАЦІЯ_4 та отримання нового, докази чого в матеріалах судової справи відсутні, як і не було з'ясовано чи видавався паспорт НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_3 , як про це зазначено у договорі оренди землі від 01 жовтня 2019 року, та на підставі яких наданих нотаріусу документів, зокрема паспорту заявника, посвідчувався заповіт, складний ОСОБА_3 , як і не досліджувалось питання про фактичні документи, які стали підставою для видачі державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ДП №099236 виданого 14 січня 2005 року на ім'я ОСОБА_5 , з чого колегія суддів приходить до висновку про передчасність розгляду заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав їх недоведеності жодною із сторін.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
ВС підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
ВС зауважив, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 705/3876/18.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції невірно надано оцінку обставинам, які склались між позивачем та третьою особою, спір між якими виник щодо спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_1 , натомість остання не є відповідачем у справі, а позовні вимоги, в силу ст. 49 ЦПК України, пред'являються саме до відповідача, який на думку позивача, порушує права позивача, тоді як відповідачем зазначена Мишуринрізька сільська рада Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, до якої позовні вимоги не пред'явлені позивачем, а тому позивачем не вірно обрано суб'єктний склад відповідачів у справі, оскільки відповідач є неналежним відповідачем за вказаними правовідносинами, а застосування положень ст.ст.1220, 1222, 1269, 1270, 1272 ЦК України, які регулюють відносини з виникнення права у особи на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та у встановлений строк, є помилковим у зв'язку із відсутністю належного відповідача у цій справі та порушення норм процесуального права щодо заміни неналежного відповідача належним до закінчення підготовчого провадження, як це передбачено положеннями ст. 51 ЦПК України, тому з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального та процесуального права, зазначене вище є підставою для відмови у позові у повному обсязі.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2021 року- скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров