Справа № 175/1012/21
Провадження № 2/175/317/21
18 січня 2022 року смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Бойко О.М.,
при секретарі судового засідання Кучеренко О.Ю.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Потапова К.О. ,
представника відповідача - Зубрева В.О. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Український земельно-правовий центр» про стягнення заробітної плати, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Український земельно-правовий центр» про стягнення суми середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з березня 2020 року по лютий 2021 року у розмірі 58239,62 грн., суми моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., а також суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позову посилається на те, що він, ОСОБА_1 , в період часу з 17.07.2018 року по 26.02.2021 року працював на посаді інженера-землевпорядника в TOB «Український земельно-правовий центр» з оплатою праці згідно штатного розпису. Проте, починаючи з 2019 року фактична виплата його заробітної плати здійснювалась із затриманням. Крім того, згідно даних пенсійного фонду України за 2020 рік, відповідач TOB «Український земельно-правовий центр» відповідні відрахування робив всього за 3 місяці: січень, лютий та березень.
Після чого, 26 лютого 2021 року його було звільнено за угодою сторін на підставі відповідної письмової заяви поданої 09 лютого 2021 року, проте жодних розрахункові при звільненні йому не надавали, тому згідно даних з пенсійного фонду України, за січень, лютого 2021 року сума не виплаченої йому заробітної плати склала 58239 грн. 62 коп., яку він просить стягнути з відповідача.
Разом з тим, позивач також вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь період затримки з розрахунку по день ухвалення судового рішення.
Крім того, позивач посилається на те, що вищевказаними затримками по виплаті заробітної, відповідачем завдано йому відповідної моральної шкоди, яка обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення його законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням його прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів, та розмір якої він оцінює у 10 000,00 грн. і просить стягнути їх з відповідач на свою користь.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2021 року відкрито провадження у порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та відповідачу було надано відповідний строк для можливості надання відзиву щодо пред'явлених позовних вимог.
Після чого, 07 вересня 2021 року представником відповідача, через канцелярію суду, було подано письмовий відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , згідно якого підприємство повністю заперечує проти обставин викладених у позовній заяві та просили відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх безпідставності та необґрунтованості. Зазначали, що ОСОБА_4 не з'являвся на робочому місці був відсутній тривалий час.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його вимоги задовольнити, посилаючись на обставини та обґрунтування викладені в позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні повністю заперечували проти позову, вважаючи пред'явлені позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, тому просили у їх задоволенні відмовити у повному обсязі.
Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та надавши їм відповідну оцінку, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період часу з 17.07.2018 року по 26.02.2021 року працював на посаді інженера-землевпорядника в TOB «Український земельно-правовий центр» з оплатою праці згідно штатного розпису. Проте, як зазначено у позові, починаючи з 2019 року фактична виплата заробітної плати позивачу здійснювалась із затриманням.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін на підставі відповідної письмової заяви поданої ним 09 лютого 2021 року, проте, як зазнає позивач, жодних розрахункові при звільненні йому не надавали, тому за січень, лютого 2021 року сума невиплаченої йому заробітної плати склала 58239 грн. 62 коп., яку він просить стягнути з відповідача. Разом з тим, позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь період затримки з розрахунку по день ухвалення судового рішення.
Так, у відповідності частини 1 статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).
Таким чином, з системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що обов'язок роботодавця по виплаті заробітної плати виникає у випадку виконання працівником роботи. Також вищезазначене узгоджується з правовими позиціями викладеними у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №431/5197/19 (провадження № 61-17132св20).
«...Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.»
«...За змістом положень статей 115. 116КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.»
«...Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів нарахування заробітної плати позивачу за спірний період, оскільки матеріали справи не містять інформації, на підтвердження вказаних вимог.»
«...Сам по собі факт звільнення позивача з AT «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.».
Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2019 року у справі №408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18) та від 21 грудня 2020 року у праві, №242/6386/18 (провадження №61-6648св19), від 03 серпня 2020 року у справі №266/6853/18 (провадження № 61-9549св19) від 16 червня 2021 року у справі №227/1572/19 (провадження № 61-16004св19).
Разом з тим, суд приймає до уваги правову позиції викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №559/321/16-ц (провадження № 14-367цс18) згідно яких:
«..особа фактично не працювала з навантаженням у 18 годин за період з листопада по 12 серпня 2016року, тому підстави для стягнення втраченого заробітку за цей період відсутні, оскільки заробітна плата - це винагорода за виконану роботу. Якщо працівник не виконав певний обсяг роботи, відсутні підстави для оплати невиконаної роботи.»
Відповідно до статті 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Згідно частин 1,4 статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.
Відповідність документації із землеустрою в електронному вигляді положенням нормативно-технічних документів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується кваліфікованим електронним підписом сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою, з використанням кваліфікованої електронної позначки часу, а в паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою.
Згідно пункту 9 Положення про Державний фонд документації із землеустрою, затвердженого постановою КМУ від 17.11.2004 року №1553 залежно від виду документації та рівня проведення землеустрою розробник цієї документації через електронний веб-портал Держгеокадастру за заявою за формою згідно з додатком 1 безоплатно передає копії матеріалів виконаних робіт в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису сертифікованого інженера-землевпорядника, відповідального за якість робіт із землеустрою до:
Головного фонду - із землеустрою, проведеного на загальнодержавному рівні;
регіонального фонду - із землеустрою, проведеного на регіональному рівні;
місцевого фонду - із землеустрою, проведеного на місцевому рівні.
Держгеокадастр та територіальні органи Держгеокадастру протягом трьох робочих днів з моменту надходження матеріалів виконаних робіт в електронній формі вносять їх до системи електронного документообігу Держгеокадастру.
Разом з тим судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду «інженер-землевпорядник» до функціональних обов'язків якого, входить підготовка документації із землеустрою із подальшим направленням її за своїм засвідченим підписом до Державного фонду документації із землеустрою. Проте, як встановлено судом, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ним протягом періоду часу з березня 2020 року по лютий 2021 року виконувалася будь-яка робота на TOB «УКРАЇНСЬКИЙ ЗЕМЕЛЬНО - ПРАВОВИЙ ЦЕНТР» оскільки жодних документів до Державного фонду документації із землеустрою ним не направлялося, що підтверджується відповідним листом фонду, а також, він взагалі був відсутнім на робочому місці, що у свою чергу, відповідними актами складеними на підприємстві (Т1 у додатках до відзиву на 215 арк.)
Таким чином, оскільки позивачем фактично робота на підприємстві не виконувалась, то й обов'язок відповідача, стосовно виплати заробітної плати не виникає, з огляду на це, позовні вимоги стосовно стягнення з TOB «УКРАЇНСЬКИЙ ЗЕМЕЛЬНО - ПРАВОВИЙ ЦЕНТР» суми заробітної плати у розмірі 58 239,62 грн. та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, є необґрунтованими та безпідставними, тому суд приходить до висновку про необхідність відмовити у їх задоволенні.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, суд також не знаходить законних та обґрунтованих підстав для їх задоволення виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 5ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно з ч. 1ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Як зазначає позивач, при звільненні з ним не були проведені остаточні розрахунки та виплати.
Згідно ч. 1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як роз'яснено в пункті 32постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Розрахунок середнього заробітку для таких виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Згідно з цим Порядком середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Проте, позивачем, у свою чергу, не надано до позову жодного обґрунтованого розрахунку суми заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні його з підприємства.
Враховуючи викладене встановити заробітку плату перед звільненням позивача для вирахування середнього заробітку за час затримки неможливо, а тому суд позбавлений можливості встановити, яким чином, в якому розмірі і які складові включені до суми заборгованості по заробітній платі.
З наданих документів, виходячи з порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, суд позбавлений можливості самостійно встановити вказане, тому позовні вимоги в даній частині також залишає без задоволення.
Також суд не знаходить обґрунтованих та законних підстав, що задоволення позовних вимог в частині стягнення суми моральної шкоди.
Так, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає про те, що у зв'язку із затримкою заробітної плати він, нібито, відчуває моральні страждання, втратив нормальні життєві зв'язки, зазнав морального та фізичного страждання, приниження честі, гідності, ділової репутації, а тому вважає, що незаконними діями відповідача йому нанесено моральну шкоду, розмір якої він оцінює у 10 000,00 грн.
Натомість суд, з урахуванням вищевказаних обставин встановлених під час розгляду даної справи, зокрема відсутності у позивача законних та обґрунтованих підставі для отримання заробітної плати, то й посилання останнього на завдання йому будь-якої моральної шкоди є також безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, згідно частин 1, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Натомість, судом встановлено відсутність будь-яких допустимих доказів на підтвердження понесеної позивачем моральної шкоди, у тих проявах про які зазначено ним у позовній заяві (моральні страждання, втрата нормальних життєвих зв'язків, моральне та фізичне страждання, приниження честі, гідності, ділової репутації) до матеріалів справи не долучено. Крім того, не долучено й жодних доказів, які б вказували на причинно-наслідковий зв'язок між невиплатою заробітної плати та зазначеними обставинами.
Так, про необхідність доказування обставини завдання моральної шкоди звертав увагу Верховний Суд, про що зокрема зазначено у постанові від 25 березня 2020 року у справі 370/1754/15-ц (провадження 61-8064св18).
Також суд приймає до уваги правову позиції викладену у постанові Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 711/10267/18 (провадження: № 61-20620св19)
«...Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № б «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювана, г) вина.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення объективное правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода іаподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з •юведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди)...»
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 „хжу у справі № 686/25718/19 (провадження № 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61-11020св20).
Поряд із цим, слід зазначити, що позивачем жодним чином не обґрунтовано й сам розмір, нібито, нанесеної йому моральної шкоди, що складає саме 10 000,00 грн.
Таким чином, враховуючи вищевказані обставини справи та приймаючи до уваги вказані вимоги законодавства, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимоги щодо стягнення з TOB «УКРАЇНСЬКИЙ ЗЕМЕЛЬНО - ПРАВОВИЙ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., тому відмовляє у їх задоволенні.
Так, згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства (частини перша статті 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
За змістом ст. 75 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. ч. 1, 2ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 є необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому позов підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч. 2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, тому судові витрати слід віднести за рахунок Держави, оскільки позивач, згідно вимог норм ЗУ «Судовий збір», був звільнений від сплати суми судового збору при зверненні до суду з даними позовними вимогами.
На підставі викладеного, керуючись ст.47, 97,116,117 КЗпП України, статтями 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Український земельно-правовий центр» про стягнення заробітної плати - відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок Держави.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Бойко