79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
23.05.07 Справа № 5/41-18/14а
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Процика Т.С.
суддів Галушко Н.А.
Юрченка Я.О.
при секретарі судового засідання Болехівській І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у Яворівському районі Львівської області (далі ДПІ у Яворівському районі) від 01.03.2007р. № 989/10/10-005
на постанову Господарського суду Львівської області від 21.02.2007р.
у справі № 5/41-18/14А
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факро Орбіта», смт. Шкло Яворівського району Львівської області
до відповідача ДПІ у Яворівському районі, м. Яворів Львівської області
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
за участю представників:
від позивача -Лотоцький Г.М. - представник;
від відповідача -Баран Л.М. -старший державний податковий інспектор юридичного відділу;
Особам, які беруть участь у справі, права і обов'язки, передбачені ст. ст. 49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), роз'яснено.
Постановою Господарського суду Львівської області від 21.02.2007р. у даній справі, суддя Мартинюк В.Я., позов задоволено, скасовано, прийняті ДПІ у Яворівському районі Львівської області, податкові повідомлення-рішення від 17.11.2006 року № 0000982320/1, від 20.09.2006 року № 0001062320/0, від 20.11.2006 року № 0001322320/0, від 19.12.2006 року № 0001422320/0.
Постанова суду мотивована положеннями норм ст.ст.7, 10 Закону України “Про податок на додану вартість», а також тим, зокрема, що позивач правомірно відповідно до вимог ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість» сформував податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які не мали недоліків, та заявив до відшкодування суму податку на додану вартість.
Не погоджуючись з постановою Господарського суду Львівської області, ДПІ у Яворівському районі подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 21.02.2007р. у справі № 5/41-18/14А та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ТзОВ «Факро Орбіта» щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: № 0000982320 /1 від 12.09. 2006р.; № 0001062320 /0 від 20.09. 2006р.; № 0001322320 /0 від 20.11. 2006р.; № 0001422320 /0 від 19.12. 2006р. відмовити повністю.
Скаржник зокрема посилається на те, що постанова Господарського суду Львівської області від 21.02.2007р. у цій справі прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для даної справи та з порушенням норм матеріального права.
У запереченні на апеляційну скаргу ТзОВ «Факро Орбіта»просить залишити без змін постанову Господарського суду Львівської області від 21.02.2007р. у справі №5/41-18/14А, а апеляційну скаргу ДПІ у Яворівському районі -без задоволення, з підстав правомірності і обґрунтованості постанови.
ТзОВ «Факро Орбіта», позивач у справі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається зокрема на те, що суми податку на додану вартість, сплачені позивачем при придбанні товарно-матеріальних цінностей у постачальників, з урахуванням положень пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджуються дійсними податковими накладними, а тому позивач сформував податковий кредит відповідно до вимог законодавства про оподаткування податку на додану вартість, а в результаті отримання (з урахуванням цього податкового кредиту) відповідно до вимог пункту 7.7 статті 7 цього Закону від'ємного значення сум податку на додану вартість, відобразив в податкових деклараціях з податку на додану вартість суми податку на додану вартість до відшкодування з бюджету.
ДПІ у Яворівському районі м. Львова, скаржник і відповідач у справі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається зокрема на те, що органом державної податкової служби правомірно визначено порушення норм податкового законодавства та відповідно прийнято спірні податкові повідомлення-рішення. Зокрема, скаржник посилається на те, що оскільки суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту, не відповідають фактичним податковим зобов'язанням платників податку -постачальників контрагентів позивача, надані позивачем на підтвердження позовних вимог податкові накладні не можуть бути свідченням права на податковий кредит.
Представники сторін у судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у запереченні на апеляційну скаргу, а також поясненнях, наданих у судовому засіданні.
Обставини, що мають значення для справи, які встановлені судом першої інстанції.
Позивач подав позов до господарського суду про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 12.09.2006 року № 0000982320/1, від 20.09.2006 року № 0001062320/0, від 20.11.2006 року № 0001322320/0, від 19.12.2006 року № 0001422320/0, прийнятих ДПІ у Яворівському районі Львівської області.
За результатами невиїзної позапланової перевірки ТзОВ «Факро Орбіта»з питань відшкодування податку на додану вартість заявленого платником в рахунок майбутніх платежів при проведенні розрахунків з постачальниками, ДПІ у Яворівському районі Львівської області складено акт за № 95/23-2/31754918 від 07.09.2006 року та в процедурі апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0000982320/1 від 17.11.2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2005 року у розмірі 22596 грн. 00 коп.
За результатами невиїзної позапланової перевірки ТзОВ «Факро Орбіта»з питань відшкодування податку на додану вартість заявленого платником в рахунок майбутніх платежів при проведенні розрахунків з постачальниками, ДПІ у Яворівському районі Львівської області складено акт за № 106/23-2/31754918 від 20.09.2006 року та прийнято податкове повідомлення-рішення за №0001062320/0 від 20.09.2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 63336 грн. 00 коп.
За результатами невиїзної позапланової перевірки ТзОВ «Факро Орбіта»з питань відшкодування податку на додану вартість заявленого платником в рахунок майбутніх платежів при проведенні розрахунків з постачальниками, ДПІ у Яворівському районі Львівської області складено акт за №137/23-2/31754918 від 20.11.2006 року та прийнято податкове повідомлення-рішення за №0001322320/0 від 20.11.2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 103750 грн. 00 коп.
За результатами невиїзної позапланової перевірки ТзОВ «Факро Орбіта»з питань відшкодування податку на додану вартість заявленого платником в рахунок майбутніх платежів при проведенні розрахунків з постачальниками, ДПІ у Яворівському районі Львівської області складено акт за №150/23-2/31754918 від 19.12.2006 року та прийнято податкове повідомлення-рішення за №0001422320/0 від 19.12.2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 421667 грн. 00 коп.
За результатами проведення зустрічних перевірок постачальників позивача було встановлено наступні обставини.
Як вбачається з вищенаведених актів та матеріалів справи до податкового кредиту ТзОВ «Факро Орбіта»віднесено суми податку на доданку вартість по розрахунках з ТзОВ «СІ плюс», ТзОВ «Факро ТЛ», ТзОВ «Бонус», ТзОВ «Агрофірма Нова».
В свою чергу, ТзОВ «СІ плюс»придбало товарно-матеріальні цінності у ТзОВ «Медея», яке визнано банкрутом ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2005 року у справі за № Б29/36/05, свідоцтво платника податків на додану вартість анульовано 25.04.2005 року, знято з обліку 07.10.2005 року (декларування за лютий 2005 року (акт перевірки № 95/23-2/31754918) листопад, грудень 2004 року та березень 2005 року (акт перевірки №106/23-2/31754918).
Також, ТзОВ «СІ плюс» отримувало товарно-матеріальні цінності від ПП «Техобладнання», яке отримало їх у ПП КФ «Южполіграфцентр», що визнано банкрутом постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2005 року у справі за №Б15/151/05 (декларування за вересень 2004 року (акт перевірки за №137/23-2/31754918).
Окрім того ТзОВ «СІ плюс»отримало товарно-матеріальні цінності від ТзОВ «Медея», яке визнано банкрутом, про що йшлося вище (декларування за вересень 2004 року (акт перевірки за №137/23-2/31754918).
ТзОВ «Факро ТЛ»отримувало товарно-матеріальні цінності від ТзОВ «СІ плюс», яке згадані цінності отримало у ТзОВ ТД «Арда», а ТзОВ ТД «Арда», в свою чергу отримало ці цінності від ТзОВ «Айлант», яке визнано банкрутом ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2005 року у справі за № Б29/19/05 і знято з обліку у державній податковій інспекції 22.02.2005 року (декларування за лютий 2004 року (акт перевірки 137/23-2/31754918).
ТзОВ «Бонус»отримувало товарно-матеріальні цінності від ТзОВ «Західресурс», яка згадані цінності отримало від ТзОВ «Агрофірма Нова», а ТзОВ «Агрофірма Нова», в свою чергу, отримало ці цінності від ПП «Захід буд», що визнано банкрутом ухвалою від 27.05.2005 року у справі за № 6/341-7/138 (декларування у лютому 2004 року (акт перевірки №150/23-2/31754918).
ТзОВ «Агрофірма Нова» отримувало товарно-матеріальні цінності від ПП «Західбуд», яке визнано банкрутом, про що йшлося вище (декларування у лютому 2004 року (акт перевірки №150/23-2/31754918).
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників у судовому засіданні, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи до податкового кредиту ТзОВ «Факро Орбіта»віднесено суми податку на доданку вартість по розрахунках з ТзОВ «СІ плюс», ТзОВ «Факро ТЛ», ТзОВ «Бонус», ТзОВ «Агрофірма Нова».
Враховуючи вищенаведені обставини, орган державної податкової служби вважає, що оскільки суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту, не відповідають фактичним податковим зобов'язанням платників податку ПП «Західбуд», ТзОВ «Айлант», ТзОВ «Медея»та ПП КФ «Южполіграфцентр», які визнані банкрутами, надані позивачем на підтвердження позовних вимог податкові накладні його контрагентів не можуть бути свідченням права на податковий кредит.
Апеляційний господарський суд при прийнятті ухвали у даній справі погоджується із судом першої інстанції в наступному.
Згідно із ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п.1, п.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Акти перевірки, податкові декларації позивача з податку на додану вартість, договори, акти приймання-передачі майна, податкові накладні, виписки банку у даному випадку є належними та допустимими доказами, у розумінні ст.70 КАС України.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
Закон України «Про податок на додану вартість»визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Відповідно до п.1.4 ст. 1 вищезгаданого Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідачем в Актах перевірок, позивач поніс витрати по придбанню товарно-матеріальних цінностей .
Факт перерахування коштів з рахунку позивача, як і факт виписування податкових накладних відповідними платниками податку (контрагентами позивача), не спростовано в Актах перевірки та не заперечуються відповідачем .
У розумінні п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість» операції платників податку з поставки товарів на митній території України є об'єктом оподаткування ПДВ.
З наведеного вбачається, що вищезазначені операції позивача з його контрагентами є об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.1.4. ст.1. та п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3. Закону України “Про податок на додану вартість».
Згідно з п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Згідно з п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»(в редакції до 25 березня 2005 року) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції Закону від 25 березня 2005 року) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів у оплату вартості таких робіт (послуг) (редакція до 25 березня 2005 року).
Згідно з ч.1 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону (в редакції Закону від 25 березня 2005 року) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, оплата за придбані товари, які підтверджені податковими накладними (договорами, накладними, вантажно-митними деклараціями), є підставою для віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість.
Також, як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з актів перевірки, при проведенні перевірки відповідачем, порушень чи зауважень в частині отриманих податкових накладних від постачальників, чи в частині оплати, не встановлено. Правильність сум, які включені до податкового кредиту згідно отриманих податкових накладних, перевіркою не спростовується (копії податкових накладних знаходяться в матеріалах судової справи). Також, не виявлено порушень відповідачем в частині правильності обчислення ТзОВ «Факро Орбіта»податкового кредиту.
Також, в матеріалах справи наявні виписки з банку по рахунку позивача, які підтверджують факт сплати позивачем коштів за отримані товарно-матеріальні цінності.
Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону «Про податок на додану вартість»платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підп. «а», «в», «г», «д» п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.
Щодо посилань ДПІ у Яворівському районі на п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.19 ст.2 Бюджетного кодексу України то слід зазначити наступне.
Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку.
Пунктом 1.3 статті 1 цього ж Закону встановлено, що платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Посилання податкового органу на необхідність проведення перевірок “до виробника або постачальника» не відповідають положенням Закону України “Про податок на додану вартість», так як результати таких перевірок не можуть вплинути на податкові права і обов'язки позивача, оскільки він не може нести відповідальність за дії постачальника та контрагентів.
У зв'язку з вищенаведеним та виходячи з аналізу норм Закону України “Про податок на додану вартість», саме податковим органам належать повноваження здійснення перевірки платників податків, а не суб'єктам господарювання, які, в свою чергу, не зобов'язані та не мають права перевіряти своїх контрагентів з питань оподаткування.
З наведеного вбачається, що податковий кредит з податку на додану вартість формувався ТзОВ «Факро Орбіта» у відповідності з вимогами саме пп.7.4.1, 7.7.1 ст.7 та п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(редакція, що була чинна на момент виникнення господарських відносин).
Щодо посилання відповідача 1 на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме Закону України «Про податок на додану вартість», то слід зазначити наступне.
Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, відповідача не наділено законним правом самостійно визнавати недійсними податкові накладні, які слугували підставою для віднесення ТзОВ «Факро Орбіта»до складу податкового кредиту з податку на додану вартість (пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), оскільки вони були складені у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, що в свою чергу відповідає даному Закону, зокрема, містять усі реквізити, передбачені пп. 7.2.1 ст. 7 цього Закону.
При цьому, відповідачем не було надано суду ні вироку суду у кримінальній справі, ні рішення суду у цивільній справі, ні іншого належного доказу, який би підтверджував фіктивність первинних документів, якими позивачем були оформлені господарські операції.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).
У свою чергу законодавство, зокрема, Закон України “Про податок на додану вартість», не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.
Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету.
Таким чином, покладання податковим органом цього обов'язку на покупця (позивача) -є таким, що не відповідає вимогам законодавства.
За таких обставин позивач правомірно включив спірні суми до податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому позбавлення оспореними податковими повідомленнями-рішеннями права підприємства на бюджетне відшкодування є необґрунтованим, отже ці податкові повідомлення-рішення правомірно скасовано.
Скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували правомірність і підставність прийняття оспорених податкових повідомлень-рішень.
Згідно із ч.1, ч. 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Львівський апеляційний господарський УХВАЛИВ:
Залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Дана ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана ухвала складена в повному обсязі 05.09.2007р.
Головуючий-суддя Процик Т.С.
суддя Галушко Н.А.
суддя Юрченко Я.О.