Справа № 544/1217/21
2/544/15/2022
Номер рядка звіту 75
іменем України
(заочне)
20 січня 2022 року м. Пирятин
Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого - судді Нагорної Н. В.,
за участі:
секретаря - Киричевської В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду по вул. Соборній, 41, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Світогляд» про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди,
Позивачка звернулася до суду з позовом, який був нею уточнений, в обґрунтування якого вказала, що 15 липня 2019 року вона була працевлаштована на посаду менеджера зі збуту у ПП «Світогляд». Наказом від 08 лютого 2021 року її було звільнено із займаної посади за угодою сторін. При звільненні з нею не був проведений розрахунок у повному обсязі, а саме: не була виплачена компенсація за невикористану відпустку. Оскільки відповідачем не надана довідка про розмір середнього заробітку та не надана інформація про розмір грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, розрахунок проводився виходячи з окладу 7000грн, зазначеного у довідці ПП «Світогляд». Так, за невикористану щорічну основну відпустку відповідачем не виплачено 7874,36 грн, а саме за період з 16.07.2019 по 15.07.2020 - 24 календарні дні та за період з 16.07.2020 по 08.02.2021 - 14 календарних днів. Середній заробіток за період з 09 лютого 2021 року по 20 січня 2022 року становить 88143,64грн. Окрім цього позивачка просить стягнути на свою користь моральну шкоду в розмірі 3000грн, оскільки невиплата в повному обсязі коштів при звільненні призвело до того, що вона була змушена просити кошти в борг для оплати комунальних послуг та організації життєдіяльності її сім'ї. Враховуючи вищевикладене, просить стягнути з ПП «Світогляд» на свою користь грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 7874,36 грн, середній заробіток за період з 09.02.2021 по 20.01.2022 включно в розмірі 88143,64грн та моральну шкоду в розмірі 3000грн.
Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та розглядати справу без його та позивача участі, про що надав відповідну заяву.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяви про розгляд справи за його відсутності від представника відповідача також не надходило.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, не подано відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд уважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі доказів, які додані до справи, та постановити заочне рішення.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши докази, що маються в матеріалах справи, вважає уточнений позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 з 15 липня 2019 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах на посаді менеджера (управителя) із збуту, що підтверджується відомостями з трудової книжки НОМЕР_1 (а.с. 6).
На підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено 08.02.2021 з посади відповідно до наказу № 4-к від 08.02.2021 року (а.с. 7).
Згідно розрахунку зарплати ОСОБА_1 за лютий 2021 року оклад у позивачки складав 7000 грн за місяць (а.с. 8).
Відповідно до ч. 1 та 3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідачем не надано доказів на спростування наданих позивачем розрахунків, суд розглядає справу на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до норм ст. 75 КЗпП України, ст. 6 ЗУ «Про відпустку» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Стаття 83 КЗпП України, ст. 24 ЗУ «Про відпустки» передбачають, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 N 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 1821 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.
Установлено, що кількість днів невикористаної ОСОБА_1 щорічної відпустки складає за період з 16.07.2019 по 15.07.2020 - 24 календарні дні, за період з 16.07.2020 по 08.02.2021 - 14 календарних днів, а загалом - 38 днів.
Відповідно до пункту 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №100 від 08 лютого 1995 року (далі Порядку №100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Згідно розрахунку позивача середньоденна заробітна плата становить 207,22грн з розрахунку: 73563 грн (сума заробітку за період лютий 2020 року- січень 2021 року) : 355 (відпрацьованих днів у році).
Таким чином розмір компенсації за невикористану щорічну відпустку складає 7874,36грн (207,22 грн * 38 днів).
Вказаний розрахунок позивача перевірений судом, він є правильним, та відповідачем не спростований, а тому суд дійшов висновку про задоволення цих вимог позивачки через їх обгрунтованість та доведеність.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України № 6-144цс13 від 29 січня 2014 року.
Як встановлено судом, відповідач в порушення норм ст. 116 КЗпП України, не виплатив позивачці в день звільнення всіх сум, належних їй при звільненні. При цьому будь-яких доказів відсутності вини відповідача у невиплаті ним належних звільненому працівникові сум відповідачем суду не надано.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чиним законодавством календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п. 8 Порядку).
Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2021 по день винесення судового рішення по справі, тобто 20.01.2022.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, середньоденна заробітна плата становить 373,49 грн із розрахунку: 15313грн (розмір заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні - грудень 2020 року - 8313 грн. та січень 2021 рік - 7000 грн.) : 41 (число відпрацьованих робочих днів за грудень 2020 року - 22 дні та за січень 2021 рік 19 днів).
Розмір середнього заробітку за період з 09.02.2021 по 20.01.2022 складає: 373,49 грн. х 236 (13 робочих днів у лютому 2021 року, 22 робочих дні у березні 2021 року, 22 робочих дні у квітні 2021 року, 18 робочих днів у травні 2021 року, 20 робочих днів у червні 2021 року, 22 робочих дні у липні 2021 року, 21 робочих дні у серпні 2021 року, 22 робочих дні у вересні 2021 року, 20 робочих днів у жовтні 2021 року, 22 робочих дні у листопаді 2021 року, 22 робочих дні у грудні 2021 року, 12 робочих дні у січні 2022 року) = 88149,64 грн.
Вказаний розрахунок позивача перевірений судом, він є правильним, таким, що зроблений відповідно до норм законодавства, та відповідачем не спростований.
А тому суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають до задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог позивачки в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 3000грн суд зазначає таке.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, слід мати на увазі, що винна у заподіянні цієї шкоди особа може бути звільнена від обов'язку відшкодування тільки за умови, якщо вона доведе відсутність своєї вини (умислу або необережності).
Оскільки судом встановлено порушення відповідачем законних прав позивачки на отримання належних сум при звільненні, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до вимогст. 141 ЦПК України судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000грн, які підтвердженні належними та допустимими доказами (а.с.16, 17), та їх розмір є таким, що відповідає вимогам ч.4 ст.137 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки у повному розмірі в сумі 3000грн, виходячи з того, що позов задоволено повністю.
Щодо судового збору суд зазначає таке.
Ухвалою Пирятинського районного суду від 28.07.2021 заяву позивачки про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі було задоволено та відстрочено сплату судового збору в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди на строк не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи, що позивачці було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення, позовні вимоги задоволені судом у повному обсязі, тому з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір за дві вимоги майнового характеру в розмірі 1816 грн. = 908 грн + 908 грн.
Керуючись ст. 6-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-281, 352 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Світогляд» про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємства «Світогляд» (код ЄДРПОУ 32750275) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 7874 (сім тисяч вісімсот сімдесят чотири) гривні 36 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 88143 (вісімдесят вісім тисяч сто сорок три) гривні 64 копійоки, моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) гривень, витрати на правничу допомогу в сумі 700грн, а всього стягнути 99718 (дев'яносто дев'ять тисяч сімсот вісімнадцять) гривень.
Стягнути Приватного підприємства «Світогляд» на користь держави судовий збір в сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку, передбаченому ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н. В. Нагорна