Справа № 542/674/21 Номер провадження 22-ц/814/357/22Головуючий у 1-й інстанції Шарова-Айдаєва О. О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
31 січня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.,
за участю секретаря: Владімірова Р.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області в складі судді Шарової-Айдаєвої О.О. від 25 жовтня 2021 року, дата виготовлення повного тексту рішення 01 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Криниця» про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, стягнення моральної шкоди,-
У квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, якому просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але невиплачену компенсацію за невикористані відпустки за 2003-2006 роки в сумі 5192 грн, а також середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.11.2006 по 20.04.2021 у розмірі 231348 грн 20 коп., а також моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 26 лютого 2003 року він був прийнятий на посаду помічника начальника пожежно-сторожової охорони Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Чиста криниця».
31 жовтня 2006 року він був звільнений із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, але на час звільнення з ним не був проведений розрахунок в частині виплати компенсації за невикористані дні відпусток в загальній кількості - 88 днів, з них за 2003 рік - 20 календарних днів, за 2004 рік - 24 календарних дні, за 2005 рік - 24 календарних дні, за 2006 рік - 20 календарних днів.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Криниця» (на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в розмірі 3776 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 13 603 грн 24 коп., компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 6 634 грн 51 коп.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Криниця» на користь ОСОБА_1 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Криниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 260 грн 15 коп.
Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Зазначає, що відповідач не повідомляв його письмово про належні йому виплати.
Окрім того, заробітна плата за жовтень 2006 року виплачена не в день звільнення, а в день коли на підприємстві встановлено виплату заробітної плати, тоді коли компенсація за невикористану відпустку не виплачена по цей час.
Також вважає, що відповідач невірно тлумачить строки звернення, навмисно рахуючи їх з дня звільнення 31.10.2006 року, тоді як потрібно рахувати з дня проведення фактичного розрахунку, який досі не настав.
На апеляційну скаргу ОСОБА_1 надіслало свій відзив ТОВ «Чиста Криниця», у якому спростовуючи доводи апеляційної скарги, просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як постановленню з дотриманням норм матеріального та процесіального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 , на підставі своєї заяви від 26.02.2003 (т. 1 а.с. 141) був прийнятий з 26 лютого 2003 року на посаду помічника начальника ПСО до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Чиста криниця», згідно з наказом від 26 лютого 2003 року № 21-к (т. 1 а.с. 140), що також підтверджується наданою до суду копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 6).
В подальшому, 31 жовтня 2006 року ОСОБА_1 звільнено наказом від 31 жовтня 2006 року № 965-к (т. 1 а.с. 142) із займаної посади за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (а.с. 6).
У зв'язку з тим, що позивач фактично не отримав компенсацію за невикористані відпустки за період своєї роботи у відповідача з 2003 року по 2006 рік , яка не була виплачена йому під час звільнення, ОСОБА_1 в 2021 р. звернувся до суду з позовом про стягнення зазначеної компенсації в розмірі 5192 грн. за невикористані відпустки за 2003-2006р.р., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2006 по день звернення до суду порядку ст. 117 КЗпП України , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та стягнення моральної шкоди за порушення його трудових прав.
При подачі позовної заяви до суду, ОСОБА_1 здійснено власний розрахунок вказаної заборгованості, де розмір невиплаченої компенсації за відпустки складає 5192 грн., а середньоденний заробіток для здійснення такого розрахунки вказаний в розмірі 59,00 грн.
При цьому, обрахована ним заборгованість з компенсації невикористаних днів відпусток включає в себе 88 календарних днів за період з 2003 по 2006 роки, а саме: за 2003 рік - 20 календарних днів, за 2004 рік - 24 календарних днів, 2005 рік - 24 календарних днів та 2006 рік - 20 календарних днів.
Спростовуючи заявлені вимоги та правильність здійсненого позивачем обрахунку, відповідачем було надано суду письмові докази щодо 24 календарних днів відпустки в 2005 році., які були використані працівником , тобто компенсацію за невикористані дні відпустки необхідно обраховувати не з 88 , а з 64 календарних днів.
Частково задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з доведеності факту не здійснення роботодавцем в день звільнення позивача виплати всіх належних йому сум і встановивши невиплату компенсації за 64 календарних днів відпустки, стягнув з відповідача компенсацію за їх невикористання працівником, з урахуванням відповідальності, визначної ст. 117 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатите зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Встановлюючи фактичні обставини по справі та оцінюючи надані сторонами докази, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що матеріалами справи доводиться невиплата відповідачем компенсації за невикористану позивачем відпустку за 64 календарних дня, оскільки останній з 01.01.2005 р. по 24.01.2005 р. перебував у відпустці, з отриманням відповідної грошової оплати.
Таким чином, зазначену компенсацію суд обрахував не за 88 днів, як то стверджував позивач, а за 64 календарних дня, виходячи з середньоденного заробітку працівника в 59 грн., що не оспорювалось відповідачем.
При цьому, судом першої інстанції було взято в якості належних та допустимих доказів, які містили інформацію про предмет спору - наказ від 29.11.2005 № 785-к про надання тарифних відпусток за 2005 рік, в тому числі й ОСОБА_1 з 01.12.2005 по 24.12.2005, відомості нарахування відпусток за 2005 рік , платіжні відомості № ЧК-0000436 за грудень 2005 року та вставний лист до платіжної відомості № ЧК-0000436, з якого вбачається, що ОСОБА_1 за грудень 2005 року отримав 902 грн 10 коп., табель обліку використання робочого часу працівниками за грудень 2005 року із зазначенням часу знаходження позивача у відпустці з 01 грудня 2005 року по 24 грудня 2005 року у відпустці, розрахункові відомості за листопад 2005 року та грудень 2005 року, відповідно до яких встановлено отримання позивачем сум заробітної плати та суми відпускних.
А також вищевказані обставин доводяться результатами перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони праці в ТОВ «Чиста криниця» , які оформлені актом Управління Держпраці у Полтавській області від 14 травня 2021 року № ПЛ 1442/336/АВ.
Крім того, частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1 щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки, суд першої інстанції, з дотриманням вимог положень ст. 117 КЗпП України та усталеної судової практики у справах з побідними правовідносинами, визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням як спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки та інших конкретних обставин по справі, і з дотриманням принципу розумності та співмірності зменшив заявлену позивачем суму з 231348,29 коп. до 13603 грн. 24 коп.
Крім того, в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано визначив її розмір в 2000 грн., вірно застосувавши при вирішенні спору положення ст. 237 - 1 КЗпП України.
Так, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення полову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять посилань на обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує підстави для зміни чи скасування судового рішення.
В даному випадку апелент посилається на ті самі обставини, які викладені ним в позовній заяві та яким суд при їх перевірці надав вірну правову оцінку та обґрунтовано визначив компенсації за невикористані 64 календарних дня відпустки позивача.
При цьому, колегією суддів відхиляються твердження апелянта про неправомірне зменшення судом першої інстанції розміру моральної шкоди з 20 000 грн. до 2000 грн., оскільки такий розмір суд визначив з урахуванням положень ст. 237-1 КЗпП України, взявши до уваги незначний розмір компенсації за невикористані відпустки за 2003-2006 р.р., а також те, що за її відшкодуванням сам позивач звернувся до суду лише після 15 років з дня свого звільнення , що вже само по собі свідчить про рівень порушення його законних прав роботодавцем та необхідності вживати додаткових зусиль для організації свого життя.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає, а відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: О.І. Обідіна
Судді: С. Б. Бутенко
О. В. Прядкіна