печерський районний суд міста києва
Справа № 756/564/20-ц
03 лютого 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
при секретарі судового засідання - Орел А. О.,
представника позивачів ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , представника відповідача Commerzbank AG - Волкова Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Commerzbank AG, ОСОБА_2 , Компанії «Yernamio consulting LTD» про стягнення збитків,
І. Позиція сторін у справі.
Позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, у якому просили стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача ОСОБА_4 157 109, 32 грн, 43 559, 59 доларів США, 3 579, 57 Євро збитків, на користь позивача ОСОБА_5 - 60 621, 71 грн, 42 141, 87 доларів США, 108, 30 Євро збитків.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачі, укладаючи договори із ПАТ «Банк Форум», правомірно розраховували, що після спливу строку, встановленого у відповідному договорі, вони отримають ту саму суму коштів, яку вони передали на зберігання банку, та процентів за користування цими коштами, а у разі загрози їхнім правам як власників грошових коштів, банк надаватиме своєчасно та повну інформацію, що забезпечить збереження права власності на належне їм майно. Проте ПАТ «Банк Форум» не надавав інформацію, що через невідповідність розміру регулятивного капіталу він вже тривалий час фактично є неплатоспроможним, що унеможливлює виконання зобов'язань банком за вкладами, у той же час власники істотної участі ПАТ «Банк Форум» - відповідачі, затверджували річну звітність, яка ґрунтувалася на недостовірній фінансовій звітності, спотвореній посадовими особами банку, про що їх було достовірно відомо. Позивачі уклали свої перші договори із ПАТ «Банк Форум» у той період, коли розмір регулятивного капіталу банку ще відповідав вимогам Закону України «Про банки та банківську діяльність». Позивач жодного разу не одержали достовірних відомостей щодо можливостей банку виконувати прийняті на себе зобов'язання за договорами № № 1-14 до 14 березня 2014 року, коли було прийнято рішення про виведення банку з ринку та запровадження у ньому тимчасової адміністрації через віднесення його до неплатоспроможних. Внаслідок приховування інформації щодо особи, яка надає банківські послуги (виробника продукції у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», позивачі уклали договори №№ 1-14 із банком, які останній не міг виконати належним чином та у повному обсязі ще на момент їх укладення, тобто позивачами була придбана продукція, яка не мала потрібних їм споживчих властивостей.
Позивачам як кредиторам 4-ої черги було перераховано лише 44, 75 % від загальної суми акцептованих вимог, при цьому за депозитами у валюті вони не отримали належні їм кошти у саме тій сумі, яку вони передали банку, укладаючи договори № № 1-14, а також процентів за користування банком їхніми коштами за умовами цих договорів. Таким чином внаслідок неможливості виконання ПАТ «Банк Форум» договорів 1-14 були порушені права позивачів і завдані збитки як наслідок протиправної бездіяльності відповідачів, порушення приписів ст. 35 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тому у силу приписів частини третьої, п'ятої та шостої вказаного Закону та ст. 1166 Цивільного кодексу України, а також договору купівлі-продажу від 30 липня 2012 року, вони мають бути відшкодовані позивачам за рахунок відповідачів як власників істотної участі ПАТ «Банк Форум» у період з 2010 року по 2014 рік.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, на заперечення у відзиві вказано, що позивачі не є належними суб'єктами для звернення із таким позовом, оскільки з початку введення у банку тимчасової адміністрації, діяльність банку, у тому числі правові відносини з кредиторами/вкладниками цього банку, врегульовані спеціальними нормами законодавства, а саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким таким виключним правом наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Окрім цього, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що до відповідача як власника істотної участі у банку застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства України у сфері банківської діяльності, що підтверджує відсутність того, що відповідач приховував фінансовий стан банку, а також підтверджує, що вина у доведенні банку до неплатоспроможності відсутня. Позивачами не надано доказів на підтвердження наявності складу правопорушення щодо відповідача, існування солідарної відповідальності.
Відповідачем Commerzbank AG також позов не визнано, у відзиві також наголошується, що позивачі не можуть звертатися з таким позовом на підстав частини шостої ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», позивачі не є стороною договору купівлі-продажу акцій від 30 липня 2012 року. Позивачі не можуть вимагати притягнення відповідача до відповідальності без надання доказів всіх елементів цивільного правопорушення, не надано доказів причинно-наслідкового зв'язку між нібито протиправною поведінкою відповідача і заподіянням позивачам збитків.
Від відповідача Компанії «Yernamio consulting LTD» заяви по суті не подавалися.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
У січні 2020 року позивачі звернулися до Оболонського районного суду м. Києва з вказаним позовом, ухвалою якого від 03 лютого 2020 року цивільну справу за підсудністю, на підставі частини дев'ятої статті 28 ЦПК України, передано до Печерського районного суду м. Києва.
10 березня 2020 року ухвалою судді у справі відкрито провадження у загальному позовному порядку /т. VІ а. с. 150-151/.
05 серпня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позов /т. VІІ а. с. 1-150/.
06 серпня 2020 року до суду надійшов відзив на позов від відповідача Commerzbank AG /т. VІІ а. с. 151-174/.
20 січня 2020 року суд ухвалою, постановленою на місці без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання, задовольнив клопотання сторони позивачів про долучення доказів, відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача Commerzbank AG залишенні позовної заяви без руху, а також відмовив у задоволенні клопотання про розгляд справи у закритому режимі.
20 січня 2021 року ухвалою судді закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду справи.
10 серпня 2021 року засобами поштового зв'язку до суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/45721/16-ц.
17 серпня 2021 року і 23 листопада 2021 року ухвалами суду відмовлено у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1 підтримала позов, з підстав наведених у позовній заяві і просила задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 і представник відповідача Commerzbank AG - Волкова Ю. В., будучи присутніми у судовому засіданні, заперечували проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність, просили відмовити у повністю.
Представник відповідача Компанії «Yernamio consulting LTD» у судове засідання, про час, дату і місце призначення якого повідомлявся належним чином, не з'явився.
Суд, заслухавши обґрунтування і заперечення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
15 січня 2009 року ОСОБА_4 уклала із ПАТ «Банк Форум» договір № 2620/09/173790 банківського вкладу (депозиту) на вимогу «Вільний рух». Згідно з даними довідки від 25 червня 2014 року № 1198/1100 станом на 25 червня 2014 року, залишок коштів на поточному рахунку складав 3 880, 44 доларів США, а на процентному - 5, 18 доларів США.
04 лютого 2009 року ОСОБА_5 уклав з банком договір № 2620/09/176022 банківського вкладу (депозиту) на вимогу «Вільний рух» в іноземній валюті. Згідно із даними довідки від 25 червня 2014 року №1197/1100 станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на поточному рахунку складав 25, 60 доларів США.
04 серпня 2010 року ОСОБА_4 уклала із банком договір № 2372487 про надання та використання міжнародної пластикової картки. Згідно з даними довідки № 1 станом на 25 червня 2014 року, залишок коштів на картковому рахунку складав 31 360, 86 грн.
23 квітня 2012 року ОСОБА_5 уклав із банком договір № 2490716 про надання та використання міжнародної платіжної картки. Згідно з даними довідки № 2 станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на картковому рахунку складав 116, 83 Євро.
15 червня 2012 року та 14 серпня 2012 року ОСОБА_4 та банк, а також ОСОБА_5 та банк, підписали Опитувальні листи, що свідчать про укладення ними договору комплексного банківського обслуговування.
04 вересня 2012 року ОСОБА_5 уклав із банком договір № 2501781 про надання та використання міжнародної платіжної картки. Згідно з даними довідки № 2 станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на картковому рахунку складав 1 869, 02 доларів США.
29 жовтня 2012 року Компанія «Єрнаміо Консалтинг ЛТД» викупила частку у компанії «Коммерцбанк Аусландсбанкен Холдин АГ» у статутному капіталі ПАТ «Банк Форум» у розмірі 69, 1 % на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2012 року. В свою чергу ОСОБА_2 володіє 100 % частки статутного капіталу компанії «Єрнаміо Консалтинг ЛТД».
02 квітня 2013 року ОСОБА_4 уклала із банком договір банківського вкладу № 2635/1100/574704, а саме заяву на відкриття та розміщення банківського вкладу. Згідно з даними довідки № 1 станом на 25 червня 2014 року, залишок коштів на депозитному рахунку складав 43 000, 00 доларів США, на процентному - 640, 58 доларів США.
02 квітня 2013 року ОСОБА_4 та банк уклали договір банківського вкладу № 263L/110/547707, а саме заяву на відкриття та розміщення банківського вкладу. Згідно з даними довідки № 1 станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на депозитному рахунку складав 403 000, 00 грн.
02 квітня 2013 року ОСОБА_5 уклав із банком договір банківського поточного рахунку з використанням спеціального платіжного засобу № 2521397, а саме заяву на відкриття та розміщення банківського депозиту. Згідно з даними довідки № 2 станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на депозитному рахунку складав 5 041, 06 грн.
19 листопада 2013 року ОСОБА_4 та банк уклали договір банківського вкладу № 2635/110/655653, а саме заяву на відкриття та розміщення банківського вкладу. Згідно з даними довідки № 1 станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на депозитному рахунку складав 4 000, 00 Євро, а на процентному - 176, 66 Євро.
19 грудня 2013 року ОСОБА_4 та банк уклали договір банківського вкладу № 2630/1100/665877, а саме заяву на відкриття та розміщення банківського депозиту. Згідно з даними довідки № 1 станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на депозитному рахунку складав 23 900, 00 грн.
09 січня 2014 року ОСОБА_5 уклав із банком договір № 263L/1100/673051 банківського вкладу заяву про відкриття та розміщення банківського депозиту. Згідно з даними довідки № 2 станом на 25 червня 2014 року, залишок коштів на депозитному рахунку складав 300 000, 00 грн.
20 лютого 2014 року ОСОБА_4 та банк уклали договір банківського вкладу № 263/1100/688123, а саме заяву на відкриття та розміщення банківського депозиту. Згідно з даними довідки № 1 станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на депозитному рахунку складав 2 388, 67 долара США, на процентному - 19, 78 долара США.
11 березня 2014 року ОСОБА_5 та банк уклали договір банківського вкладу № 263/1100/693276, а саме заяву про відкриття та розміщення банківського депозиту. Згідно з даними довідки № 2, станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на депозитному рахунку складав 25 000, 00 доларів США.
11 березня 2014 року ОСОБА_5 та банк уклали договір банківського вкладу № 263/1100/693289, а саме заяву про відкриття та розміщення банківського депозиту. Згідно з даними довідки № 2, станом на 25 червня 2014 року залишок коштів на депозитному рахунку складав 25 000, 00 доларів США.
Таким чином, станом на 25 червня 2014 року, загальна сума грошових коштів ОСОБА_5 , яка знаходилася на рахунках вкладів, становила 305 041, 06 грн, 51 894, 62 доларів США, 116, 83 Євро, ОСОБА_4 -458 260, 86 грн, 49 934, 65 доларів США, 4 176, 66 Євро.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 14 березня 2014 року прийнято рішення № 14 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Форум». Вказане рішення було прийнято на підставі постанови Правління Національного банку України від 13 березня 2014 року № 135 «Про віднесення ПАТ «Банк Форум» до категорії неплатоспроможних».
Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 13 червня 2014 року № 355 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Форум» та згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду № 49 з 16 червня 2014 року розпочалась процедура ліквідації ПАТ «Банк Форум» з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку. Такий спосіб виведення ПАТ «Банк Форум» був передбачений планом врегулювання, що був затверджений 12 червня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду (протокол засідання виконавчої дирекції Фонду № 122/14).
На підставі частини п'ятої статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 28 травня 2015 року № 106 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Форум» на 1 рік до 16 червня 2016 року включно.
26 травня 2016 року Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 840 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Форум» на два роки до 15 червня 2018 року включно.
14 червня 2019 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» було подано документи державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до ЄДР запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
04 липня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ «Банк Форум» як юридичної особи, а, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим. Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «Банк Форум» припинено.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ділова репутація - відомості, зібрані НБУ, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи. Відповідно до частин другої, третьої статті 14 цього Закону власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан; вимоги щодо такої ділової репутації та фінансового стану встановлюються НБУ. Відповідно до статті 19 цього Закону протягом усього часу, упродовж якого керівники банку та особи, які мають істотну участь у банку, зберігають свій статус або мають істотну участь у банку, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом. Пунктом 2 частини першої статті 52 цього Закону особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банк, віднесені до пов'язаних з банком осіб.
Таке регулювання встановлене тому, що власники істотної участі в банку можуть здійснювати значний вплив на діяльність банку аж до вирішального як шляхом впливу на призначення керівників банку, так і шляхом безпосереднього впливу на них. Тому частиною четвертою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, а частиною п'ятою цієї статті - що пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Отже, власники істотної участі, контролери, інші пов'язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо.
Велика Палата Верховного Суду у цьому контексті звертає увагу на її висновки, сформульовані у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.8, 7.18, 7.19, 7.34, 7.35).
У пунктах 7.60, 7.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19) також сформульовано висновок, що шкода може бути заподіяна банку як шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, так і шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності.
Наявність шкоди полягає у будь-якій втраті, у повному чи частковому знеціненні блага, що охороняється законом. Зокрема, знищення та пошкодження майна може полягати як у повній втраті майна, так і у зниженні його вартості, у тому числі внаслідок зміни характеристик майна. Наприклад, відповідно до частин першої, другої статті 191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Неправомірні дії чи бездіяльність, які призвели до втрати майном ознак єдиного майнового комплексу, можуть завдати шкоди власнику майна, зокрема і тому, що вартість майна в разі його пооб'єктного продажу є меншою за вартість єдиного майнового комплексу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності.
Прояви заподіяння шкоди можуть бути різноманітними, і вони не можуть бути визначені через вичерпний перелік. Наприклад, банку можуть бути завдані збитки шляхом відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання банківських послуг за цінами нижче ринкових, надання ризикових кредитів чи здійснення інших ризикових чи невигідних операцій тощо. Водночас неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди та виявлення її розміру можуть не збігатись у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності банком в майбутньому. Втрата платоспроможності банком, який раніше був платоспроможним, саме по собі може свідчити про заподіяння банку шкоди (також mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов'язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб'єктний продаж.
Водночас неправомірні дії та бездіяльність з боку посадових осіб банку, його контролерів, інших пов'язаних осіб можуть завдати шкоди саме банку. Саме банк зазнає збитків у вигляді неотриманих доходів або зменшення ринкової вартості його майна (у тому числі внаслідок втрати ділової репутації, внаслідок чого страждає ділова практика, втрачаються нормальні ділові зв'язки з вкладниками, позичальниками та іншими кредиторами і боржниками, та внаслідок неможливості використання майна як єдиного майнового комплексу).
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю (статті 2, 80, 91 Цивільного кодексу України). Отже, юридична особа є самостійним суб'єктом права, відмінним від її кредиторів, боржників та інших суб'єктів права. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України до складу майна входять окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Отже, право вимоги особи до боржника є різновидом майна такої особи. Тому саме особі належить право отримати задоволення вимог до свого боржника, а інші суб'єкти права, включаючи кредиторів особи, таким правом не наділені. Цей висновок не залежить від підстав виникнення права вимоги. Зокрема, не має значення, чи виникло право вимоги з договору, чи з позадоговірного зобов'язання (наприклад, із зобов'язання про відшкодування шкоди за правилами глави 82 Цивільного кодексу України).
Шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо така шкода призводить до недостатності активів боржника в ліквідній формі. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 Цивільного кодексу України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. В цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику (так звані віддзеркалені збитки), не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого. Крім того, таке стягнення призвело б до незаконного збагачення кредитора, який додатково до свого права вимоги до боржника безпідставно набув би ще і право вимоги до порушника прав боржника щодо стягнення віддзеркалених збитків з такого порушника.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що, відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов'язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов'язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена.
Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи.
Зазначений похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути. Зокрема, до таких інститутів належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частин першої, другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою; у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача. Принагідно Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що використаний у частині першій статті 54 Господарського процесуального кодексу України термін «власник (учасник, акціонер) юридичної особи» не означає, що певна особа може бути власником юридичної особи, адже юридична особа є не об'єктом, а суб'єктом права власності, а відтак у неї не може бути власників. Тому зазначений термін означає особу, яка входить до складу вищого органу юридичної особи, тобто учасника, зокрема члена, акціонера юридичної особи, державу або територіальну громаду в особі відповідних органів, які є вищим органом в державних та комунальних підприємствах (постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 54 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за похідним позовом юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов'язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред'явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. У спорах про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, відмова від позову, поданого відповідно до цієї статті, зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою всіх власників (учасників, акціонерів), які в даній справі діють в інтересах юридичної особи. Отже, у справі за похідним позовом юридична особа набуває процесуальних прав та обов'язків (процесуальної дієздатності) як через представників, які звичайно діють від імені юридичної особи, так і через своїх учасників, причому в деяких випадках процесуальні права здійснюються всіма представниками спільно.
Отже, за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала на це увагу, зокрема в постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19).
Похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися у виконавчому провадженні. Отримавши судове рішення про стягнення з боржника коштів, кредитор у статусі стягувача звертається з заявою про примусове виконання рішення. Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб; зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Якщо такі особи визнали, що у них перебуває майно боржника, або майно та кошти, що належать боржнику від таких осіб, і надіслали виконавцю відомості про це, то виконавець звертає стягнення на таке майно та кошти в порядку, визначеному частинами другою - четвертою зазначеної статті. Внаслідок стягнення коштів з інших осіб у боржника замість права вимоги до них з'являється ліквідний актив - грошові кошти, за рахунок яких може бути задоволена грошова вимога кредитора до боржника. У таких випадках кредитор боржника не вправі вимагати сплати коштів, належних від інших осіб боржнику, як на свою користь, так і на користь боржника, але вправі вимагати належної поведінки виконавця, зокрема щодо звернення стягнення на кошти, що належать боржнику від інших осіб. Для цього кредитор може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідно до розділу Х Закону України «Про виконавче провадження».
Похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися і в межах процедур банкрутства боржника. Так, відповідно до частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, продає майно банкрута. Отже, ліквідатор вправі і зобов'язаний вчинити дії щодо переведення вимог банкрута у ліквідну (грошову) форму. Для цього ліквідатор може або звернутися до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (зокрема, щодо відшкодування завданих банкруту збитків), з вимогою про сплату коштів, або продати право вимоги на аукціоні з особливостями, встановленими статтею 82 Кодексу України з процедур банкрутства. В обох цих випадках майно банкрута у вигляді права вимоги замінюється ліквідним майном - грошовими коштами, за рахунок яких задовольняються вимоги кредиторів у черговості, встановленій статтею 64 зазначеного Кодексу.
Частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Із зазначених норм випливає, що в разі якщо відповідно до законодавства певні треті особи несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, кредитори банкрута не вправі звертатися з вимогами до таких третіх осіб; натомість останні мають сплатити кошти виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою на користь банкрута. Крім того, відповідно до частини першої статті 619 Цивільного кодексу України субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність іншої, ніж основний боржник, особи, яка виникає поряд з відповідальністю основного боржника. Кредитор основного боржника може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу (частина друга статті 619 Цивільного кодексу України). Натомість в абзаці другому частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства термін «субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника» використаний в іншому значенні, ніж він використовується у Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до абзаців першого, третього цієї частини з вимогами до третіх осіб звертаються не кредитори, а ліквідатор, а стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси банкрута. Отже, за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 Цивільного кодексу України).
При цьому жоден з кредиторів банкрута не має власної вимоги до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (у тому числі щодо відшкодування завданих банкруту збитків). Натомість відповідно до частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю).
Процедури ліквідації банків, передбачені розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», мають багато спільного з процедурами ліквідації банкрута, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства. Так, в обох випадках повноваження органів управління переходять до особи, визначеної відповідно до закону, яка вправі, в тому числі, звертатися з вимогами до осіб, які мають дебіторську заборгованість перед банкрутом або банком; здійснюється продаж майна банкрута або банку; в обох випадках коштів банкрута або банку, в тому числі виручених від продажу майна, може не вистачити для задоволення вимог всіх кредиторів, тому кошти банкрута або банку спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій законом.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у пункті 4 статті 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 тисяч гривень. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку.
Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення.
Така черговість встановлена статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу.
Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 46 цього Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.
Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.
Отже, на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди.
Відповідно до частини сьомої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов'язаний забезпечити проведення інвентаризації банківських активів і зобов'язань. Право вимоги банку, у тому числі про відшкодування завданої йому шкоди, належить до таких активів, а обов'язок забезпечити проведення інвентаризації зобов'язань стосується і деліктних зобов'язань. Отже, Фонд зобов'язаний у розумний строк забезпечити виявлення шкоди, завданої банку, та її заподіювачів. Такий обов'язок не обмежується перевіркою правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, що передбачено частиною другою статті 38 зазначеного Закону, оскільки вона регулює перевірку правочинів лише для цілей виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Отже, Фонд та уповноважена особа Фонду, дізнавшись про заподіяння банку шкоди та встановивши її розмір, не тільки уповноважені, а й зобов'язані звернутися до суду від імені банку про відшкодування шкоди.
Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов'язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов'язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88).
Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку.
При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв'язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку. У зв'язку із цим постає питання про способи задоволення інтересу кредиторів банку у належному формуванні ліквідаційної маси банку. Вирішуючи це питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
Частиною першою статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення їх законності. Відповідно до частини третьої цієї статті особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) Фонду про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших рішень (індивідуальних актів), прийнятих на його виконання, а також рішень (індивідуальних актів) щодо призначення уповноважених осіб Фонду, делегування їм повноважень, рішень (індивідуальних актів) Національного банку України про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку та рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, а також рішень (індивідуальних актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України. Частиною першою статті 266-1 зазначеного Кодексу встановлений вичерпний перелік справ, які розглядаються відповідно до цієї статті. Зокрема, відповідно до пункту 2 цієї частини до них належать справи щодо законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень.
Отже, порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 Цивільного кодексу України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.
Суд погоджується з доводами сторони позивачів про те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до частин третьої - п'ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов'язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами.
При цьому відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Законом не встановлено підстав та процедур притягнення учасників банку до відповідальності у процедурі виведення банку з ринку інакше, ніж за частиною шостої цієї статті, оскільки саме у процедурі виведення банку з ринку здійснюється встановлення усіх активів та пасивів банку.
Підсумовуючи наведені приписи, слід зробити висновок, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.61).
Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, вирішуючи виключну правову проблему, якою було питання загального визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» або дії та їх наслідки (частина п'ята цієї статті Закону)), тягар доведення вини тощо.
Отже, зазначена відповідальність реалізується лише через відшкодування шкоди, спричиненої банку, тобто відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Разом з тим, позивачі до суду звернулися із позовом про стягнення суми відшкодування збитків, завданих їм як кредиторам банку.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є безпідставним і тому не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 2, 52, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,
ст..ст. 2, 29, 36, 46, 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Commerzbank AG, ОСОБА_2 , Компанії «Yernamio consulting LTD» про стягнення збитків залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Повний текст судового рішення складено 08 лютого 2022 року.
Суддя І. В. Литвинова