"09" лютого 2022 р.
м. Київ
справа № 755/20849/21
провадження № 2/755/1041/22
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабулос», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівни, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, відповідно до якого просять визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 30.07.2021 року, що укладений між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Фабулос» щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. та зареєстрований в реєстрі за номером № 1647.
Позивачі мотивують свої вимоги тим, що 13.06.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання споживчого кредиту, а також 13.06.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки № 88121, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотеко держателю нерухоме майно: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» стало ТОВ «Кей-Колект» за Договором відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 року. 30.07.2021 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Фабулос» укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, позивачі вважають Договір купівлі-продажу недійсним, оскільки Договір укладено із суттєвими порушеннями діючого законодавства. Так, правонаступник кредитора ТОВ «Кей-Колект» ніколи не надсилало будь-які вимоги про порушення позивачами зобов'язання, не надсилало письмового повідомлення з приводу способу задоволення вимог іпотеко держателя, про намір укласти договір купівлі-продажу, а також відповідачами не проведено належну оцінку відчуженого нерухомого майна, що, на думку позивачів, є підставою для визнання спірного Договору купівлі-продажу недійсним.
14.12.2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабулос», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівни, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, та постановлено провести розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач ТОВ «Кей-Колект» скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує в повному обсязі, вказуючи на те, що Товариство як новий кредитор та іпотекодержатель реалізувало своє право звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості шляхом укладення спірного договору купівлі-продажу. При цьому відповідачем зауважено, що ним двічі на адресу відповідача ОСОБА_2 було надіслано письмову вимогу про усунення порушень основного зобов'язання та попереджено про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, що було проігноровано відповідачами. (а.с. 36-41)
Відповідач ТОВ «Фабулос» не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, у встановлений ухвалою суду від 14 грудня 2021 строк. (а.с. 32)
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Європейський суд з прав людини, зокрема у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки, неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 13.06.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки № 88121, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., зареєстровано в реєстрі за № 346, який є договором забезпечення Договору про надання споживчого кредиту № 11359990000 від 13.06.2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (а.с. 13-14)
Відповідно до п. 1.1 Договору іпотеки, іпотекодавець передає в іпотеку іпотеко держателю наступне нерухоме майно: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденко В.О. 25 жовтня 1999 року за реєстровим № 7299.
Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору іпотеки, іпотеко держатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотеко держателем будь-якого зобов'язання за цим Договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором. Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього Договору та Закону України «Про іпотеку», інших, передбачених законодавством України підстав.
24.03.2011 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 2-345/2011/1 стягнуто з ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом 90 834,53 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.10.2010 року становить 718 492,06 грн. (а.с. 21-23)
13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено Договір факторингу № 2, за умовами якого відбулося переуступлення прав вимоги до боржників ПАТ «УкрСиббанк», зокрема, до ОСОБА_2
23.08.2012 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 2604/16927/12 замінено сторону виконавчого провадження кредитора ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект» по рішенню Дніпровського районного суду м. Києва від 24.03.2011 року, відповідно до якого з ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість в розмірі 718 492,06 грн. та судові витрати на користь ПАТ 2УкрСиббанк». (а.с. 19-20)
Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.
30.07.2021 року у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Фабулос» укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. та зареєстрований в реєстрі за номером № 1647, відповідно до умов якого продавець, діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», продав, а покупець купив нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденко В.О. 25 жовтня 1999 року за реєстровим № 7299. (а.с. 15-16)
Відповідно до п. 1 Договору купівлі-продажу, право на продаж нерухомого майна будь-якій особі належить продавцю як іпотеко держателю на підставі: Договору іпотеки № 88121, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 346, укладеного 13.06.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , який містить іпотечне застереження; та Договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідченого 13.02.2012 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В. за реєстровими №№ 649-650, укладеного 13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект».
Відповідно до п. 2 Договору купівлі-продажу, продавець стверджує, що за 30 (тридцять) днів до укладення цього договору письмово повідомлено чином, передбаченим діючим законодавством України, іпотекодавця про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки. Продавець як іпотеко держатель одночасно з підписанням цього договору надає згоду на відчуження вищевказаного нерухомого майна.
Згідно висновку про вартість об'єкту незалежної оцінки, складеному 27.07.2021 року суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертна оцінка майнових прав», вартість об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , складає 647 532,00 грн.
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: (1) пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; (2) наявність підстав для оспорення правочину; (3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Звертаючись до суду з позовом, позивачі посилаються на те, що перехід права власності на належне їм майно відбувся поза їх волею, всупереч вимогам закону.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстав позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
За змістом ст.ст. 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 Цивільного кодексу України ).
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст.16 Цивільного кодексу України .
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.
Правовий аналіз положень ст. 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено право володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річ, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача
Правило ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивачів у обраний ними спосіб захисту, з огляду на наступне.
Так, судом установлено, що ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, укладеного 13 лютого 2012 року з первісним кредитором ПАТ «УкрСиббанк», набуло права кредитора та змінено іпотекодержателя з Банку на ТОВ «Кей-Колект», однак новий кредитор/іпотекодержатель ТОВ «Кей-Колект» не здійснював у позасудовому порядку реєстрацію за собою права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, тому станом на день укладення спірного Договору купівлі-продажу від 30.07.2021 року власником предмету продажу були позивачі, а реалізацію квартири іпотекодержателем здійснено у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, належним способом захисту прав позивачів, які на момент укладення спірного Договору купівлі-продажу були власниками квартири, є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що між позивачами і володільцем майна ТОВ «Фабулос» немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власниками договору.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабулос», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівни, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, не підлягає задоволенню в повному обсязі.
В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 6, 13, 16, 202, 203, 215, 316-318, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 10, 15, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабулос», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівни, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 09 лютого 2022 року.
Суддя: В.І. Галаган