Справа № 726/1971/21
Провадження №2/726/40/22
Категорія 61
04.02.2022 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., при секретарі Попович Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, -
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому вказує, що вона, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 22.06.2012 року, придбала у власність житловий будинок під літ. «А» загальною площею 77,30 кв.м., у тому числі житловою площею 48,70 кв.м., та земельну ділянку площею 0,1000 га, цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 .
Зазначає, що при проведенні поточної технічної інвентаризації 17.06.2021 р. виявлено, що загальна площа житлового будинку під літ. «А» збільшилась на 11,30 кв.м. Після виконаного внутрішнього перепланування та реконструкції загальна площа житлового будинку під літ. «А» становить 88,60 кв.м.
Крім того, згідно відмітки про проведення технічного обстеження, на земельній ділянці у АДРЕСА_1 зафіксовано споруди: літня кухня під літ. «Д», сарай під літ. «Ж», сарай під літ. «З», вбиральня під літ. «Г», криниця №1, яма вигрібна №2, огорожа №3-6 та вимощення «І».
Вказує, що згідно «Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. №406 - проведені роботи з перепланування житлового будинку та добудови інших об'єктів не потребують документів, шо дають право на їх виконання і не підлягають прийняттю в експлуатацію, а отже такі обєкти не належать до самочинного будівництва.
Просить суд ухвалити рішення, яким встановити, що допоміжні господарські будівлі та споруди: літня кухня під літ. «Д», сараї під літ. «Ж», «З», вбиральня під літ. «Г», криниця №1, яма вигрібна №2, огорожа №3-6 та вимощення «І» є приналежністю до основного житлового будинку під літ. «А» у АДРЕСА_1 , а також визнати за ОСОБА_1 право власності на домогосподарство у складі житлового будинку під літ. «А» загальною площею 88,60 кв.м., у тому числі житлова площа 61,00 кв.м. (чотири житлові кімнати), господарських будівель та споруд у складі: літня кухня під літ. «Д»; сарай під літ. «Ж»; сарай під літ. «З»; вбиральня під літ. «Г»; криниця №1; яма вигрібна №2; огорожа №3-6; вимощення «І», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник відповідача надіслав до суду відзив у якому вказує, що згідно «Характеристики будинку садибного типу з господарськими будівлями і спорудами», що є складовою Технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, інвентаризаційна справа №10394, у 2013 році позивач провела реконструкцію житлового будинку під літ. «А», в цьому ж році здійснено будівництво літньої кухні під літ «Д» з влаштуванням фундаменту, сарай під літ. «Ж» з влаштуванням фундаменту, та у 2014 році сарай під літ. «З» з влаштуванням фундаменту.
Отже, позивачем проведено реконструкцію житлового будинку та здійснено будівництво ряду споруд з влаштуванням для кожного об'єкту фундаменту.
Таким чином, посилання Позивача на «Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 406 є помилковим.
Окрім того зазначає, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Просить відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не зявився, однак надіслав до суду заяву з проханням справу розглянути без його участі, у задоволенні позову відмовити.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та непідлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 22.06.2012 року є власницею житлового будинку під літ. «А» загальною площею 77,30 кв.м., у тому числі житлова площа 48,70 кв.м., та земельної ділянки площею 0,1000 га, цільовим призначенням - 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер - 7310136900:40:002:1001, за адресу: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано на нею 08.05.2013 року, згідно копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3479291 та 3475725.
На момент укладення договору, до складу будинковолодіння входив житловий будинок «А» площею 77,30 кв.м., в тому числі житловою 48,70 кв.м. Про наявність будь-яких інших допоміжних споруд у договорі не вказано.
Разом із тим, при проведенні технічної інвентаризації 17.06.2021 року та складанні технічного паспорту на вказаний будинок з господарськими будівлями та спорудами, виявлено, що загальна площа житлового будинку під літ. «А» збільшилась на 11,30 кв.м. та становить 88,60 кв.м., у тому числі житлова 61,00 кв.м.
Окрім того на земельній ділянці у АДРЕСА_1 зафіксовано споруди: літня кухня під літ. «Д», сарай під літ. «Ж», сарай під літ. «З», вбиральня під літ. «Г», криниця №1, яма вигрібна №2, огорожа №3-6 та вимощення «І».
Зафіксовано, що реконструкцію будинку, будівництво літньої кухні «Д» та сараю «Ж» булю здійсненю у 2013 році, будівництво сараю «З» здійснено у 2014 році. Для кожного із вказаних видів об'єктів було влаштовано фундамент.
Відміткою про проведення технічного обстеження від 17.06.2021 року встановлено надійність та безпечність експлуатації новостворених об'єктів.
Будь-яких інших доказів на підтвердження позову позивачем не додано.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).
Так, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів, є власником цієї речі (ч.1 ст. 331 ЦК України).
Частиною 2 статті 331 ЦК України передбачено - «Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.»
Згідно зі ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Цивільне законодавство розділяє випадки, за яких судом може бути визнано право власності на нерухоме майно.
Так, згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Натомість згідно ч. 5 ст.376 ЦК України на вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином суду належить встановити підстави позову та визначити норму, яка підлягає застосування у данному виді правовідносин.
Відповідно до частин 1, 4 статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі-будівельний паспорт).
Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.
Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Так, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 05.07.2011р. № 103 затверджено Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки.
Пунктом 1.2 «Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки» затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 05.07.2011 № 103, передбачено, що будівельний паспорт забудови земельної ділянки визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва:
- індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного) з площею до 300 квадратних метрів,;
- господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.
Відповідно до пункту 2.1 «Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки», видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг.
Із дослідженого обсягу доказів судом встановлено, що після укладення договору купівлі продажу, позивачем було здійснено реконструкцію житлового будинку, внаслідок чого його площа збільшилась, а також добудовано господарські споруди. Матеріали справи не містять необхідного обсягу доказів на підтвердження того, що позивач зверталась до уповноважених органів для отримання будівельного паспорта забудови земельної ділянки, чи доказів про відсутність підстав для такого звернення, відомостей, виданих уповноваженим органом про те, чи є вказані об'єкти та покращення вчинені самочинно. За відсутності таких доказів, суд позбавлений можливості встановити, які правовідносини випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Окрім того, згідно із частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Частинами п'ятою, восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23.09.2019 р. у справі №309/3887/17 касаційна інстанція дійшла наступного висновку:
Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Позивач не звертався до уповноваженого органу для набуття права власності та введення об'єкта в експлуатацію у встановленому законом порядку, а відразу звернувся до суду з позовом про визнання права власності. Інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єкта та вводу його до експлуатації у встановленому законодавством порядку відсутня.
Як йдеться у справі №308/5988/17 (постанова КЦС ВС від 18.02.2019 р.), звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право
Аналогічні висновки Викладені Верховним Судом України у постановах: від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 04 червня 2018 року у справі №640/13030/16-ц та ін.
Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання права власності на будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. ОСОБА_1 до уповноважених органів із таким питанням не зверталась, не надала суду необхідні відомості, які необхідні для правильного вирішення спору. Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.331, 375, 392, 376 ЦК України, 263-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя С. В. Мілінчук