1Справа № 335/4358/21 2/335/194/2022
28 січня 2022 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Барсукової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, -
В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, в обґрунтування якого зазначив наступне.
Слідчим управлінням Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018080350001264 відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 383, ч.2 ст. 384 КК України.
14.12.2018 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №12018080350001264 за ч.1 ст. 383, ч.1 ст. 384 КК України, проведено його допит. 18.12.2018 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про зміну підозри у кримінальному провадженні №12018080350001264 за ч.2 ст. 383, ч.2 ст. 384 КК України. Постановою слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області Качанюка О.М. від 14 грудня 2018 року приєднано до матеріалів досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12018080350001264 в якості речових доказів грошові купюри на загальну суму грошових коштів 57 тисяч 700 грн., які належали ОСОБА_1 на праві власності, і такі кошти передані на зберігання до установи банку.
Ухвалою слідчого судді Токмацького районного суду Запорізької області від 19 грудня 2018 року по справі справа №328/3414/18-к, провадження №1-кс/328/1172/2018 задоволено клопотання слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області Качанюка О.М., погоджене прокурором Токмацької місцевої прокуратури Бровченком Г.Ю., і накладено арешт на вказане майно. Належні ОСОБА_1 на праві власності грошові кошти були повернуті лише 25.12.2020 року, до цього часу він був позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися вказаними грошовими коштами.
Також ОСОБА_1 посилається на те, що ухвалою слідчого судді Токмацького районного суду Запорізької області від 19 грудня 2018 року задоволено клопотання слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області Качанюка О.М., погоджене прокурором Токмацької місцевої прокуратури Бровченком Г.Ю., і застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк до 07.02.2019 року, покладено обов'язки прибути за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду; не залишати житло з 21 години вечора до 06 години ранку, повідомляти слідчого, прокурора про зміну свого місця проживання та/або місця роботи. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту неодноразово було продовжено, зокрема на підставі Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 23 січня 2019 року по справі №328/21/19, Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 14 березня 2019 року по справі №328/21/19, Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 07 травня 2019 року по справі №328/21/19 , Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 04 липня 2019 року по справі №328/21/19, Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 28 серпня 2019 року по справі №328/21/19.
Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 08 листа 2019 року по справі №328/21/19 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 383, ч.2 ст. 384 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України; арешт, накладений ухвалою слідчого судді Токмацького районного суду Запорізької області від 19.12.2018 року (справа №328/3414/18-к, провадження №1-кс/328/1172/2018) вирішено скасувати; вилучені речові докази вирішено повернути ОСОБА_1 .
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року по справі №328/21/19 апеляційну скаргу прокурора Токмацької місцевої прокуратури Бровченка Г.Ю. - залишено без задоволення, вирок суду від 08 листопада 2019 року по справі №328/21/19 залишено без змін
Отже, позивач зазначає, що загалом перебував під слідством та судом із 14.12.2018 року по 27 жовтня 2020 року, що становить 22 місяці і 13 днів.
З посиланням на ст.1176 ЦК України та вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач зазначає, що йому завдана моральна шкода, яка полягає у приниженні його честі та гідності, втрати соціального статусу, погіршення психологічного стану, внаслідок незаконного повідомлення про підозру та пред'явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, яких він не скоював.
Позивач зазначає, що зазнав сильної психотравми, перебуває у депресивному стані, вимушений був звертатися за психологічною допомогою, у нього суттєво погіршилися відносини із родиною та оточуючими, а тому компенсація моральної шкоди повинна бути у більшому розмірі, аніж гарантований Законом мінімальний розмір, з огляду на характер, тривалість та глибину моральних страждань, на кількість та тяжкість інкримінованих йому злочинів, які є злочинами проти правосуддя, що взагалі робить неможливим для Позивача довіру в майбутньому до правоохоронних органів, і неможливість відчувати себе захищеним у державі.
Моральна шкода завдана позивачу оцінена ним у розмірі 2 000 000,00 грн., а матеріальна шкода завдана позивачу, у зв'язку з понесеними ним витратами на правову допомогу, оцінена ним у розмірі 100 000,00 грн.
Посилаючись на вищевикладене позивач просив стягнути з Державного бюджету України матеріальну шкоду у розмірі 100 000,00 грн., та моральну шкоду у розмірі 2 000 000,00 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.04.2021 року зазначену позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Згідно відзиву на позовну заяву відповідача Запорізької обласної прокуратури, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині визначення позивачем розміру відшкодування моральної та матеріальної шкоди, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що відсутні підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн., так як розмір такої шкоди повинен складати 134 600,00 грн., виходячи із розрахунку 1 мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Також Відповідач вважає, що Позивачем не надано доказів того, що йому завдана моральна шкода у розмірі 2 000 000,00 грн., заявлені у якості матеріальної шкоди витрати на правничу допомогу не відповідають критерію співмірності таких витрат.
Також до суду від відповідача Головного управління Національної поліції в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки ГУПН в Запорізькій області не порушувало прав позивача, дії правоохоронних органів не оскаржувалися у суді, відповідно дії чи бездіяльність не була визнана протиправною. Окрім того, посилається на те, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, або витрат немайнового характеру, у чому вони полягали, а також не доведено причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями та виною органу в її заподіянні. Також Відповідач зазначає у відзиві, що відсутні підстави для стягнення матеріальної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
До суду від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволення позову, оскільки позивачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів в обґрунтування позовних вимог щодо завдання моральної шкоди, а також не надано доказів того, що він дійсно зазнав шкоди, через протиправні дії правоохоронних органів, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також Відповідач зазначає, що понесені Позивачем витрати на правову допомогу у сумі 100 000,0 грн. не є розумними і співмірними, відповідно, не підлягають до стягнення.
17.09.2021 року ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито та справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.
У судовому засіданні представники відповідачів ГУНП в Запорізькій області і Запорізької обласної прокуратури, кожний окремо, заперечували проти задоволення позову з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.
Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.
Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що Слідчим управлінням Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018080350001264 відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 383, ч.2 ст. 384 КК України.
14.12.2018 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №12018080350001264 за ч.1 ст. 383, ч.1 ст. 384 КК України.
18.12.2018 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про зміну підозри у кримінальному провадженні №12018080350001264 за ч.2 ст. 383, ч.2 ст. 384 КК України.
Постановою слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області Качанюка О.М. від 14 грудня 2018 року приєднано до матеріалів досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12018080350001264 в якості речових доказів грошові купюри на загальну суму грошових коштів 57 тисяч 700 грн., які належали ОСОБА_1 на праві власності. Згідно з квитанцією про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження №654, грошові кошти у сумі 57 700,00 грн. були передані на зберігання до установи банку.
Ухвалою слідчого судді Токмацького районного суду Запорізької області від 19 грудня 2018 року по справі №328/3414/18-к, провадження №1-кс/328/1172/2018 задоволено клопотання слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області Качанюка О.М., погоджене прокурором Токмацької місцевої прокуратури Бровченком Г.Ю., і накладено арешт на грошові кошти 57 тисяч 700 грн.
Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 20 червня 2019 року у задоволенні клопотання адвоката Беклеміщева С.О. про скасування арешту майна, а саме грошових коштів у сумі 57700,00 грн., відмовлено.
Згідно з ухвалою слідчого судді Токмацького районного суду Запорізької області від 19 грудня 2018 року задоволено клопотання слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області Качанюка О.М., погоджене прокурором Токмацької місцевої прокуратури Бровченком Г.Ю., і застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк до 07.02.2019 року, покладено обов'язки прибути за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду; не залишати житло з 21 години вечора до 06 години ранку, повідомляти слідчого, прокурора про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
В подальшому, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту неодноразово було продовжено, зокрема на підставі Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 23 січня 2019 року по справі №328/21/19, Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 14 березня 2019 року по справі №328/21/19, Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 07 травня 2019 року по справі №328/21/19 , Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 04 липня 2019 року по справі №328/21/19, Ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 28 серпня 2019 року по справі №328/21/19.
Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 08 листа 2019 року по справі №328/21/19 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 383, ч.2 ст. 384 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України; арешт, накладений ухвалою слідчого судді Токмацького районного суду Запорізької області від 19.12.2018 року (справа №328/3414/18-к, провадження №1-кс/328/1172/2018) на грошові кошти у сумі 57700,00 грн. вирішено скасувати; вилучені речові докази вирішено повернути ОСОБА_1 .
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року по справі №328/21/19 апеляційну скаргу прокурора Токмацької місцевої прокуратури Бровченка Г.Ю. - залишено без задоволення, вирок суду від 08 листопада 2019 року по справі №328/21/19 залишено без змін.
У зв'язку із набранням законної сили виправдувальним вироком, Позивач звернувся до ГУПН в Запорізькій області з приводу повернення грошових коштів, на що ГУНП в Запорізькій області Листом від 02.12.2020 року №482-Б/12/01-2020 зазначило, що Головне управління направило запит до Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області для з'ясування питання щодо подачі касаційної скарги на Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27.10.2020 року (якою залишено виправдувальний вирок без змін) та клопотання про зупинення виконання даного судового рішення.
ГУНП в Запорізькій області Листом від 23.12.2020 року №2467/12/01-2020 повідомило Позивача про те, що Токмацька місцева прокуратура Запорізької області повідомила про те, що касаційна скарга на виправдувальний вирок суду та Ухвалу Запорізького апеляційного суду подаватися не буде, відповідно, грошові кошти можуть бути повернуті Позивачу.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Вступивши до Ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17 липня 1997 р. зазначену Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи №№ 2, 4. 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
У відповідності до пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.
Таким чином, проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинним в інкримінованих йому злочинах, який набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеного кримінального провадження та розгляду кримінального провадження, що призвели до зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зав'язків. У зв'язку із вказаним, суд відхиляє доводи відповідачів про відсутність факту завдання Позивачу моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги ГУ НП в Запорізькій області про те, що позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди саме неправомірними діями працівниками ГУ НП в Запорізькій області, оскільки відсутнє судове рішення, яким встановлено неправомірність дій працівників ГУ НП в Запорізькій області, є необґрунтованими, з огляду на те, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17).
Згідно з вимогами статті 23ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги. Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа № 383/596/15).
Оскільки Закон України № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст.41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004р.)
З огляду на вищенаведені норми законодавства, безпідставними є доводи відповідачів щодо недоведеності позивачу завданої йому моральної шкоди, у чому безпосередньо вона полягає, оскільки факт завдання особі моральної шкоди через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності презюмується законодавством.
Отже, у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону, оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.
З урахуванням наведеного встановлено, що у зв'язку з переслідуванням з боку правоохоронних органів відносно позивача, останній зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав впливу, що призвело до зміни його життєвого укладу та завдав йому моральних страждань, з огляду на вищенаведене є підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з наступного.
Порядок відшкодування шкоди встановлюється законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», де п. 1 ст. 1 п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року підлягає відшкодуванню шкода завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду», моральною шкодою є страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно зі статтею 13 Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, а тому суд, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з дня повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, тобто з 14.12.2018 року, до ухвалення вироку Токмацького районного суду Запорізької області від 08 листопада 2019 року по справі №328/21/19 , який набрав законної сили 27 жовтня 2020 року у зв'язку із відхиленням апеляційної скарги прокурора Ухвалою Запорізького апеляційного суду 27 жовтня 2020 року, тобто з 14.12.2018 року по 27.10.2020 року, що складає 22 місяці і 13 днів . Крім того, ОСОБА_1 перебував під домашнім арештом під час кримінального провадження у період часу з 19.12.2018 року по 28.10.2019 року, що становить 10 місяців 8 днів. Крім того, ОСОБА_1 у зв'язку із накладенням арешту на належні йому грошові кошти у сумі 57 700,00 грн., був позбавлений законних прав щодо користування та розпорядження такими коштами з 19.12.2018 року до моменту набрання законної сили виправдувальним вироком, тобто до 27.10.2020 року. Суд також враховує, що вказані грошові кошти у сумі 57 700,00 грн. не були повернуті Позивачу в день набрання законної сили виправдувальним вироком, так як лише 23.12.2020 року ГУНП в Запорізькій області Листом від 23.12.2020 року №2467/12/01-2020 повідомило Позивача про те, що касаційна скарга на виправдувальний вирок суду та Ухвалу Запорізького апеляційного суду подаватися не буде, відповідно, грошові кошти можуть бути повернуті ОСОБА_1 .
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд виходить з того, що позивач, перебуваючи під слідством протягом значного періоду часу, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, що надає позивачеві право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», установлено з 01 січня 2022 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6500 гривень.
Для визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь Позивача, судом з'ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, яких зазнав Позивач у зв'язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, тобто враховано характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Позивачем доведено, що він зазнав незаконного втручання у своє особисте життя та власність, переніс тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності. Також застосування відносно Позивача домашнього арешту із покладенням на Позивача певних обов'язків тривалий час принижували авторитет позивача, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило його нормальні сімейні зв'язки, спричинило тяжкі душевні страждання та вимагали від нього значних додаткових зусиль для організації свого життя.
Обраховуючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд бере до уваги висновок фахівця-психолога ОСОБА_2 , згідно якого грошовий еквівалент моральних страждань (моральної шкоди), заподіяних громадянинові ОСОБА_1 діями правоохоронних органів, можна визначити відповідно до сили, глибини і тривалості моральних страждань, а також з часом і зусиллями, необхідними для відновлення колишнього психоемоційного стану, у розмірі 1 500 000, 00 (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень, однак, оцінює його в сукупності з іншими доказами, враховує заперечення та доводи відповідачів і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках.
При цьому, суд бере до уваги, що згідно висновку фахівця-психолога ОСОБА_2 , психологом встановлено, що через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, психіці Позивача нанесена добре виражена психотравма, обумовлена хронічною фрустрацією, пов'язаною з досліджуваною ситуацією; тривалий стан фрустрації вплинув на глибинну структуру його особистості: систему цінностей, життєвих орієнтацій, мотивацій поведінки і зумовив розвиток стійкої депресивної симптоматики; психічну рівновагу Позивача в результаті протиправних дій правоохоронних органів було порушено, стався зрив особистісних форм захисту, і подальша адаптація до життєвих умов, що змінилися, набуття нової психічної рівноваги - тривалий і хворобливий процес, який детермінується тим, наскільки його особистість здатна прийняти, «реінтегрувати» нове положення. Також внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності Позивач має підвищений рівні нейротизму, психотизму, тривожності і напруги, підвищена депресивність, зміна відношення до зовнішнього світу в плані переоцінки його як ворожого, підступного і агресивного.
Таким чином, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, а також доведеності того факту, що позивач зазнав моральних страждань у зв'язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, обмеженням у конституційних правах, зокрема, вимушених змін у життєвих стосунках, позбавлення можливості реалізувати свої звички та бажання, порушення нормальних життєвих та соціальних зв'язків, обмежень у вільному пересуванні, зміни способу життя, необхідністю звернення за правовою допомогою до адвоката для здійснення захисту прав та інтересів в суді для підтвердження і доведеності добропорядності, суд доходить до висновку, що розмір відшкодування моральної компенсації позивачеві слід обраховувати у більшому розмірі, аніж мінімальний розмірі, передбачений Законом. Суд також враховує, що на обсяг, глибину та характер моральних страждань, яких зазнав Позивач, вплинули кількість та ступінь тяжкості інкримінованих йому злочинів, які є злочинами проти правосуддя, факт звернення Позивача за психологічною допомогою, що підтверджується довідкою психолога ОСОБА_2 , стан здоров'я Позивача, який має одну нирку, що підтверджується медичною документацією.
Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у Постанові Верховного суду від 28 жовтня 2020 року по справі № 610/3221/19-ц (провадження № 61-9875св20) згідно з якою За змістом пункту 1 пункту першого частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування моральної шкоди, і такі випадки у наведеній статті закону перелічені через кому.
Виходячи із буквального тлумачення норми закону - п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як то: незаконне засудження; незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; незаконне взяття і тримання під вартою; незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки; незаконне накладення арешту на майно; незаконне відсторонення від роботи (посади), інші процесуальні дій, що обмежують права громадян - є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не охоплюються їх початком, отже, за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду особа може вимагати відшкодування моральної шкоди.
Суд обраховує розмір відшкодування моральної компенсації позивачеві наступним чином:
З приводу заявленої Позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред'явлення обвинувачення, визнання підозрюваним та обвинуваченим, тобто перебування під слідством та судом у розмірі 1 500 000 гривень суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з урахуванням наступного:
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред'явлення обвинувачення, визнання підозрюваним та обвинуваченим, тобто перебування під слідством та судом, за 22 місяці і 13 днів, суд дійшов до висновку про задоволення такої позовної вимоги у сумі 582 903,23 грн. (6500,00 грн. *4) *22 місяці + (6500 грн. *4) : 31 *13 днів =572 000,00 грн + 10 903,23 грн. = 582 903,23 грн.) , де 31-кількість днів місяця, 22- кількість місяців незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, 13 - кількість днів незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, 6500,00 - розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення, 4 - коефіцієнт, обраний судом, як достатній для визначення суми компенсації заподіяної шкоди.
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконного застосування міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та покладення пов'язаних із ним обмежень, тобто обмежень свободи, вільного пересування, обрання місця проживання за 10 місяців 8 днів, суд дійшов до висновку про задоволення такої позовної вимоги у сумі 200 032,16 грн. (6500,00 грн. *3) *10 місяців + (6500 грн. *3) : 31 *8 днів = 195 000,00 грн. + 5 032,26 грн. = 200 032,26 грн.), де 31-кількість днів місяця, 10- кількість місяців перебування під домашнім арештом, 8 - кількість днів перебування під домашнім арештом, 6500,00 - розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення, 3 - коефіцієнт, обраний судом, як достатній для визначення суми компенсації заподіяної шкоди
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої позивачеві внаслідок незаконного накладення арешту на майно, тобто позбавлення можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому майном - грошовими коштами, за період 22 місяці 8 днів , суд дійшов до висновку про задоволення такої позовної вимоги у сумі 144 677,42 грн. (6500,00 грн. *1) *22 місяців + (6500 грн. *1) : 31 *8 днів = 143 000,00 грн. + 1677,42 грн. = 144 677,42 грн.), де 31-кількість днів місяця, 22 - кількість місяців накладення арешту на майно, 8 - кількість днів накладення арешту на майно, 6500,00 - розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення, 1- коефіцієнт, обраний судом, як достатній для визначення суми компенсації заподіяної шкоди.
Таким чином, загальна сума відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 927 612,81 грн. (582 903,23 + 200 032,16 + 144 677,42) .
В іншій частині позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди суд зазначає наступне:
Розмір матеріальної шкоди, якої зазнав позивач, ним обраховано, виходячи з положень ст. 3 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зокрема, тим, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, він зазнав витрат на правову допомогу адвоката у кримінальному провадженні.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі „Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Участь адвоката Беклеміщева С.О., який здійснював надання правової допомоги позивачу у суді першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінальної справи і факт надання ним правової допомоги підтверджено договорами про надання правової допомоги із додатковими угодами, актами приймання-передачі виконаних робіт, квитанціями до прибуткового касового ордера. Також факт надання правової допомоги Позивачу адвокатом Беклеміщевим С.О. під час розгляду кримінальної справи підтверджується вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 08.11.2019 року, Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, Ухвалами Токмацького районного суду Запорізької області про продовження у відношенні Позивача запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, Ухвалами Токмацького районного суду Запорізької області про відмову у задоволенні клопотання адвоката Беклеміщева С.О. про зняття арешту з майна Позивача.
Розмір витрат на правничу допомогу заявлений до стягнення та підтверджений відповідними доказами складає 100 000,00 грн. у кримінальному провадженні. Пр цьому, Суд враховує участь адвоката у судових засіданнях, що підтверджується наявними в матеріалах справи Ухвалами Токмацького районного суду Запорізької області, Вироком Токмацького районного суду Запорізької області, Ухвалою Запорізького апеляційного суду, час, який витратив адвокат на надання правової допомоги клієнту, територіальну віддаленість Токмацького районного суду Запорізької області від м. Запоріжжя, складність кримінальної справи, значення кримінальної справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію Позивача, що свідчить про співмірність, розумність та обґрунтованість таких витрат на правову допомогу.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Суд, керуючись принципом реальності, співмірності та розумності, дійшов висновку, що позивачу має бути відшкодовано витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні у заявленому розмірі 100 000,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За викладених обставин, оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню та вважає за необхідне стягнути на його користь з Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 927 612,81 грн. та матеріальну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, у зв'язку із чим не підлягають задоволенню.
В силу положень п. 13 ч. 2ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за даними позовом не справляється, а тому розподілу між сторонами не підлягає.
Керуючись ст.ст.2,3, 10-12, 13, 81, 82,133,137, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 927 612 (дев'ятсот двадцять сім тисяч шістсот дванадцять) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка та матеріальну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Повні відомості про сторін згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Запорізька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909973, юридична адреса: 69005 місто Запоріжжя, вулиця Матросова, будинок 29а.
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 40108688, юридична адреса: 69057, місто Запоріжжя, вулиця Матросова, будинок 29.
Відповідач - Державна Казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, юридична адреса: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 08.02.2022 року.
Суддя: А.В. Воробйов