Справа № 631/858/20
Провадження № 1-кп/631/25/22
04 лютого 2022 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_3
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 липня 2020 року під № 12020225390000009, щодо обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища міського типу Близнюки Харківської області,
громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, без утриманців,
без офіційного місця робота та реєстрації,
реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,
фактично проживаючого за адресом:
АДРЕСА_1 ;
який раніше судимий:
?18.06.2020 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 3 статті 185 і частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 70 і 75 цього ж кодексу, до 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на 2 роки;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України, -
ОСОБА_3 , будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, судимість за яке не відбута, не знята та не погашена, 21.07.2020 року близько 07 годині 00 хвилин, знаходячись в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області, знайшов кредитну картку № НОМЕР_2 , емітовану Державним ощадним банком України, разом із листком, на якому вказаний її пін-код, що була відкрита потерпілому ОСОБА_5 , й у нього виник злочинний умисел, спрямований на викрадення чужого майна - грошових коштів - шляхом здійснення оплати товарів у продуктовому магазині ФОП Бабаева за адресою: АДРЕСА_1 . Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, достовірно розуміючи, що грошові кошти на кредитному рахунку йому не належать, таємно, умисно, з корисливих мотивів та з метою власного збагачення, використовуючи знайдену кредитну картку для виплат № НОМЕР_2 та пін-код до неї у період часу з 07 години 54 хвилини до 21 години 04 хвилини, викрав грошові кошти з неї шляхом здійснення впродовж дня біля десяти розрахункових операцій - оплати товарів через платіжний термінал «Verifone» в магазині, розташованому за адресом: АДРЕСА_1 ,- що мали загальну мету та охоплювались єдиним злочинним наміром, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду в загальному розмірі 748,15 гривень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_3 22.07.2020 року в період часу з 09 години 24 хвилини до 21 години 08 хвилин, достовірно розуміючи, що грошові кошти на кредитному рахунку йому не належать, таємно, умисно, з корисливих мотивів та з метою власного збагачення, використовуючи знайдену 21.07.2020 року кредитну картку для виплат № НОМЕР_2 , емітовану Державним ощадним банком України та відкриту потерпілому ОСОБА_5 , а також пін-код до неї здійснив впродовж дня біля п'ятнадцяти розрахункових операцій - оплати товарів через платіжний термінал «Verifone» в магазині, розташованому за адресом: АДРЕСА_1 ,- що мали загальну мету та охоплювались єдиним злочинним наміром, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду в загальному розмірі 477,60 гривень.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно у червні 2020 року засуджений до 5 років позбавлення волі із відстрочкою виконання вироку на 2 роки за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 162 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України. 21.07.2020 року вранці, десь біля 07 години, знайшов в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області на дорозі кредитну картку Державного ощадного банку України, яка не містила вказівки на її власника, його розпису або фотокартки пенсіонера, а тому він не міг ідентифікувати, кому саме вона належить. Проте разом із карткою був прив'язаний листок із пін-кодом. Розуміючи, що на картці можуть знаходитись гроші, він вирішив придбати на них собі продукти харчування, що і зробив у магазині, розташованому в тому ж самому селі за адресом: АДРЕСА_1 . Що конкретно він придбавав у магазині Бабабєва впродовж двох днів, а саме 21 и 22 липня 2020 року, він сказати не може, бо не пам'ятає, хоча і не оспорює, так як усі його покупки за рахунок потерпілого через платіжний термінал відображені у фіскальних чеках. Про те, що картка належить ОСОБА_5 йому стало відомо тільки під час досудового розслідування. Зазначив, що з кількістю викрадених грошей з картки повністю згоден та не оспорює цього. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся.
У зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз'ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши покази обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, документами, що характеризують його особу, а також протоколами огляду речей, визнання речовими доказами та визначення місця їх зберігання й іншими письмовими доказами, необхідними для вирішення усіх питань, що слід розв'язати у нарадчій кімнаті під час ухвалення відповідного судового рішення у цій справі.
Так, з протоколу огляду речей, складеного 14.09.2020 року слідчим СВ Нововодолазького ВП Первомайського ВП ГУНП в Харківській області молодшим лейтенантом поліції ОСОБА_6 та фототаблиці до нього, вбачається, що дійсно платіжна картка № НОМЕР_2 була емітована Державним ощадним банком України та не містить ані підпису власника, ані його фотокартки, ані вказівки на ім'я та прізвище того (а. с. 184 - 185).
Оцінюючи вказаний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає його такими, що не суперечать іншим доказам у справі, а тому вважає за можливе покласти в основу судового рішення, що ухвалюється.
Приходячи до такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів
Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені у статті 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи доведеними.
Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Водночас, приписом частин 1 і 3 статті 32 Кримінального кодексу України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Отже, частина 1 примітки до статті 185 цього ж кодифікованого закону України передбачає саме таку вказівку, оскільки читко обумовлює, що у статтях 185, 186 та 189 - 191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
Відтак, Пленум Верховного Суду України у абзаці 2 пункту 7 своєї постанови № 7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» роз'яснив, що якщо злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, п'ять розбоїв, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів.
Окрім того, розв'язуючи питання щодо кваліфікації дій ОСОБА_3 суд бере до уваги роз'яснення, надані Верховним судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові, прийнятій 14.02.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 454/420/17 (провадження № 51-8227 км 18), та в Постанові Верховного Суду України від 20.06.2011 рок, від яких до цього часу не відступив Верховний Суд, а тому вони є такими, що слід застосовувати судами нижчих інстанцій під час здійснення правосуддя у аналогічних справах.
Відтак, предметом злочину, передбаченого статтею 357 Кримінального кодексу України є: зокрема, офіційні документи, у тому числі електронні.
Як роз'яснює примітка до статті 358 цього ж кодексу, під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію», статей 1 і 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України та частини 4 статті 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) є засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо).
Отже, платіжна картка є електронним платіжним засобом у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тому, аналіз норм чинного законодавства дає змогу судові зробити висновок про те, що за своїм юридичним значенням (правовим режимом) та функціональним призначенням платіжна картка як платіжний інструмент доступу до банківського рахунку повністю відповідає визначенню та є різновидом офіційних документів, а тому за певних умов вона може бути предметом злочину, передбаченого статтею 357 Кримінального кодексу України.
Проте, задля кваліфікацій дій винного за ознаками того, чи іншого кримінального правопорушення наявності одного предмета недостатньо, слід з'ясовувати існування його складу, визначеного кримінальним законом, зокрема, направленості умислу винного.
Так, виходячи зі змісту статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим кодексом.
Стаття 185 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна, визначальною ознакою якої є суб'єктивна сторона кримінального правопорушення - тобто психічне ставлення винної особи до вчинюваних нею дій. Така особа розуміє, що заволодіває чужим майном, усвідомлює, що воно належить конкретному власнику і що вона обертає його на свою користь протиправно саме шляхом таємного викрадення.
Отже, зміст суб'єктивної сторони цього діянні розкривається через предмет і об'єктивну сторону правопорушення, в тому числі через його зовнішні поведінкові ознаки: місце, час, спосіб та обставини вчинення.
З показань обвинуваченого та обставин вчинення ним кримінального правопорушення убачається, що платіжну картку, емітовану Ощадним банком України, він знайшов на дорозі в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області одночасно із пін-кодом до неї. Наведене послугувало виникненню у нього умислу на придбання продуктів харчування за рахунок коштів на неї, а не на незаконно заволодіння карткою як офіційним документом, тобто умисел ОСОБА_3 був спрямований саме на заволодіння чужим майном у виді безготівкових грошових коштів
При цьому, знайдена банківська картка не містила в собі, в супереч приписам чинного законодавства, обов'язкових реквізитів, які б дали обвинуваченому змогу ідентифікувати власника рахунку.
Крім того, держатель спеціального платіжного засобу платіжної картки, для забезпечення безпеки здійснення платіжних операцій з її використанням, зобов'язаний використовувати спеціальний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України, правил користування ним та умов договору, укладеного з емітентом (банком), дотримуватись правил безпеки та не допускати використання цього засобу сторонніми особами, для чого повинен надійно зберігати спеціальний платіжний засіб, пін-код та інші засоби, що дають змогу користуватися ним, а у випадку його втрати зобов'язаний негайно повідомити про це банк, який повинен негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього спеціального платіжного засобу з внесенням до стоп-списку і його вилучення.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованим вказівку обвинуваченим на той факт, що він не знав та не міг знати власника картки (банківського рахунку, на підставі якого вона була емітована), його злочинні дії та наміри обмежувались саме заволодінням безготівкових коштів, а не самою карткою як предметом правопорушення, а тому його дії слід кваліфікувати як злочин проти власності, а не як привласнення чи незаконне заволодіння платіжною карткою як офіційним документом.
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд приходить до висновку щодо доведеності вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 . 21 і 22 липня 2020 року саме злочину проти власності ОСОБА_5 , оскільки він дійсно своїми умисними діями, будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, знов повторно вчинив крадіжку майна потерпілого.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, у зв'язку із чим, обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, данні про його особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують йому покарання.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з їх класифікації, особливостей та обставин його вчинення, й ураховуючи санкцію інкримінованої йому частини 2 статті 185 Кримінального кодексу України та приписів частини 4 статті 12 цього ж кодифікованого закону, приходить до висновку, що обвинуваченим вчинений нетяжкий злочин.
Вивчаючи особу винного шляхом з'ясування стану його здоров'я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше судимий, судимість у встановленому законом порядку не відбута, не знята та не погашена (а. с. 223 зворот, 227, 233, 234 - 238), не працевлаштований, не одружений, утриманців не має, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ не перебуває (а. с. 228 - 230), без постійного місце реєстрації (а. с. 226), за місцем фактично мешкання характеризується негативно (а. с. 158), на військовому обліку не перебуває (а. с. 231), у вчиненому щиро розкаявся.
З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області - провідним інспектором ОСОБА_7 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити небезпеку для суспільства (у тому числі окремих осіб). На їх думку виконання покарання у громаді можливе лише у винятковому порядку за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, а саме: проводити заходи із залученням фахівців у сфері працевлаштування та соціальних працівників. У разі, якщо суд дійде висновку, про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає за доцільне покладення на правопорушника обов'язків, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України (а. с. 125 - 128).
В силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття.
В силу приписів частини 3 і 4 статті 67 Кримінального кодексу України суд не вбачає обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_3 .
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, а також ураховуючи санкцію злочину, що інкримінується ОСОБА_3 в провину, суд вважає, що його виправлення можливе лише в ізоляції та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому йому необхідно призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 2 статті 185 Кримінального кодексу України, у виді позбавлення волі, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
На думку суду таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Обговорюючи питання про призначення саме такого покарання, суд ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а також позицію потерпілого, який не має жодних претензій до обвинуваченого ані матеріальних, ані моральних, і у питанні призначення покарання поклався на розсуд суду, й керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи особу винного, характер вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, наявність невідбутої, непогашеної та не знятої судимості за злочин проти власності, відсутність у нього постійного місця мешкання та реєстрації, місця роботи та заробітку, факт його перебування у розшуку, зміст висновку органу пробації, а також щире каяття винного.
Також, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, й для застосування положень статей 69, 69-1, 96-1 та 96-2 цього ж кодексу, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
Оскільки ОСОБА_3 після постановлення 18.06.2020 року Нововодолазьким районним судом Харківської області обвинувального вироку, яким його засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 162 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів частин 1 і 2 статті 70 та статті 75 цього ж кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на 2 роки, впродовж встановленого судом іспитового строку вчинив нове кримінальне правопорушення, тому відповідно до приписів частини 3 статті 78 й частини 1 та 4 статті 71 Кримінального кодексу України до покарання, призначеного за цим вироком, слід частково приєднати не відбуту частину покарання за попереднім вироком суду.
Приходячи до такого, та застосовуючи принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком при призначенні покарання остаточно, суд ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому остаточно покарання у виді обмеження волі на строк 5 років 2 місяця, та керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, характер вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, виконання ним обов'язків, покладених судом під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також щире каяття винного.
Цивільний позов в рамках цього кримінального провадження поданий не був.
Відповідно до пунктів 5 та 7 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази:
?кредитна картка для виплат № НОМЕР_2 , емітована AT «Державний ощадний банк України», біло-червоного кольору та виписка по картковому рахунку за період з 21.07.2020 по 23.07.2020, надані 14.09.2020 року ОСОБА_5 в порядку статті 93 Кримінального процесуального кодексу України, визнані постановами, прийнятими слідчим СВ Нововодолазького ВП Первомайського ВП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_6 15.09.2020 року, й передані на зберігання під схороні розписки потерпілому (а. с. 186 - 187, 188, 193 - 194, 195) - підлягають поверненню власникові (законному володільцю);
?квитанції платіжного терміналу в кількості двадцяти п'яти одиниць надані 14.09.2020 року ОСОБА_8 в порядку статті 93 Кримінального процесуального кодексу України, визнані постановою, прийнятою слідчим СВ Нововодолазького ВП Первомайського ВП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_6 15.09.2020 року, що зберігаються в матеріалах кримінального провадження (а. с. 206 - 207) - підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Частина 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу України покладає на суд обов'язки вирішити питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі суду, проте в межах цього кримінального провадження процесуальних витрат не має.
Застосований на стадії судового розгляду справи захід забезпечення, а саме: на підставі ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленої 29.12.2021 року, запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» на строк 60 днів, тобто до 26 лютого 2022 року включно (а. с. 152 - 159),- слід залишити без змін, оскільки не відпали мета та підстави його застосування.
Ухвалюючи вирок, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому кримінальне провадження перебувало на розгляді належного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 15, 32, 50, 63, 65 - 68, 71, 88 - 90, частиною 2 та частиною 1 примітки статті 185 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки»; постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18) та 14.02.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 454/420/17 (провадження № 51-8227 км 18); а також статтями 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, пунктом 5 частини 9 статті 100, статтями 118, 122, 124, 126, 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 376, 392, 393, 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-
ОСОБА_3 визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
В силу частини 3 статті 78, частини 1 та 4 статті 71 та статті 73 Кримінального кодексу України ОСОБА_3 за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 18.06.2021 року, остаточно призначивши йому до відбування покарання у виді 5 (п'яти) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.
Згідно із частиною 5 статті 72 Кримінального кодексу України строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою та фактичного затримання, тобто з 02.11.2021 року, зарахувавши час попереднього ув'язнення.
Запобіжний захід ОСОБА_3 у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» залишити без зміни до набрання вироком законної сили.
Речові докази:
?кредитну картку для виплат № НОМЕР_2 , емітовану AT «Державний ощадний банк України», біло-червоного кольору та виписку по картковому рахунку за період з 21.07.2020 по 23.07.2020, надані 14.09.2020 року ОСОБА_5 в порядку статті 93 Кримінального процесуального кодексу України, визнані постановами, прийнятими слідчим СВ Нововодолазького ВП Первомайського ВП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_6 15.09.2020 року, й передані на зберігання під схороні розписки потерпілому (а. с. 186 - 187, 188, 193 - 194, 195) - повернути власникові (законному володільцю);
?квитанції платіжного терміналу в кількості двадцяти п'яти одиниць надані 14.09.2020 року ОСОБА_8 в порядку статті 93 Кримінального процесуального кодексу України, визнані постановою, прийнятою слідчим СВ Нововодолазького ВП Первомайського ВП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_6 15.09.2020 року, що зберігаються в матеріалах кримінального провадження (а. с. 206 - 207) - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, який набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1