Справа № 216/1601/19
1-кп/212/66/22
про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
08 лютого 2022 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі колегії суддів: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 , розглянувши кримінальне провадження №12018040230001992 від 27.10.2018 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, п.13 ч.2 ст.115 КК України, -
встановив:
З 21 березня 2019 року у провадження колегії суддів Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, п.13 ч.2 ст.115 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040230001992 від 27.10.2018 року.
Під час судового розгляду кримінального провадження прокурор заявив клопотання від 08 лютого 2022 року про продовження заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою, оскільки обвинувачений підозрюється та обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, а також обставин, характер вчиненого злочину, спосіб його вчинення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, жоден із більш м'яких запобіжних заходів, застосованих до обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Захисник - адвокат ОСОБА_6 заперечував про продовження раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою та просив суд обрати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання без застави.
Обвинувачений зазначив, що заперечує проти продовження тримання його під вартою та підтримує позицію.
Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали обвинувального акту, суд вважає можливим продовжити запобіжний захід обвинуваченому у виді тримання під вартою.
Судом встановлено, що відповідно до ухвали Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 жовтня 2018 року, застосовано до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням у Криворізькій установі виконання покарань №3 Управління Державної Пенітенціарної служби України в Дніпропетровській області. Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити до закінчення 60 (шістдесяти) днів з моменту затримання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В подальшому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 неодноразову продовжувався на підставі ухвал суду.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року, продовжено захід забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 19 лютого 2022 року, включно.
Суд зазначає, що станом на 08 лютого 2022 року при розгляді кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 , було заново розпочата судовий розгляд кримінального провадження, після заміни одного із членів колегії суддів, в судовому засіданні лише оголошено обвинувальний акт та досліджено матеріали кримінального провадження та допитано лише чотирьох свідків.
Відповідно до частини 3 статті 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Стаття 177 КПК України передбачає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.
Водночас, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Також у рішенні «Харченко проти України», ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім того, у справі “Москаленко проти України”, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Зважаючи на викладене, суд все ж приходить до висновку, що обставини, на які посилався слідчий суддя при обранні обвинуваченому запобіжного заходу, а суд при продовженні дії запобіжного заходу, не змінилися. Жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При цьому суд зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тобто застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого на даний час неможливе, ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не зменшилися.
Обставини особистого життя та соціальної адаптації у суспільстві свідчать про наявність певних ознак нестабільного характеру поведінки обвинуваченого у звичайному житті (враховуючи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушень, поєднаних з насильством), що дає підстави стверджувати те, що особисте зобов'язання не забезпечить належних гарантій здатності обвинуваченого самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів.
Оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, враховуючи ризик втечі, зумовлений тяжкістю покарання за інкримінованим йому злочином та обґрунтованість підозри, яка встановлена (та не спростована) при застосуванні запобіжного заходу, суд вважає, що на даний час більш м'які запобіжні заходи не будуть достатніми та не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 злочину, свідчать про підвищену суспільну небезпеку. Так, санкція ч.2 ст.115 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі суспільну небезпечність злочину, який інкримінується обвинуваченому, дані про особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які колегія суддів вважає доведеними, виходячи з обставин вчинення злочину, інкримінованого обвинуваченому. Із зазначених підстав суд приходить до висновку про продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу та виправдовують тримання особи під вартою.
Застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , є недостатнім, оскільки він, обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, і заявлені при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики не зменшились, перебуваючи на волі обвинувачений ОСОБА_7 , може порушити покладені на нього Законом процесуальні обов'язків та переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які не допитані; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає.
Будь-яких даних, що свідчили б про зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та можливості скасування раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Колегія суддів, виходячи з усіх обставин провадження, вважає, що у кримінальному провадженні відсутні підстави для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який, приходить до висновку щодо необхідності продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою на 60 днів.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 331 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Продовжити захід забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 08 квітня 2022 року, включно.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання, відмовити.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику обвинуваченого, прокурору та направити уповноваженій особі місця ув'язнення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3