Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
в порядку ст. 328 ГПК України
03 лютого 2022 року м. ХарківСправа № 922/2381/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши заяву (вх. №1742 від 25.01.2022) Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" про визнання наказів такими, що не підлягає виконанню
по справі
за позовом Акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз", м. Харків
про стягнення 214 477 596,33 грн.
за участю представників:
позивача (стягувача) - _Кулик О.А. (свідоцтво серія КВ№000366 від 19.11.2018)
відповідача (боржниказаявника) - Засадько М.В. (свідоцтво серія ДН№4941 від 27.12.2017)
Рішенням господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року у справі № 922/2381/16 в позові відмовлено повністю. 10 березня 2021 року, постановою Східного апеляційного господарського суду, рішення господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року у справі № 922/2381/16 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково та стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг за договором №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 у розмірі 165 559 259,81грн., 3% річних у сумі 2 469 862,27 грн., інфляційні у сумі 7 042 836,84 грн., 168 729,21 грн. витрат по сплаті судового збору за звернення з позовом; закрито провадження в частині вимог про стягнення боргу у сумі 3 205 720,30 грн.; в іншій частині рішення залишено без змін. 29 березня 2021 року, на виконання постанови, господарським судом видано накази.
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" звернувся до Господарського суду Харківської області з заявою (вх. №1742 від 25.01.2022) про визнання наказів такими, що не підлягає виконанню виданих на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 року по справі №922/2381/16.
Дослідивши заяву (вх. №1742 від 25.01.2022) Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" про визнання наказів такими, що не підлягає виконанню, суд ухвалою від 27.01.2022 прийняв та призначив її до розгляду у судовому засіданні на "01" лютого 2022 р. о 11:00.
01 лютого 2022 року судом оголошено перерву щодо розгляду заяви, до "03" лютого 2022 р. о(б) 11:00, а також: - усне клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи - задоволено; - заперечення Позивача (вх. № 2296 від 01.02.2022 р.) - долучено до матеріалів справи; - клопотання Відповідача (вх. № 1979 від 27.01.2022 р.) про долучення до матеріалів справи додаткових документів - задоволено, про що постановлено ухвалу від 01.02.2022.
У судовому засіданні представник Стягувача проти задоволення (вх. №1742 від 25.01.2022) Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" про визнання наказів такими, що не підлягає виконанню заперечує та просить суд відмовити у її задоволенні.
Стягувач зазначає, що посилання боржника на Законом України від 14 липня 2021 року № 1639-ІХ "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного" (далі - Закон №1639), як на підставу для визнання наказу у справі №922/2381/16 такими, що не підлягають виконанню, є безпідставним оскільки врегулювання заборгованості на умовах визначених положеннями Закону №1639, поширюються виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру. Боржник на час подання заяви не є учасником процедури врегулювання заборгованості відповідно до Закону № 1639, а відтак підстава для подання даної заяви відсутня..
Існування законодавчого акту (Закону № 1639), яким передбачено порядок і механізм врегулювання заборгованості шляхом її реструктуризації та списання, встановлено певні умови для участі у процедурах врегулювання заборгованості жодним чином не є підставою для безумовного звільнення боржника від обов'язку виконати рішення суду шляхом визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Крім того, Перехідними положеннями Закону № 1639 внесено зміни до Закону України “Про виконавче провадження” (статті 34, 35, 39), якими врегульовано в тому числі порядок примусового виконання виконавчих документів, заборгованість за яким підлягає врегулюванню на підставі вказаного закону, а саме виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій за умови перебування боржника в реєстрі.
Таким чином, стягувач стверджує, що АТ "Харківгаз" не надало до суду доказів включення його до Реєстру згідно Закону №1639, боржником не погашено суму основної заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №13-223-ВТВ від 04.01.2013. Отже, твердження заявника про наявність підстав для визнання наказу у справі №922/2381/16 у зв'язку з врегулюванням на підставі Закону №1639 є нелогічним та безпідставним. Крім того, зазначає, що витрати зі сплати судового збору на сьогодні боржником не сплачені та не підпадають під врегулювання згідно Закону № 1639.
Представник Боржника підтримує подану заяву (вх. №1742 від 25.01.2022) про визнання наказів такими, що не підлягає виконанню та зазначає, що вказана у наказах заборгованість підлягає врегулюванню в порядку, передбаченому Законом №1639. Статті 4, 5, 6 цього Закону передбачають, що підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, заборгованість операторів газорозподільних систем (в даному випадку відповідача АТ "Харківгаз") станом на розрахункову дату (розрахункова дата - 31 грудня 2020 року) за договором на купівлю-продаж природного газу (в даному випадку за договором на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 № 13-223-ВТВ) укладеними з Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач АТ "НАК "Нафтогаз України") погашається наступним чином: за рахунок видатків державного бюджету (ст. 4 Закону №1639); залишок не погашений з державного бюджету підлягає реструктуризації на умовах, визначених цим Законом (ст. 5 Закону №1639); неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість підлягають списанню (ст. 6 Закону №1639).
З моменту набрання чинності даним Законом, заборгованість, перелічена в Законі №1639 має бути врегульована виключно за процедурами передбаченими цим Законом, а будь-які судові рішення про стягнення врегульованого Законом №1639 боргу не підлягають виконанню.
Заявник зазначає, що АТ “Харківгаз” належним чином виявило бажання взяти участь в процедурі погашення врегулювання заборгованості, передбачених Законом №1639 та вчинив усіх залежних від нього заходів для цього.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Питання порядку виконання судових рішень врегульоване статтею 129-1 Конституції України у відповідності до якої суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин 1 та 2 статтею 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 2 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження”).
Виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, у визначеному законом порядку, утверджує авторитет держави як правової. І, навпаки, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
З метою створення умов для підтримання стабільного фінансово-економічного стану 14.07.2021 був прийнятий Закон України №1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", дія якого направлена на врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
Держава у такий спосіб, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, фактично впровадила ту ефективну систему виконання судових рішень, яка, з урахуванням довготривалого процесу існування економічно необґрунтованих тарифів учасників ринку природного газу, має забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб це не призводило до погіршення стану жодного з учасників ринку природного газу.
Так, 29.08.2021 цей Закон України від 14 липня 2021 року №1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" набув чинності.
Серед інформації що міститься у розділі "карта проходження проекту Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" міститься пояснювальна записка до проекту Закону від 04.06.2021 № 3508-д.
Зокрема, в цій записці зазначено, що проект цього Закону розроблено з метою визначення комплексу організаційних та економічних заходів, спрямованих на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу.
Прийняття законопроекту обумовлюється необхідністю врегулювання комплексу нагальних проблем, що унеможливлюють подальше реформування ринку природного газу, перехід до прозорих конкурентних відносин у всіх сегментах ринку та припинення державного втручання в його функціонування шляхом покладення на суб'єктів ринку спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільних інтересів в процесі його функціонування, насамперед, шляхом урегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу та супутніх ринків, загальний обсяг якої станом на 1 травня 2021 року може перевищити 100 млрд. грн.
Чинниками, що істотно вплинули на утворення та накопичення вищезазначеної заборгованості, насамперед, є:
- запровадження механізму покладення на суб'єктів ринку спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільних інтересів під час функціонування ринку природного газу;
- затвердження тарифів на розподіл природного газу для операторів газорозподільних мереж на економічно необґрунтованому рівні, який не дозволяв підприємствам покривати обґрунтовані витрати, що призвело до збитковості відповідної діяльності та штучного накопичення боргів перед кредиторами операторів газорозподільних мереж (розрахунки з НАК "Нафтогаз України" за природний газ для виробничо-технологічних витрат та з АТ "Укртрансгаз" за отримання послуги балансування);
- визнання судами незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, а також приведення операторами газорозподільних систем об'ємів використаного побутовими споживачами природного газу до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків, що спричинило утворення та накопичення заборгованості за природний газ та послуги його розподілу; складна економічна ситуація у зв'язку із запровадженням заходів запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зниження платоспроможності споживачів та різке щомісячне зростання вартості природного газу, відображення якої в тарифах на теплову енергію та інші послуги відповідно до чинної нормативно-правової бази є об'єктивно неможливим.
Отже, основною метою прийняття даного Закону виходячи зі змісту пояснювальної записки до проекту Закону та із самого Закону, є врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу та супутніх ринків, яка виникла через неналежне урядування та складну економічну ситуацію.
У відповідності до статті 1 - 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування (ст. 2 Закону №1639), зокрема, - на заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та/або реструктуризована, за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України"), не сплачена станом на розрахункову дату (ч. 1 ст. 1 Закону №1639), якою відповідно до абз. 16 ч. 1 ст. 1 Закону є 31 грудня 2020 року.
Частина 1 ст. 4 Закону №1639 імперативно передбачає, що взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості, визначеної статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних систем, та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, станом на розрахункову дату - в цілях погашення заборгованості операторів газорозподільних систем, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями та/або реструктуризованої, не сплаченої станом на розрахункову дату: за договорами транспортування природного газу, укладеними з особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року, особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, а також за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з НАК "Нафтогаз України".
Частиною 1 ст. 5 Закону №1639 встановлено, що реструктуризації на умовах, визначених цим Законом, підлягає заборгованість постачальників природного газу, у тому числі реструктуризована, та операторів газорозподільних систем понад обсяги, врегульовані із застосуванням механізмів, визначених статтею 4 цього Закону: за договорами купівлі-продажу природного газу для постачання побутовим споживачам (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), використаного станом на розрахункову дату, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили; за природний газ, переданий НАК "Нафтогаз України" операторам газорозподільних систем за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних потреб станом на розрахункову дату, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили; за послуги, надані операторам газорозподільних систем та постачальникам природного газу за договорами транспортування природного газу, перед особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили; за послуги, надані операторам газорозподільних систем та постачальникам за договорами транспортування природного газу, перед особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили; заборгованість особи, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, перед НАК "Нафтогаз України".
Статтею 6 Закону №1639 передбачено, що на реструктуризовану згідно з цим Законом заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість за договорами купівлі-продажу газу та договорами на транспортування, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури погашення заборгованості та не сплачені станом на розрахункову дату, підлягають списанню.
Порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості передбачений статтею 3 Закону №1639-ІХ.
З наведеного суд приходить до висновку, що норми Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" містять спеціальний порядок виконання судових рішень про стягнення заборгованості врегульованої цим Законом, відмінний від Закону України "Про виконавче провадження". А судові рішення про стягнення заборгованості врегульованої Законом №1639-ІХ не підлягають примусовому виконанню за правилами Закону України "Про виконавче провадження". Це узгоджується з ч. 2 ст. 129-1 Конституції України.
В цьому випадку суд виходить не тільки із трактування суті закону, але і з принципів права lex posterior darogat priori та lex specialis derogate generali, оскільки загальні норми права завжди регулюють суспільні відносини визначеного роду, а спеціальні відповідний вид даних правовідносин.
За результатами дослідження судових рішень по справі судом встановлено, що 04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець) та Публічним акціонерним товариством “Харківгаз” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-228-ВТВ, за умов п.1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору, з урахуванням додаткових угод до нього.
Відповідно до п. 1.2. договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця.
Відповідач є оператором газорозподільної системи. Відповідно до умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято за актами прийому-передачі природного газу протягом періоду січень 2013 року - грудень 2015 року природний газ на загальну суму 768 727 708,89 грн.
З урахуванням часткових оплат та враховуючи період прострочення сплати основного боргу судом стягнуто з АТ "Харківгаз" на користь Позивача основний борг у розмірі 165 559 259,81грн., 3% річних у сумі 2 469 862,27 грн., інфляційні у сумі 7.042.836,84 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вказана заборгованість підлягає врегулюванню в порядку передбаченому Законом України від 14 липня 2021 року №1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". Зазначений порядок не передбачає примусового виконання рішення суду за нормами та процедурами Закону України "Про виконавче провадження".
Задля правильного розуміння і застосування у цій справі норм права стосовно виниклих правовідносин, щоб воно було очевидним і не викликало розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення у сторонньої особи, суд звертається до правової позиції ВП ВС, яка викладена у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17. Так, ВП ВС зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду 16 грудня 2021 року, справа № 11-164сап21 зазначила, що «у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Таким чином, вмотивованість судового рішення є свідченням того, що: доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти.
Не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) ЄСПЛ зазначив, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).
У пунктах 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 передбачено, що в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог; встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; у мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, посилання на Конвенцію та рішення ЄСПЛ».
Так, у даному випадку доцільним є посилання на правові позиції Верховного Суду у справах № 913/212/21 за заявою АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання банкрутом АТ "Оператор газорозподільної системи "Луганськгаз", № 904/4514/21 за заявою АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання банкрутом АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз"", № 911/944/21 за заявою АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання банкрутом АТ "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз".
Так, у вказаних справах суди доходили висновків про те, що: "…держава, визнаючи неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити свої розрахунки, із прийняттям Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" вчиняє дії, спрямовані на врегулювання такої заборгованості, зокрема, шляхом проведення взаєморозрахунків за рахунок видатків державного бюджету, реструктуризації заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування та списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування, що в свою чергу свідчить про можливість врегулювання заборгованості цих підприємств саме у спірних відносинах без застосування процедур банкрутства...".
Отже, суд безвідносно до факту включення/невключення у Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, дійшов висновків про можливість на підставі Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" врегулювання заборгованості цих підприємств саме у спірних відносинах без застосування процедур банкрутства.
Суд вважає необґрунтованими доводи позивача (стягувача), що дія Закону України від 14 липня 2021 року № 1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" поширюється на відносини із врегулювання заборгованості виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру з таких підстав.
Виходячи з суті Закону, спірні правовідносини підпадають під визначення відносин із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, незалежно від факту включення/невключення боржника в Реєстр.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Схожого висновку дійшов і Верховний Суд (пункт 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якому вказано, що "водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах".
Зведення тлумачення ст. 2 Закону №1639-ІХ в частині його дії виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру не в повній мірі відповідає меті прийняття Закону №1639; нормам статей 4, 5, 6 Закону №1639, які є по своїй суті нормами прямої дії; та суперечить принципу справедливості. Фактично в нерівному становищі опиняються ті учасники, які добросовісно бажають взяти участь у врегулюванні заборгованості за правилами Закону №1639 та учасники ринку природного газу, які можуть ухилятися від виконання приписів Закону №1639, не подаючи заяви про включення в Реєстр. Отже, основним критерієм, при визначенні чи підлягає застосуванню Закон №1639 є умови визначені в першій частині речення ст. 2 (дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування) в сукупності з нормами статей 1, 4, 5, 6 Закону №1639-ІХ.
Такий підхід до тлумачення норм права узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 662/541/15-ц (реєстраційний № рішення 93053286).
Більш того, судом враховано, що боржник АТ “Харківгаз” 13.09.2021 з метою включення в Реєстр підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу звернувся до НКРЕКП із заявою № 690-Сл-31239-0921 з проханням затвердити розрахунок різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ “Харківгаз” та затвердженими тарифами на розподіл природного газу.
Даний факт підтверджується листом НКРЕКП від 23.09.2021 № 10899/18.2.1/17-21, з якого вбачається, що НКРЕКП розглядає заяву АТ “Харківгаз” та з метою опрацювання та затвердження відповідно до вимог Закону № 1639 просить надати додаткові документи на підтвердження наданого розрахунку.
Матеріали справи не містять доказів щодо наявності рішення НКРЕКП про відмову АТ “Харківгаз” у включенні у Реєстр підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України "Про судовий збір". Судовий збір включається до складу судових витрат (ст. 1 ЗУ "Про судовий збір").
Так, вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021було частково скасовано рішення господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року у справі № 922/2381/16 та прийнято нове рішення щодо стягнення з Відповідача - Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз", а отже й сума судового збору підлягає до стягненню у розмірі 168 729,21 грн., як витрат по сплаті судового збору за звернення з позовом.
За таких обставин, заява АТ “Харківгаз” підлягає частковому задоволенню, за виключенням витрат по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги, оскільки дані витрати не підпадають під врегулювання заборгованості згідно приписів Закону № 1639.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 328 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву (вх. №1742 від 25.01.2022) Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" про визнання наказів такими, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Харківської області від 29.03.2021 у справі № 922/2381/16, виданий на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 10 березня 2021 року, про стягнення з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг за договором №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 у розмірі 165 559 259,81грн., 3% річних у сумі 2 469 862,27 грн., інфляційні у сумі 7 042 836,84 грн.
У задоволенні заяви в частині витрат по сплаті судового збору за звернення з позовом 168 729,21 грн. - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.ст. 255 - 257 ГПК України, до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складання повного тексту ухвали, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідних положень ГПК України.
Ухвалу складено та підписано 07.02.2022.
Суддя І.П. Жигалкін
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.