ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2022Справа № 910/15704/21
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос"
до відповідача: Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Фірми "АВІАС-2000"
про визнання недійсним договору поруки, -
Представники сторін:
від позивача: Соронович А.А., Тимків О.М.;
від відповідача: Лопатнікова А.В.;
від третьої особи: не з'явився.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрос" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки №2277/DP3 від 06.07.2015.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір поруки №2277/DP3 від 06.07.2015 від імені товариства укладено директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" без попереднього отримання на це повноважень від вищого органу управління товариством - загальних зборів учасників. Вказані обставини, у сукупності з обізнаністю відповідача щодо відсутності у директора СТОВ "Агрос" необхідного обсягу повноважень для укладання договору поруки №2277/DP3 від 06.07.2015, на думку позивача, свідчать про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 29.09.2021 судом було залишено без руху позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" та надано строк для усунення недоліків.
20.10.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 25.10.2021 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 24.11.2021.
09.11.2021 представником позивача було подано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог надано заперечення. Зокрема, відповідачем наголошено, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому лише сам факт вчинення виконавчим органом товариства дій з перевищенням повноважень не може слугувати єдиною підставлю для визнання недійсним договору. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що у даному випадку позивачем не надано суду доказів, що Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" під час укладання оспорюваного правочину діяло недобросовісно й нерозумно. Крім того, відповідачем вказано, що згідно наявної у вказаного учасника судового процесу копії протоколу №72 від 01.06.2015 загальних зборів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" вищим органом управління товариства було прийнято рішення надати повноваження директору на підписання від імені директора товариства необхідних документів для договору поруки. У відзиві також заявлено про застосування строків позовної давності.
У відповіді на відзив позивачем надано заперечення проти правової позиції відповідача. Зокрема, позивачем наголошено, що у відповідь на адвокатський запит відповідачем листом №20.1.0.0.0/7-210827 від 03.09.2021 повідомлено про відсутність документів щодо наявності повноважень керівника ОСОБА_1. на підписання спірного договору. До того ж, позивачем наголошено, що господарська діяльність товариства у 2013-2014 роках була збитковою, що також виключає розумність банку під час укладання договору поруки.
Ухвалою від 22.11.2021 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Фірми "АВІАС-2000".
24.11.2021 судом було відкладено підготовче засідання на 08.12.2021.
24.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про витребування у відповідача оригіналу протоколу №72 від 01.06.2015 загальних зборів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос".
У судовому засіданні 08.12.2021 представником відповідача було повідомлено про відсутність у Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" оригіналу протоколу загальних зборів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос", оскільки останній при підписанні договору поруки не передався банку.
З урахуванням вказаних вище обставин, судом було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 12.01.2022.
12.01.2022 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.02.2022.
Представниками позивача у судовому засіданні було надано пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позову надано заперечення.
Третя особа у судове засідання 02.02.2022 не з'явилась, проте, судом враховано, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23.12.2021 було до реєстру було внесено запис про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "АВІАС-2000".
В судовому засіданні 02.02.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
06.07.2015 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрос" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки №2277/DP3, предметом якого згідно п.1.1 договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою "АВІАС-2000" (боржник) зобов'язань за кредитним договором №2277 від 20.05.2010, згідно якого кредитор надав боржнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 6 408 429,50 грн, в тому числі: у розмір 6 102 216,67 грн на реструктуризацію заборгованості за кредитним договором №2277 від 20.05.2010, укладеним між кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою "АВІАС-2000"; на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбаченому п.п.2.1.5, 2.2.12 кредитного договору; у розмірі 102 грн для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами, зазначеними у п.2.1.1 кредитного договору; у розмірі 306 110,81 грн на спату судових витрат, передбачених п.п.2.2.15, 2.3.13, 5.8 кредитного договору, а боржник зобов'язаний повернути кредит в строк згідно із графіком зменшення поточного ліміту (додаток №1 до кредитного договору) із кінцевим терміном повернення кредиту 27.06.2030 у відповідності до умов п.п.А2.1,, А3 кредитного договору, а у випадку порушення строків строків повернення % річних у порядку, що зазначений у п.А8 кредитного договору, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати пеню в розмірі та у порядку, що зазначений у п.А7 кредитного договору, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та сроки, зазначені у кредитному договорі. Якщо під час виконання кредитного договору зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
У п.1.5 договору №2277/DP3 від 06.07.2015 вказано, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Пунктом 1.6 договору №2277/DP3 від 06.07.2015 передбачено, що поручителем надані всі наявні документи, що стосуються повноважень керівника та інших органів управління поручителя на укладання цього договору (протоколи загальних зборів), на момент укладання цього договору в господарському суді немає заяв кредиторів про визнання поручителя банкрутом.
У п.4.1 договору №2277/DP3 від 06.07.2015 сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладання цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов'язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію.
Від імені поручителя - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" договір №2277/DP3 від 06.07.2015 підписано директором ОСОБА_1, а від кредитора - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" - директором філії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" В.С.Мацак.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Одночасно, щодо предмету доказування у спорах про визнання договорів недійсними суд зазначає таке.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено, насамперед, порушення прав заявника та наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним.
Наразі, за твердженнями позивача, договір поруки №2277/DP3 від 06.07.2015 від імені товариства укладено директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" без попереднього отримання на це повноважень від вищого органу управління товариства - загальних зборів учасників. До того ж, позивачем вказано, що у відповідь на адвокатський запит відповідачем листом №20.1.0.0.0/7-210827 від 03.09.2021 повідомлено про відсутність документів щодо наявності повноважень керівника ОСОБА_1. на підписання спірного договору. До того ж, позивачем наголошено, що господарська діяльність товариства у 2013-2014 роках була збитковою, що також виключає розумність банку під час укладання договору поруки. Вказані обставини, у сукупності з обізнаністю відповідача щодо відсутності у директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" необхідного обсягу повноважень для укладання договору поруки №2277/DP3 від 06.07.2015, на думку позивача, свідчать про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину може бути вчинення його особою за відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності та невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі. При цьому дієздатність юридичної особи реалізується відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України через її органи у межах визначених законом та статутом повноважень.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України ). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України).
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
З огляду на положення статей 92, 241 Цивільного кодексу України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.
З урахуванням зазначеного суд зазначає, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц зробила такий правовий висновок: "Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому, тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання".
Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 13.05.2021 у справі №903/277/20.
Як вказувалось вище, від імені поручителя - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" договір №2277/DP3 від 06.07.2015 підписано директором ОСОБА_1, а від кредитора - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" - директором філії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" В.С.Мацак.
У преамбулі до договору №2277/DP3 від 06.07.2015 вказано, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрос" в особі директора ОСОБА_1. діє на підставі статуту.
Пунктом 1.6 договору №2277/DP3 від 06.07.2015 передбачено, що поручителем надані всі наявні документи, що стосуються повноважень керівника та інших органів управління поручителя на укладання цього договору (протоколи загальних зборів), на момент укладання цього договору в господарському суді немає заяв кредиторів про визнання поручителя банкрутом.
Згідно п.9.8.1 статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" (в редакції, чинній на момент укладання договору №2277/DP3 від 06.07.2015) директор товариства має право діяти без доручення від імені товариства та підписувати від імені товариства угоди (контракти), в тому числі зовнішньоекономічні, без обмежень, за виключенням договорів продажу нерухомості та транспортних засобів, банківського кредиту, застави, поруки, а також забезпечувати виконання таких угод. Договори продажу нерухомості та транспортних засобів, банківського кредиту, застави, поруки можуть бути підписані директором за умови попереднього прийняття рішення про їх укладення загальними зборами.
Судом враховано пояснення відповідача про те, що на підтвердження наявності у директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" повноважень на підписання договору поруки банку було надано наказ №107 від 15.09.2009 Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" "Про зміну керівника", згідно змісту якого призначено з 15.09.2009 на посаду директора ОСОБА_1 з випробувальним терміном 3 місяці, а також протокол зборів засновників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" від 15.09.2009, згідно змісту якого загальними зборами учасників товариства було прийнято рішення про призначення на посаду директора ОСОБА_1 .
До того ж, до відзиву на позов відповідачем було долучено копію протоколу №72 від 01.06.2015 загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос", згідно змісту якого вищим органом управління товариством принято рішення: бути поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "АВІАС-2000" перед Комерційним банком "Приватбанк", в тому числі, по кредитному договору №2277 від 20.05.2010 в повному обсязі заборгованості; надати повноваження директору Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" ОСОБА_1 на підписання від імені товариства необхідних документів для договору застави та поруки.
Наразі, судом було прийнято до уваги пояснення представника відповідача стосовно того, що долучена до матерівлів справи сканкопія протоколу №72 від 01.06.2015 загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос", містилась у внутрішніх документах банку, які було зібрано під час укладання договору поруки, а відсутність у останнього оригіналу вказаного вище протоколу загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" обумовлюється непереданням його банку під час укладання оспорюваного правочину та відсутністю відповідного обов'язку поручителя.
В контексті наведеного судом також враховано, що згідно приписів ч.9 ст.41 Закону України "Про господарські товариства" протокол загальних зборів акціонерів підписується головою і секретарем зборів і не пізніш як через три робочих дні після закінчення зборів передається виконавчому органу акціонерного товариства.
Означені обставини у сукупності вказують, що під час укладання оспорюваного правочину відповідачем було виявлено належний рівень добросовісності та обачності у визначенні повноважності директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" ОСОБА_1. на підписання договору поруки.
Одночасно, суд критично ставиться на посилання посилання позивача в якості заперечень на відзив на наявність відповіді Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на адвокатський запит Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос", а саме листа №20.1.0.0.0/7-210903/7343 Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", в якому зазначено про наявність в архіві абнку лише копії протоколу загальних збоів від 15.09.2009 та копії наказу №107 від 15.09.2009 про зміну керівника щодо надання повноважень керівнику ОСОБА_1
В контексті наведеного судом враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, оцінюючи надані відповідачем докази, суд дійшов висновку, що останні є більш вирогідними, а ні ж докази надані позивачем на підтвердження своїх тверджень про відсутність у директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" ОСОБА_1. повноважень на підписання від імені товариства договору поруки №2277/DP3 від 06.07.2015.
Отже, виходячи з фактичних обставин справи, приймаючи до уваги всі надані учасниками справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що твердження позивача про те, що договір поруки №2277/DP3 від 06.07.2015 від імені товариства укладено директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос", без попереднього отримання на це повноважень від вищого органу управління товариства - загальних зборів учасників, належним чином спростовані відповідачем, а отже, не можуть бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Суд також загострює увагу позивача, що зміна складу учасників товариства після укладання оспорбваного правочину та посилання позивача на необізнаність нових учасників товариства про укладання товариством у 2015 договору поруки, ніяким чином не може вказувати на наявність ознак для недійсності правочину, оскільки відповідний договір має юридичні наслідки та є підставою для виникнення прав та обов'язків саме у юридичної особи, а не її учасників.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.
Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Отже, з огляду на висновки суду щодо наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову, підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності відсутні.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, зокрема позивача стосовно необізнаності нових учасників товариства про наявність оспорюваного договору поруки, фінансового стану товариства на момент укладання такого договору, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин, з огляду на все вищевикладане у сукупності, суд дійшов висновку, що позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки №2277/DP3 від 06.07.2015 підлягає залишенню без задоволення.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки №2277/DP3 від 06.07.2015.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 03.02.2022.
Суддя В.В. Князьков