"08" квітня 2010 р. м. Київ К-3068/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,
при секретарі: Шкляр А.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпровська від 25.10.2006 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.01.2007 року по справі № 2-а-395/2006 за позовом ОСОБА_1 до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та стягнення суми надмірно сплаченого податку та штрафних санкцій.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпровська від 25.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.01.2007 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та стягнення суми надмірно сплаченого податку та штрафних санкцій -відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 07.02.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 12.05.2008 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та постановити нове -про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме, вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення -скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що вирішення питання про суму яка підлягає оподаткуванню податкам на доходи фізичних осіб при наявності права на податковий кредит, не включаються суми збору на державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне страхування платника податку.
З такими висновками судів в повній мірі погодитись не можна, оскільки вони зроблені без повного з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та без врахування норм матеріального права, які підлягають застосуванню при даних правовідносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є платником податків, що підтверджується довідкою про присвоєння ідентифікаційного номеру виданої 24.06.1996 року ДПА у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська.
03.02.2006 року позивачем було надіслано ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська декларацію про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2005 року, в якій зазначено суму нарахованого доходу у розмірі 8 455,62 грн. та сума утриманого податку у розмірі 1 060,74 грн.
Крім цього, позивачем надано розрахунок суми податку з доходів фізичних осіб, в якому вона зазначила, що сума у розмірі 448,87 грн. підлягає поверненню.
Згідно з пунктом 1.6 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року, що передбачено статтею 4 вищезазначеного Закону.
Відповідно до пункту 3.5 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.
Підпунктом 5.1.1 пунктом 5.1 статтею 5 цього Закону встановлено, що платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.
Згідно з пунктом 1.16 статті 1 вказаного Закону податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат (пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вищевказаного Закону).
Підпунктом 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»передбачено перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, зокрема, суму витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій та пенсійних внесків страховику-резиденту.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанції при вирішенні даного спору не в повній мірі було враховано вищезазначені положення законодавства, а саме, що об'єкт оподаткування визначається п.3.5 ст.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в тому числі при його визначені за наявності права на податковий кредит, що призвело до порушень вимог статті 159 КАС України, відповідно до якої, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, колегія суддів наголошує на тому, що суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.
При новому розгляді справи суду слід врахувати зазначене, а також те, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Відповідно до частини 2 статті 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 211, 220, 221, 227, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Жовтневого районного суду м. Дніпровська від 25.10.2006 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.01.2007 рок скасувати, справу направити на новий розгляд до Дніпропетровський окружний адміністративний суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.
Головуючий:/підпис/_______________________Т.М. Шипуліна
Судді:/підписи/_______________________Л.І. Бившева
_______________________М.І. Костенко
_______________________Н.Є. Маринчак
_______________________Є.А. Усенко