12 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/10345/21 пров. № А/857/20143/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
з участю секретаря Михальської М.Р.,
представника позивача Бобер А.М.,
представника відповідача Короляка Р.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-
суддя в 1-й інстанції - Лунь З.І.,
час ухвалення рішення - 20.10.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 21.10.2021 року,
У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області (далі - відповідач) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Розпорядження Хирівського міського голови № 68 від 12.03.2021 року «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 »; поновити позивача на роботі на посаду спеціаліста по прийому заяв з необхідними документами для призначення соціальної допомоги та субсидій Хирівської міської ради з 16.03.2021 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.03.2021 року в сумі 28 280,00 грн. (станом на момент подачі позовної заяви) до моменту ухвалення рішення суду; рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 8 080,00 грн. звернути до негайного виконання.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та не встановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та направити справу на розгляд суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що строк на звернення до суду пропущено з поважних причин, а саме досудове регулювання спору, самоізоляція, хвороба, карантинні обмеження.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній, просить скасувати оскаржувану ухвалу.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а наведені позивачкою причини пропуску строку на оскарження неповажними. Просить оскаржуване рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно розпорядження відповідача від 12.01.2021 року № 7 позивача попереджено про наступне вивільнення, з даним розпорядженням особисто ознайомлено позивача під розписку 13.01.2021 року.
23.02.2021 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про переведення на аналогічну посаду у відділ соціального захисту населення Хирівської ОТГ, на що отримала відповідь про невідповідність у документах про освіту до вакантних посад, що унеможливлює пропозицію іншої посади.
Відповідно до розпорядження відповідача від 12.03.2021 року № 68 позивача звільнено з роботи з 15.03.2021 року, з таким позивач ознайомилася 24.03.2021 року.
У відповідь на колективне звернення від 07.04.2021 року щодо можливих порушень законодавства про працю при звільненні з роботи, ГУ Держпраці у Львівській області надано відповідь від 21.05.2021 року № 7732/4/14-04 про наявність права на звернення до суду за захистом своїх прав
Відповідно до Виписки з медичної карти амбулаторного хворого від 18.08.2021 року, позивачка з 05.04.2021 року по 19.04.2021 року знаходилася на самоізоляції, оскільки контактувала з хворими на «COVID-19», а саме, з невісткою та свахою, а відповідно до Виписки з медичної карти амбулаторного хворого від 18.08.2021 року, позивачка з 20.04.2021 року по 30.04.2021 року знаходилася на амбулаторному лікуванні з діагнозом «трахеобронхіт».
02.05.2021 року позивачка звернулася до травматолога Самбірської ЦРЛ, де їй поставлено діагноз «поверхневі кусані рани правої кисті та правого передпліччя». Про це свідчить довідка № 1237.
Як вбачається з Виписки з медичної карти амбулаторного хворого, виданої КНП СМР «Старосамбірський ЦПМД» амбулаторія загальної практики сімейної медицини с. Скелівка, позивачка з 02.05.2021 року по 24.06.2021 року знаходилася на амбулаторному лікуванні з діагнозом «ускладнені поверхневі кусані рани».
25.06.2021 року позивачка звернулась з адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1,2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. (ч.5 ст. 122 КАС України).
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ч. 2 ст. 122 КАС України і ч. 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, та є спеціальною нормою щодо ч. 2 цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Встановлюючи скорочені строки звернення до суду у справах про звільнення з публічної служби законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
У такій категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав; процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
У п. 53 рішення від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).
Ст. 6 КАС України визначає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовується з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Позивачку було звільнено з роботи 15.03.2021 року, ознайомлення з наказом відбулось 24.03.2021 року, до суду з позовною заявою вона звернулась 25.06.2021 року.
Щодо досудового регулювання спору, а саме звернення до Держпраці, то апеляційний суд зазначає, що у спірних правовідносинах законом не передбачено обов'язкового досудового врегулювання спору, а тому колективне звернення не може слугувати поважною причиною пропуску встановленого строку звернення до суду, що додатково підтверджується положеннями ч. 5 ст. 122 КАС України, яка не містить у своїй конструкції досудового врегулювання спору.
Щодо періоду перебування на самоізоляції з 05.04.2021 року по 19.04.2021 року, то колегія суддів зазначає, що дотримання протиепідемічних заходів є важливим, та сприяє непоширенню коронавірусної інфекції, однак вказане не позбавляє можливості звернення до суду. Через карантинні обмеження держава почала активно забезпечувати можливість осіб звернення до державних органів та судів альтернативними методами, а саме за допомогою електронних засобів, крім того, залишилась можливість направити позовну заяву засобами поштового зв'язку.
Надана суду довідка про перебування на самоізоляції звичайно є належним доказом, проте заповнюється лікарем зі слів особи. Інших доказів, які б дозволили в сукупності оцінити необхідність перебування позивача на самоізоляції суду не надано, а тому апеляційний суд не може погодитись з твердженням скаржника про врахування такого періоду як поважної причини пропуску строку звернення до суду.
Щодо подальшого знаходження на амбулаторному лікуванні з 20.04.2021 року по 30.04.2021 року та з 02.05.2021 року по 24.06.2021 року, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені докази не є достатніми та допустимими в розумінні КАС України в обґрунтування поважності строків пропуску звернення до суду, оскільки надані позивачем довідки підтверджують лише факт звернення до лікаря та жодним чином не підтверджує факту перебування на стаціонарному лікуванні. При цьому, амбулаторне лікування, або знаходження на лікарняному не перешкоджало позивачці звернутися до суду та/або за правовою допомогою.
Відповідно до офіційного визначення амбулаторне лікування - організація медичної допомоги в медичному закладі хворим, що приходять у медичний заклад.
Амбулаторне лікування - лікування, проведене на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню).
Отже, Виписки з медичної карти амбулаторного хворого лише підтверджують перебування позивачки під амбулаторним наглядом медичних установ. Виписка із медичної карти амбулаторного хворого носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, супутніх захворювань, короткий анамнез, діагностичні дослідження, перебіг хвороби, проведене лікування, лікувальні і трудові рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи.
Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані доводи не є об'єктивними перешкодами чи труднощами пропуску строку звернення до суду, оскільки амбулаторне лікування, або знаходження на лікарняному не перешкоджало позивачці звернутися до суду в установлений законом строк.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.06.2019 року у справі № 9901/82/19, Верховного Суду у постанові від 17.07.2019 року у справі № 815/1175/17, від 20.02.2020 року у справі № 560/3070/19, від 26.03.2020 року у справі № 805/2688/18-а щодо критеріїв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв'язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Також, апеляційний суд уважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції, що позивачкою не наведено та не доведено наявності непереборних обставин чи труднощів, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду із цим позовом, як і наведено поважних причин такого тривалого пропуску строку звернення до суду при встановленому ст. 122 КАС України скороченого строку. При цьому позивачка не могла не усвідомлювати, що таке тривале зволікання із зверненням до суду із позовною заявою, невчинення дій, спрямованих на оскарження оспорюваних постанов, призведе до застосування судом процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналізуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та у відповідності до норм КАС України залишив позовну заяву без розгляду, оскільки судом не встановлено наявності поважних причин, за яких позивач не міг дотриматися місячного строку на звернення до суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач у спірних правовідносинах звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку, доказів обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду не надав.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308,311,312,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/10345/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 17 січня 2022 року.