27 січня 2022 р. Справа № 520/905/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/905/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №7057 від 21.12.2020 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 .
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати з 15.05.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 15.05.2020 до моменту виплати поточної пенсії за рішенням Суду.
- допустити до негайного виконання рішення Суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії за віком на пільгових умовах з 15.05.2020 ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.12.2020 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Позивачем до заяви надано довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 91/02 від 09.12.2020 за періоди роботи з 06.08.2001 по 19.05.2003, в якій вказано посилання на пільговий довідник, який не був чинним на період роботи ОСОБА_1 .
У зв'язку із чим ГУПФУ у Харківській області зазначив про відсутність підстав для зарахування періоду роботи до пільгового стажу за списком № 1.
Проте, рішенням №7057 від 21.12.2020 відповідач відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії. У якості підстави для такої відмови в призначенні пенсії орган пенсійного фонду посилався на той факт, що позивачка не досягла необхідного віку, що встановлений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІУ, а саме - 50 років. Пільгового стажу за Списком №1 та загального стажу достатньо, що прямо вбачається з рішення №7057 (а.с. 28).
В обґрунтування вказаного рішення відповідач зазначив, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1974 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року.
На підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, пільговий стаж роботи за Списком №1 на день звернення ОСОБА_1 склав 30 років 00 місяців 24 дні, в тому числі пільговий стаж страховий стаж за списком № 1 - 17 років 05 місяців 04 дні.
За таких обставин вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 1 ч.2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як такій, що не досягла пенсійного віку.
Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії за Списком №1 відповідно до п. ”а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з врахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції виходи з необґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 року таким законом є, насамперед Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІУ (далі - ЗУ №1058-ІУ), який був прийнятий після Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788- XII (далі - ЗУ №1788-ХІІ).
Отже, оскільки і ЗУ №1058-ІУ, і ЗУ №1788-ХІІ регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми ЗУ №1058-ІУ як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми ЗУ №1788-ХИ підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у ЗУ №1058-ІУ.
Водночас із цим, існують виключення з наведеного загального правила.
Згідно з пункту “а” статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції до прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-УІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком жінки, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-УІІІ раніше передбачений п. “а” ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було запроваджено правила поетапної зміни показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали, як у випадку позивачки: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року - набували право на пенсію по досягненню 50 років. Максимальний віковий ценз для жінок з 45 років було збільшено до 50 років.
Згідно п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. “а” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ (11.10.2017), яким текст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 114, якою встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались одночасно двома законами, а саме: п. “а” ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-УІІІ та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-УПІ".
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-УІІІ.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-УІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно п. 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції ДО внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; жінки - після досягнення 45років і при стажі роботи не менше 15років, з них не менше 7років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. “а” ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ).
Відносно позивачки правила вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п. “а” ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-УІІІ (для жінок, що народилися з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року) та 50 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України” (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05 - найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Конституційний Суд у рішенні від 23.01.2020 року №1-р/2020 вказав, що вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого. У Конституції України встановлено, що Україна є правовою державою (стаття 1); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8). За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).
Враховуючи зміст статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, у тому числі, в контексті основоположних таких його складових, як принцип законності, принцип поділу влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду.
Європейська Комісія „За демократію через право“ (Венеційська Комісія) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року у Доповіді „Верховенство права“ вказала, що основними критеріями розуміння верховенства права, зокрема, є: доступність закону (закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним), питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; рівність перед законом, влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; елементами верховенства права є: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; рівність перед законом.
У такому контексті верховенство права означає, що органи державної влади не можуть діяти свавільно та зобов'язані дотримуватись правил, які даватимуть можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах. На підставі зазначеного особа може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб'єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави у сферу його прав. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).
Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Як встановлено судом, відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 позивачка з 06.08.2001 по 19.05.2003 та з 01.06.2006 по 11.12.2020 лікарем-рентгенологом за Списком №1, що підтверджується також і уточнюючою довідкою №91/02 від 09.12.2020 та пільгова довідка № 03/4963 від 14.12.2020.
При цьому наявність необхідного спеціального та загального стажу відповідачем не оспорюється.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду при перегляді зразкової справи дійшла висновку, що таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду також послалась на правовий висновок, сформульований нею раніше у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56), згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, , у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV, а тому жінки мають право на призначення пільгової пенсії за Списком № 1 після досягнення 45 років.
Аналогічний висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20
У зв'язку з цим відмова управління ПФУ в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії за період з 15 травня 2020 року до моменту виплати поточної пенсії за рішенням суду, колегія суддів зазначає наступне.
Виплата заборгованості пенсії є первинною подією після та за результатом призначення виплати суми пенсії. В даному випадку позивачу ще не призначена пенсія за віком на пільгових умовах.
При цьому, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист та поновлення порушених прав, при цьому суд не має достатніх підстав вважати, що відповідач не буде проводити виплату пенсії позивачу з дати звернення її з відповідною заявою до відповідача.
Отже, така вимога є передчасною та є захистом прав позивача на майбутнє, чого приписами Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається.
Щодо звернення рішення до негайного виконання колегія суддів зазначає, що у цій справі позивачем заявлено позовну вимогу про зобов'язання відповідача провести призначення, нарахування та виплату пенсії, та за результатами її розгляду суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення. У резолютивній частині суд не визначає конкретний розмір пенсії, що належить до виплати позивачу, адже проведення таких розрахунків є повноваженням відповідача, що має бути реалізоване на виконання цього рішення суду.
Тобто, судове рішення у цій справі має зобов'язальний характер і не відноситься до рішень, які підлягають негайному виконанню, а тому підстави для задоволення вимог позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.
Таким чином, в межах спірних правовідносин суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, а тому підлягає скасуванню з прийняття постанови про часткове задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 238, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 по справі № 520/905/21 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №7057 від 21.12.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити з 15.05.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П'янова