26 січня 2022 р. Справа № 520/7263/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, по справі № 520/7263/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вичнити певні дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 . У зв'язку з непроведенням своєчасного нарахування та виплати індексації, на виконання рішення суду відповідачем було виплачено 17.04.2021 спірні суми індексації, проте не було нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними у зв'язку з чим звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2021 року по справі №520/7263/21, прийнятим в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилаючись на положення ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП, стверджує, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток відсутні. Також, вказує, що позивач пропустив строк для звернення до суду, встановленого ч.5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду з цим позовом, враховуючи, що даний спір є публічно-правовим з приводу проходження і звільнення з публічної служби. У зв'язку з чим, вважає, що до позовної заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції мав застосувати наслідків, передбачені ст. 123 КАС України, тобто залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вивчивши обставини справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 31.07.1993 по 04.01.2018 проходив військову службу в Збройних силах України, яка є державною службою особливого характеру згідно ч. 1 ст.2 Закону України №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - закон № 2232-XII) в в/ч НОМЕР_4 , де отримував грошове забезпечення відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ.
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій і пенсіонером Міністерства оборони України.
21.12.2017 наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 532 позивач звільнено у запас за пунктом "а" Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у зв'язку із закінченням строку контракту) з урахуванням підпункту "і" пункту 1 частини восьмої.
Із списків військової частини НОМЕР_1 позивач виключений з 04.01.2018 наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 3 від 04.01.2018.
З 01.01.2016 р. по 04.01.2018р в/ч НОМЕР_1 не проводила виплату індексації грошового забезпечення .
Зазначені дії в/ч НОМЕР_1 позивач оскаржив до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 15.03.2020 у справі № 520/14257/19 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 04 січня 2018 р. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2018року.
Вказана сума була виплачена позивачу 17.04.2020 у розмірі 4661,60 грн, що підтверджено витягом з карткового рахунку Ощадбанку, де зазначений номер судового рішення № 520/14257/19.
Позивач вважає протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 04.01.2018, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасна виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2018 року за рішенням суду слугує підставою для здійснення нарахування та виплати компенсації.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (пункт 4 Порядку № 159).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
Водночас, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №814/1527/17 та від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11439/19.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що несвоєчасна виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2018року за рішенням суду слугує підставою для здійснення нарахування та виплати компенсації.
Колегія суддів зазначає, що зі змісту апеляційної скарги відповідача вбачається, що всі наведені в ній доводи незгоди з позовними вимогами позивача та висновками суду першої інстанції пов'язані з правовідносинами, які врегульовані ст.ст. 116, 117 КЗпП України, тобто стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в той час як предметом розгляду даної справи є визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів.
Доводи апелянта про порушення позивачем, встановленого ч.5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як зазначив Верховний Суд в постанові від 22.10.2019 по справі №540/2655/18, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Посилання в апеляційній скарзі відповідача на правові позиції, які викладені у постанові Верховного Суду у справі 825/7425/16, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки прийняті у вказаній справі рішення суду ухвалене за інших фактичних обставин, ніж у цій справі, мають різні сторони, інший предмет та стосуються інших правовідносин.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2021 року по справі №520/7263/21, суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2021 по справі № 520/7263/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва