25 січня 2022 р. Справа № 440/4122/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.,
суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, м. Полтава, повний текст складено 29.06.21 по справі № 440/4122/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради
про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
23 квітня 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради про визнання дій Управління щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протиправними; зобов'язання Управління встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що позивач є особою, яка підпадає під дію пункту 2 частини 2 ст. 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-XII від 22.10.1993, так як він отримав травму під час проходження служби у військовому формуванні однієї із служб цивільного захисту. Такий його статус був визначений станом на 2010 рік та обґрунтовано підтверджувався на протязі 10 років. І те, що підрозділи МНС України на даний час не відносяться до військових формувань, не повинно впливати на статус особи на момент отримання нею травми (каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби.
Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що станом на 2010 рік позивач проходив службу на посаді командира відділення військової частини ПДПЧ-2 (підпорядкована державна пожежна частина) м. Полтава ГУ МНС України в Полтавській області та мав звання прапорщика служби цивільного захисту, що учасниками справи не заперечується.
12.04.2010 о 08 годині 15 хвилин, командир відділення ОСОБА_1 , будучи виконуючим обов'язки начальника караулу ПДПЧ-2 м. Полтави на автомобілі АППД-2, виїхав на гасіння пожежі в нежитловому триповерховому будинку. Прибувши до місця пожежі було встановлено, що горить покрівля будинку. В.о. начальника караулу командир відділення прапорщик служби цивільного захисту ОСОБА_1 по прибуттю на місце близько 08 години 20 хвилин віддав розпорядження подати 2 ствола "Б" на гасіння покрівлі по двом робочим лініям, одній ззовні та другій з середини будинку. При гасінні пожежі з середини було недостатньо довжини рукавної лінії, тому близько 10 години 35 хвилин начальник караулу прапорщик служби цивільного захисту ОСОБА_1 вирішив підтягти рукавну лінію по сходовій клітині, спускаючись якою послизнувся на мокрих та завалених сміттям сходах і впав, отримавши закритий 3-х кісточковий перелом правої гомілки зі зміщенням уламків та пошкодженням дистального міжгомілкового синдесмозу (а.с. 13).
За результатами нещасного випадку, пов'язаного з виконанням службових обов'язків складено Акт №1 про нещасний випадок, пов'язаний з виконанням службових обов'язків (форма Нцз-1), затверджений 23.04.2010 начальником Київського РВ м. Полтави Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (а.с. 12-13).
В результаті тривалого лікування травми, отриманої в результаті нещасного випадку, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, ОСОБА_1 був направлений на освідування Лікарсько-експертною комісією для визначення придатності до служби.
29.10.2010 Лікарсько-експертною комісією Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України видано свідоцтво про хворобу №712, яким на підставі статей 78б, 61б, 23б, 64в гр. II Розкладу хвороб та Таблиці додаткових вимог (додаток № 1 до положення, введеного в дію наказом Міністра оборони України №402-2008 р.) ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час у зв'язку із захворюванням, яке, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби (а.с. 14).
Відповідно до висновків МСЕК № 2 м. Полтави, що підтверджується довідкою МСЕ серії 7-66 ТЕ №0295460, з 23.12.2010 ОСОБА_1 визнаний інвалідом ІІІ групи інвалідності у зв'язку з травмою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 15).
Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення виконкому Київської районної в м. Полтаві ради №1346 від 30.12.2010 ОСОБА_1 , інвалід війни ІІІ групи, 13-код категорії, включений до Єдиного Державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (а.с. 16).
Згідно довідки Управління соціального захисту населення виконкому Київської районної в м. Полтаві ради №69 від 18.01.2018 ОСОБА_1 , інвалід війни ІІ групи (кат-12), включений до Єдиного Державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (а.с. 20).
До 01.02.2021 позивач мав посвідчення інваліда ІІ групи, що надавало право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни, видане Управлінням соціального захисту населення виконкому Київської районної в м. Полтаві ради 12.01.2018 (а.с. 26).
У подальшому, відповідно до висновків спеціалізованої травматологічної МСЕК м. Полтави, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №100209 від 26.01.2021 визнаний інвалідом ІІ групи інвалідності з ураженням ОРА, в зв'язку з травмою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (безтерміново) (а.с. 21).
У зв'язку з цим, 27.01.2021 позивач звернувся до Управління із заявою про продовження терміну дії посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни (а.с. 69).
Розпорядженням Управління від 05.02.2021 № 06 ОСОБА_1 відмовлено у встановленні безтерміново статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв'язку з відсутністю права на статус (а.с. 74).
На адвокатський запит від 08.02.2021 №17 щодо видачі позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, зареєстрований 11.02.2021 під вх. № К01.3-49/88, Управління листом від 11.02.2021 №05-46/1096 повідомило, що для видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи ОСОБА_1 необхідно підтвердити, що підрозділ служби Цивільного захисту, в якому він служив на дату отримання травми 12.04.2010, належав до військових формувань Цивільної оборони України (а.с. 75-76).
Відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації від 17.02.2021 №02.2-14/1959, оскільки законодавством України не встановлено чіткого переліку інших військових формувань, при вирішенні питання встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам рядового та начальницького складу інших військових формувань потребують вивчення документи, які регламентують діяльність таких формувань. За інформацією Головного управління ДСНС України в Полтавській області, вони є територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій та не є військовим формуванням. З огляду на викладене, необхідно перевірити правильність прийнятих рішень щодо встановлення статусу особам з інвалідністю внаслідок війни з числа працівників ДСНС України та привести особові справи у відповідність (а.с. 77).
25.02.2021 позивач повторно звернувся до Управління із заявою про видачу посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у зв'язку із визнанням його інвалідом ІІ групи безтерміново (ураження ОРА, в зв'язку з травмою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби) /а.с. 78/.
Листом Управління соціального захисту населення виконкому Київської районної в м. Полтаві ради №05-46/1560 від 26.02.2021 на заяву ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до пункту 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать "військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофі, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами". Згідно свідоцтва про хворобу та довідки про інвалідність травма ОСОБА_1 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, але документи, які б підтверджували належність ОСОБА_1 до категорії осіб, що зазначені в пункті 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відсутні. А за інформацією Головного управління ДСНС України в Полтавській області воно є територіальним органом Державної служби з надзвичайних ситуацій та не є військовим формуванням. Тому підстави для видачі ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи відсутні (а.с. 82).
Вважаючи дії Управління щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може вважатися інвалідом війни (особою з інвалідністю внаслідок війни), оскільки інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (під час воєнних дій), а одержана внаслідок виконання службових обов'язків.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII).
Статтею 4 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Зважаючи на наведене, згідно з пунктом 1 частини другої статті 7 Закону №3551 для визначення права на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" підлягає встановленню те, що, по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Водночас згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону №3551 для визначення права на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" підлягає встановленню те, що, по-перше, особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, та, по-друге, те, що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, інвалідність позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби саме під час виконання службових обов'язків в контексті статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зокрема, з огляду на матеріали справи, за результатами нещасного випадку, пов'язаного з виконанням службових обов'язків ОСОБА_1 складено Акт № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виконанням службових обов'язків (форма Нцз-1), затверджений 23.04.2010 начальником Київського РВ м. Полтави Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (а.с. 12-13).
29.10.2010 Лікарсько-експертною комісією Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України видано свідоцтво про хворобу №712, яким на підставі статей 78б, 61б, 23б, 64в гр. II Розкладу хвороб та Таблиці додаткових вимог (додаток № 1 до положення, введеного в дію наказом Міністра оборони України №402-2008) ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час у зв'язку із захворюванням, яке, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби (а.с. 14).
Відповідно до висновків МСЕК № 2 м. Полтави, що підтверджується довідкою МСЕ серії 7-66 ТЕ №0295460, з 23.12.2010 ОСОБА_1 визнаний інвалідом ІІІ групи інвалідності у зв'язку з травмою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 15).
Отже, в даному випадку позивачу встановлено інвалідність внаслідок травми, одержаної під час виконання військових (службових) обов'язків, що кореспондується з частиною першою статті 7 Закону № 3551-XII, якою прирівняно виконання військових обов'язків до службових в тих випадках коли особа проходить військову службу в військових формуваннях.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з посилання на приписи частини першої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, акцентував увагу на тому, що травма, поранення, контузія, захворювання особи, що стала інвалідом, обов'язково повинні бути пов'язані із перебуванням на фронті, в зоні бойових дій, під час захисту Батьківщини, тощо.
Водночас судом першої інстанції не враховано приписи пункту 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ про те, що статус інваліда війни також може бути встановлено особам, що проходили службу в військових формуваннях, внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків (що фактично прирівнюється до виконання військових обов'язків).
Матеріалами справи підтверджується, що підставою для відмови позивачу у видачі "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" слугували висновки відповідача не про те, що позивач не перебував на фронті та/або в зоні бойових дій, а з підстав того, що за інформацією ГУ ДСНС України в Полтавській області, вони є територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій та не є військовим формуванням, тому права на статус відповідно до пункту 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у ОСОБА_1 не має, документи, які підтверджують належність до категорії осіб, зазначених у пункті 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у останнього відсутні.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що станом на 2010 рік (тобто на момент отримання травми) позивач проходив службу на посаді командира відділення військової частини ПДПЧ-2 (підпорядкована державна пожежна частина) м. Полтава ГУ МНС України в Полтавській області та мав звання прапорщика служби цивільного захисту, що учасниками справи не заперечується.
Відносини, пов'язані з проходженням служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу) станом на 2010 рік регулювалися "Положенням про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 629, яке було чинним до 10.09.2013.
Відповідно до пункту 98 "Положенням про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту" звільнення із служби осіб рядового і начальницького складу проводиться:
у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягай граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", і за станом здоров'я придатні до військової служби;
у відставку, якщо звільнені особи досягай граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", або визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби, з виключенням з військового обліку.
При цьому оскільки позивач станом на 2010 року займав посаду командира відділення військової частини ПДПЧ-2 (підпорядкована державна пожежна частина) м. Полтава ТУ МНС України в Полтавській області та мав військове звання прапорщик служби цивільного захисту, то його службові обов'язки врегульовані Законом України "Про пожежну безпеку" від 17.12.1993 № 3745-ХІІ.
В даному Законі статтею 16 передбачено, що державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони, входить до системи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і здійснює державний пожежний нагляд.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що служба осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту є службою у військових підрозділах (формуваннях), а тому позивач як особа, що претендує на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни", є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивач є особою, яка підпадає під дію пункту 2 частини 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, так як отримав травму під час проходження служби у військовому формуванні однієї із служб цивільного захисту, в той час як судом першої інстанції помилково враховано приписи частини 1 ст. 7 Закону № 3551-XII, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що Законом № № 3551-XII Кабінету Міністрів України було надано повноваження визначати порядок видачі посвідчень, а не фактичного позбавлення статусу інваліда війни.
В контексті розгляду цієї справи колегія суддів зазначає, що статус інваліда війни позивачу був встановлений станом на 2010 рік та обґрунтовано підтверджувався на протязі 10 років.
Та обставина, що підрозділи МНС України на даний час не відносяться до військових формувань, не повинно впливати на статус особи на момент отримання нею травми (каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби.
Такі дії відповідача не відповідають "принципу належного урядування", сформованого в рішеннях Європейського суду з прав людини, адже без будь-якого належного мотивування, позбавляють статусу інваліда війни, яка мала відповідний статус більше ніж 10 років та вимагає від позивача вчинення додаткових дій щодо доведення належності до категорії ветеранів війни.
Таким чином, колегія суддів уважає, що позивача має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та отримання відповідного посвідчення.
Мотиви та доводи, наведені в апеляційній скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що травма (захворювання) позивача пов'язане із виконання військових (службових ) обов'язків в військовому формуванні та відповідно до частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII наявність такого захворювання є самостійною підставою для віднесення таких осіб до числа інвалідів війни, а тому суд дійшов помилкового висновку про правомірність відмови відповідача у видачі позивачу посвідчення інваліда війни.
Посилання суду першої інстанції на правові позиції, висловлені Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі №0540/9350/18-а , колегія суддів відхиляє, оскільки обставини в цих справах не є релевантними до обставин справи, що розглядається.
Зокрема у цих справах, що перебували на розгляді в суді касаційної інстанції, сформовано правовий висновок про неможливість набуття статусу інваліда війни за обставин того, що інвалідність позивача не була пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті ч. 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (під час воєнних дій), а одержана внаслідок виконання службових обов'язків.
Водночас це стосувалося тих випадків, коли позивачі (військовослужбовці) проходили строкову військову службу та не приймали у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
В даній справі, що розглядається, мова йде не про осіб, які визначені частиною 1 статті 7 Закону № 3551-XII (тобто особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників), а про осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань (п. 2 ч. 1 статті 7 Закону № 3551-XII).
Належність особи до категорії осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань в поєднанні з наявністю у такої особи поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків (що фактично прирівнюється до виконання військових обов'язків) дає підстави для висновку про наявність права на отримання статусу інваліда війни та видачі на підставі цього відповідного посвідчення.
Вказане вище не враховано судом першої інстанції, який дійшов помилкового висновку про відмову в задоволені вимог позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та не враховано приписи п. 2 ч. 1 статті 7 Закону № 3551-XII, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової про задоволення позову ОСОБА_1 .
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 по справі № 440/4122/21 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов