24 січня 2022 р. Справа № 520/12468/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 09.09.21 по справі №520/12468/21
за позовом ОСОБА_1
до Адміністрації Державної прикордонної служби України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація ДПСУ, відповідач), в якому просив:
- визнати рішення Адміністрації ДПСУ №73 від 23.04.2021 щодо відмови йому у виплати одноразової грошової допомоги недійсним;
- зобов'язати Адміністрацію ДПСУ прийняти нове рішення щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, після чого нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу за втрату професійної працездатності у відсотках 25 відсотків з 02.03.2020 одноразово, відповідно до виданої довідки серії 12ААА №037709 від 24.02.2021 без установлення інвалідності.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №73 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прапорщику запасу ОСОБА_1 , затверджене Головою Державної прикордонної служби України 23.04.2021.
Зобов'язано Адміністрацію ДПСУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосування норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив що, позивач вибрав не належний спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки перед зверненням в суд з позовом про визнання протиправного рішення Адміністрації ДПСУ №73 від 23 квітня 2021 року про відмову у призначенні та виплаті одноразової допомоги він мав би звернутися до суду з позовом про визнання протиправним та невірним висновку військово-лікарської комісії в частині пов'язання отриманого ним захворювання з проходженням військової служби. Рішення про виплату одноразової грошової допомоги приймає лише Розпорядник бюджетних коштів - Адміністрація ДПСУ, а перерахування коштів, у зв'язку з прийняттям рішення про можливу виплату одноразової грошової допомоги здійснює уповноважений орган - Харківський прикордонний загін Державної податкової служби України.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, прапорщик запасу ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом перед звільненням в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) по 02.03.2020 на посаді інспектора прикордонного контролю 2 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » І категорії (тип Б) 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
02.03.2020 наказом начальника 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України №76-ОС позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач був направлений до Харківської обласної медико-соціальної експертної комісії та 24.02.2021 позивачу було встановлено ступень втрати професійної працездатності у відсотках 25 відсотків внаслідок захворювань, що пов'язані з проходженням військової служби з 02.03.2020 одноразово та видано довідку серії 12ААА №037709 від 24.02.2021 без установлення інвалідності.
ОСОБА_1 звернувся з заявою на ім'я начальника Харківського прикордонного загону з проханням виплатити одноразову грошову допомогу, до якої надав оригінал довідки №037709 від 24.02.2021.
Харківським прикордонним загоном було прийнято висновок про можливість виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", прапорщику запасу ОСОБА_1 , згідно якого визначено відсутність підстав для клопотання щодо виплати одноразової грошової допомоги, мотивований тим, що відповідно до наданої ОСОБА_1 довідки №037709 від 24.02.2021 зазначено, що захворювання, внаслідок якого настала втрата працездатності, пов'язане з проходження військової служби, а не з виконанням обов'язків військової служби.
23.04.2021 Головою Державної прикордонної служби України затверджено рішення №73 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченою ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прапорщику запасу ОСОБА_1 , яким відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки захворювання ОСОБА_1 не пов'язані з виконанням обов'язку військової служби, відповідно правові підстави для виплати відсутні.
Відповіддю Харківського прикордонного загону від 24.04.2021 №8086, яка була отримана позивачем 29.06.2021, позивача було проінформовано про відмову у призначенні виплати одноразової грошової допомоги в зв'язку з відсутністю правових підстав.
Не погодившись з рішенням Адміністрації ДПСУ №73 від 23.04.2021 щодо відмови у виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційних скарг, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно змісту пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до норм статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За змістом частини 1 статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Згідно приписів частини 9 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок №975).
Відповідно до положень пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Тож, з наведеного слідує, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому 25% втрати професійної працездатності з 02 березня 2020 року, при цьому, колегія суддів наголошує на тому, що приписами ч. 1 ст. 16-4 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, визначено підстави, за якими призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, зокрема, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Також, вказані положення кореспондуються з положеннями, зазначеними у Порядку №975.
Однак, за даних обставин, відповідач відмовив у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що у довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках серії 12ААА №037709 від 24.02.2021, відповідно до якої позивачу встановлено 25% втрати працездатності, зазначено, що причиною втрати професійної працездатності є захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби, а не захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, що, на переконання відповідача, свідчить про відсутність у позивача права на отримання цієї допомоги.
Колегія суддів вважає цілком обґрунтованим зазначення судом першої інстанції щодо того, що виконання обов'язків військової служби здійснюється під час проходження військової служби, відповідно, визначення «під час проходження військової служби», є більш широким та включає в себе і час виконання обов'язків військової служби.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2018 у справі №750/5074/17, від 17.04.2019 у справі №803/1093/16.
Отже, рішення №27 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прапорщику запасу ОСОБА_1 , затверджене Головою Державної прикордонної служби України 23 квітня 2021 року є протиправним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому, підлягає скасуванню.
Посилання апелянта на те, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення, захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності колегія суддів вважає безпідставними з вище зазначених підстав.
Крім того, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції спосіб захисту прав позивача є виправданим та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, адже, за даних обставин, єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги стало помилкове трактування відповідачем понять «проходження військової служби» та «виконання обов'язків військової служби», а також з урахуванням того, що судом встановлено право позивача на отримання цієї допомоги та своєчасність звернення останнього з відповідною заявою до відповідача про її виплату.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 по справі №520/12468/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін