Головуючий у 1 інстанції - Буряк І.В.
Суддя-доповідач - Дяченко С.П.
22 червня 2010 року справа №2а-3590/10/0570
зал судового засідання №5 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Дяченко С.П., суддів: Сіваченко І.В., Нікуліна О.А.
при секретарі судового засідання Запорожцевій Г.В.
за участю представника позивача - Онопрієнко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Шахта імені Максима Горького" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року у справі №2а-3590/10/0570 за позовом Державного підприємства "Шахта імені Максима Горького" до управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м. Донецька про визнання недійсним рішення №129,-
Позивач звернувся до суду з позивом до управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м. Донецька про визнання недійсним рішення № 129 УПФ України в Куйбишевському районі м. Донецька про нарахування штрафних санкцій у розмірі 40 924,53 грн. та пені у розмірі 150 170,30 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року у задоволенні позовних вимог, відмовлено.
З постановою суду першої інстанції позивач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, чинного законодавства. Просив рішення суду скасувати і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
При апеляційному перегляді справи, представник позивача наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Відповідно до статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін належним чином повідомлених не є перешкодою для апеляційного розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, проаналізувавши матеріали справи встановила наступне:
Як вбачається із матеріалів справи та проти чого не заперечує відповідач, УПФ України в Куйбишевському районі м. Донецька здійснив перерозподіл сум, що були направлені на сплату поточних страхових платежів, в рахунок погашення заборгованості по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України.
12 лютого 2010 року відповідач прийняв рішення № 124 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, відповідно до якого до ДП «Шахта імені Максима Горького» застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 40 924,53 грн. та пені у розмірі 150 170,30 грн. за період з 28.10.2008р. по 16.11.2009р.
Як вбачається із Розрахунків фінансової санкції та пені по особовому рахунку 1-5% та по особовому рахунку 4%, 32%, 42% відповідач спрямував перераховані грошові кошти на погашення заборгованості у розмірі 384 903,84 грн. по платежу 33,2% та 24 341,51 грн. по платежу 2%, що виникла 28.10.2008р.
Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року №1058-IV (далі за текстом Закон №1058) передбачено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно до ч.5 та ч.6 ст.20 Закону №1058 страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Пунктом 14 розділу XV “Прикінцевих положень” цього Закону встановлено, що гірничі підприємства зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий період, не пізніш як через 28 календарних днів з дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом для позивача з урахуванням вимог п.1 ст.14 та п.6 ст.20 цього Закону є календарний місяць.
Відповідно до підпункту 11.11 п. 11 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1, платники, зазначені в підпункті 2.1.1 п. 2.1 цієї Інструкції, щомісяця складають у двох примірниках розрахунок суму страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків за формою згідно з додатком 23 цієї Інструкції.
На підставі п.2 ч. 9 ст.106 Закону №1058 виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: 10% своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно; 20% зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно; 50% зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів.
Згідно другого абзацу п. 2 ч. 9 цієї ж статті вказаного закону одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач зарахував поточні платежі в рахунок погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій, що виникли у минулих періодах та розрахував розмір штрафних санкцій та пені виходячи з того, що були сплачені недоїмка, пеня та фінансові санкції, що виникли в попередніх періодах.
Колегія суддів приймає позицію позивача, і вважає, що відповідачем невірно застосована зазначена правова норма до даних правовідносин, оскільки другим реченням частини 5 ст.106 Закону №1058 передбачене послідовне погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій при здійсненні сплати поточних сум страхових внесків без порядку календарної черговості їх виникнення, як зазначено в першому реченні. Перше речення ч.5 ст.106 Закону №1058 передбачає спрямування коштів на погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення у разі сплати страхувальником саме недоїмки, пені та фінансових санкцій, а не поточних страхових внесків. Зазначений Закон надає органу Пенсійного фонду право зарахувати в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій сплачені поточні суми страхових внесків. Разом з тим, в Законі № 1058 відсутня правова норма про надання органу Пенсійного фонду права у в такому випадку застосовувати фінансові санкції та нараховувати пеню, оскільки повна сума страхових внесків була сплачена платником страхових внесків у строки, визначені Законом.
Колегія суддів вважає, що вказана норма, на яку посилається відповідач, не встановлює право чи обов'язок пенсійного органу при зарахуванні страхових внесків, самостійно сплачених платником, змінювати призначення платежу та напрямок його зарахування.
Колегія суддів зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Відповідач, перерозподіляючи самостійно без врахування призначення платежу перераховані позивачем грошові кошти, якими він має право вільно користуватися, здійснюючи підприємницьку діяльність, фактично порушило право позивача на власність, яке гарантується та охороняється вищенаведеними нормами Конституції України, чинного законодавства.
Згідно статті 19 Конституції України посадові особи суб'єктів владних повноважень, якими є й податкові органи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки Донецького окружного адміністративного суду не відповідають обставинам справи та постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому вказане судове рішення підлягає скасуванню, а в позовні вимоги - задоволенню.
Постанова в повному обсязі виготовлена 25 червня 2010 року.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Шахта імені Максима Горького»- задовольнити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року справі №2а-3590/10/0570 - скасувати.
Позов Державного підприємства "Шахта імені Максима Горького" до управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м. Донецька про визнання недійсним рішення №129 - задовольнити.
Визнати недійсним рішення управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м. Донецька від 12.02.2010 року № 129 про застосування до Державного підприємства "Шахта імені Максима Горького», штрафних санкцій у розмірі 40 924,53 грн. та пені у розмірі -150 170,30 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.
Головуючий: Дяченко С.П.
Судді: Сіваченко І.В.
Нікулін О.А.