24 січня 2022 р. Справа № 200/1059/21-а
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Григорова А.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Першого апеляційного адміністративного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Михайлик А.С., м. Слов'янськ, повний текст складено 14.06.21 по справі № 200/1059/21-а
за позовом ОСОБА_1
до Першого апеляційного адміністративного суду , Державної судової адміністрації України
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Першого апеляційного адміністративного суду (відповідач 1), Державної судової адміністрації України (відповідач 2), в якій, із врахуванням уточненого позову просила:
визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо меншого виділення обсягу бюджетних асигнувань Першому апеляційному адміністративному суду на оплату праці суддівського корпусу з 18.04.2020 по 28.08.2020;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести виділення бюджетних асигнувань Першому апеляційному адміністративному суду на виплату суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі ч.ч. 2, 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування будь-яких обмежень, передбачених ч. 3ст. 29 Закону України № 553-IX від 13.04.2020, з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі 688 668,24 грн;
визнати протиправними дії Першого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження нарахування у сумі 688 668,24 грн;
зобов'язати Перший апеляційний адміністративний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі ч.ч. 2, 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування будь-яких обмежень, передбачених ч. 3ст. 29 Закону України № 553-IX від 13.04.2020, з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі 688 668,24 грн;
стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 688 668,24 грн (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів», головним розпорядників якої є Державна судова адміністрація України.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Першого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження нарахування у сумі 688 668,24 грн. Стягнуто з Першого апеляційного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 688668 (шістсот вісімдесят вісім тисяч шістсот шістдесят вісім) грн 24 коп. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Перший апеляційний адміністративний суд, не погодившись з рішення суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу , вважає рішення незаконним і необґрунтованим, судом першої інстанції неповно досліджені обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач 1, реалізовуючи функції розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, передбачених чинним законодавством України, не є судом, який, вирішуючи спірні відносини, наділений процесуальними повноваженнями не застосовувати закон, який суперечить Конституції України та/або застосовувати норми Конституції України, як норми прямої дії Відповідач 1 позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його конституційності, а отже позбавлений і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір суддівської винагороди, яка, у свою чергу, фінансується за рахунок державного бюджету. Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що у спірному періоді нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, були чинними положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», немає підстав для висновку про неправомірність дій відповідача 1 у спірних відносинах. Перший апеляційний адміністративний суд не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). Також, зазначає , що стягнення суддівської винагороди на підставі рішення суду повинно відбуватись саме з Державної судової адміністрації України, обов'язком якої є виконання рішення суду в цій частині. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до протокольної ухвали від 19.01.22 у зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання колегія суддів ухвалила апеляційний розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зарахована до штату Першого апеляційного адміністративного суду з 01.10.2018 на підставі наказу № 1 /к від 01.10.2018 у зв'язку із переведенням з Донецького апеляційного адміністративного суду. Наказом № 77/к від 29.09.2020 позивача відраховано зі штату Першого апеляційного адміністративного суду на підставі рішення Вищої ради правосуддя №2679/0/15-20від 22.09.2020.
Як встановлено судом, суддівська винагорода з 18.04.2020 по 28.08.2020 виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження відповідно до ст. 29Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Відповідно до довідки Першого апеляційного адміністративного суду № 04-26/11622/21 від 23.03.2021 позивачу у квітні 2020 року нараховано суддівську винагороду в сумі 17992,38 грн, у травні 2020 року 47230,00 грн, у червні 2020 року 47230,00 грн, у липні 20 року 47230,00 грн, у серпні 2020 року 42507,00 грн.
Згідно з довідкою Першого апеляційного адміністративного суду №04-26/928/21 від 18.01.2021 у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року сума обмеження склала 688 668,24 грн., у т.ч. у період з 18.04.2020 по 30.04.2020 61283,04 грн, з 01.05.2020 по 31.05.2020 160868,00 грн., з 01.06.2020 по 30.06.2020 160868,00 грн, з 01.07.2020 по 30.07.2020 160 868,00 грн, з 01.08.2020 по 28.08.2020 144781,20 грн.
Згідно з довідкою кредиторська заборгованість у сумі нарахованої суддівської винагороди у Першому апеляційному адміністративному суді не обліковується.
На виконання ухвали суду від 13.04.2021 про витребування доказів відповідачем 1 надано суду пояснення, в яких зазначено, що видатки суду на суддівську винагороду і заробітну плату працівників апарату суду обліковувались єдиною сумою призначень на рік. Згідно затвердженого Першому апеляційному адміністративному суду кошторису на 2020 рік, станом на 01.01.2020 доведені кошторисні призначення поКЕКВ2111 «Заробітна плата» становили 27126,0 тис. грн, якої не вистачало для виплати суддівської винагороди та заробітної плати працівників апарату суду в повному обсязі протягом 2020 року, у тому числі в періоді з 18.04.2020 по 28.08.2020, протягом 2020 року надавалися довідки на збільшення суми кошторису. Всі бюджетні асигнування отримані відповідачем 1 у відповідності до кошторису на 2020 рік у повному обсязі, залишки по КЕКВ «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 відсутні. На підтвердження зазначених пояснень відповідач 1 надав кошторис на 2020 рік, затверджений 10.01.2020 та довідки про зміни до кошторису на 2020 рік ( т. 1 арк. справи 8-19).
Відповідачем 2, ДСА України, на виконання ухвали суду від 13.04.2021 надано суду інформацію, в якій зазначено, що відповідно до Інструкції щодо застосування кодівекономічної класифікації видатків бюджету, затвердженоїнаказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333(зі змінами), виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків (далі -КЕКВ) 2111 "Заробітна плата". Кошторисні призначення Першого апеляційного адміністративного суду за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 36370,704 тис. гривень. Зміни до кошторису Східного апеляційного адміністративного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань заКЕКВ2111 "Заробітна плата" Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Першому апеляційному адміністративному суду за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя, за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у сумі 36370704 тис. грн. відкриті в повному обсязі.
Судом першої інстанції встановлено, що затверджені кошторисні призначення на виплату суддівської винагороди у 2020 році, які було розраховано та затверджено до набрання чинностіЗаконом України № 553-ІХ, протягом року не зменшувалися. Доказів внесення змін до кошторису в частині оплати праці у зв'язку із таким обмеженням в матеріалах справи відсутні. Процедурно таке обмеження здійснювалось після нарахування судді всієї суми винагороди, шляхом застосування обмеження. Невиплата позивачу суддівської винагороди не була наслідком недофінансування установи у зв'язку з введенням обмеження щодо розміру суддівської винагороди, суддівську винагороду виплачено позивачу в меншому ніж належить розмірі через обмеження її розміру відповідачем 1 на виконання положень статті 29 Закону №294(в редакції Закону №553).
Задовольняючи частково позов , суд першої інстанції виходив з того , що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, перший відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а належним та ефективним способом захисту прав заходом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є стягнення на користь позивача, яка є суддею у відставці, з Першого апеляційного адміністративного суду недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 688668 грн 24 коп. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
В силу ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VI).
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VI визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Указана норма кореспондує згаданим вище приписам частини 2 статті 130 Конституції України.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 ч. 3ст. 135 Закону №1402 встановлено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Як вбачається з ч.ч. 5-8 ст. 135 Закону №1402-VI, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Отже, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, можуть визначатися виключно Законом №1402-VI.
Разом з тим, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Крім того, 18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у ч. 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у ч. 1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Колегією суддів враховується, що відповідно ч.ч. 1-4 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме ч. 2 ст. 130 останньої.
При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-IX зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-IX.
Згідно з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-IX зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, визнано неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 17.11.2020 року №1006-IX статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» виключено.
У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 року по справі №340/1916/20 висловив правову позицію, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-IX не є законом про судоустрій, цим Законом чи іншими законами не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII стосовно розміру суддівської винагороди, тому цей Закон не може встановлювати розмір винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація з суперечливим правовим регулюванням, її вирішення має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу в застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Так, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-IX.
Конституція України має найвищу юридичну силу, тому «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, зокрема, стаття 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 Основного Закону України і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-IX (у редакції Закону України 13.04.2020 №553-IX) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодекс України. Цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Верховний Суд також дійшов висновку, починаючи з 18.04.2020 року, обмеження суддівської винагороди розміром, що не перевищує 10 прожиткових мінімумів, на підставі статті 29 Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-IX (у редакції Закону України 13.04.2020 №553-IX) було неправомірним.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, внаслідок запровадження Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-IX обмеження з виплати суддівської винагороди в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, ОСОБА_1 виплачено суддівську винагороду в меншому розмірі.
Таким чином, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020 по 28.08.2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20.
Також, колегія суддів зазначає , що Верховний Суд в постановах від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 та від 09 вересня 2021 року у справі № 120/5243/20-а наголосив на тому, що зміни до вказаного закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по травень 2020 року не вносилися, тож відсутні законні підстави для обмеження її виплати десятьма прожитковими мінімумами.
Однак, суд касаційної інстанції зазначив, що без залучення до участі у справі ДСА України неможливо визначити суб'єкта, який розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).
У справі, що розглядається ДСА України є другим відповідачем.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 суддівська винагорода, у період з 01.04.2020 по 28.08.2020, нараховувалась у повному обсязі, тобто відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, і відповідні видатки були виділені розпорядникам бюджетних коштів.
Між тим, Перший апеляційний адміністративний суд протиправно розпорядився виділеними коштами з урахуванням обмежень, які встановлені ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-IX (із змінами внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ).
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; або шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З аналізу положень статті 5 КАС України вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити відповідні дії є способом захисту порушеного права позивача. Однак, захистити права позивача неможливо без встановлення протиправності дії/бездіяльності відповідача, якими таке право було порушено.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що такий спосіб захисту порушеного права як стягнення коштів із Першого апеляційного адміністративного суду можливий лише у разі визнання протиправними його рішень, дій чи бездіяльності.
Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 чітко визначив, що застосування спірних обмежень, що полягає у розпорядженні коштів відповідно до вимог статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-IX), є протиправним.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постановах від 22 грудня 2021 року по справі № 160/15369/20 та від 29.09.2021 року по справі № 160/15370/20.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI),
Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845).
Підпунктом 2 п. 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.
Суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій Першого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за періодз 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження нарахування та наявність законних підстав для стягнення з Першого апеляційного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 688668 грн 24 коп. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 по справі № 200/1059/21-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Г.Є. Бершов А.М. Григоров