Справа № 344/1000/22
Провадження № 11-сс/4808/45/22
Категорія ст. 183 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
07 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.01.2022 року про обрання щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
за участю: прокурора ОСОБА_8
підозрюваного ОСОБА_7
захисника ОСОБА_6
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді, звільнити підозрюваного ОСОБА_7 з-під варти, обравши йому запобіжний захід у виді домашнього арешту. Стверджує, що слідчий суддя не звернув увагу на те, що клопотання слідчого не відповідає вимогам, передбаченим ст. 184 КПК України, яке є формальним, з викладенням лише суб'єктивної думки слідчого щодо наявності ризиків, без будь-яких доказів. Вважає, що ризик втечі підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Звертає увагу на те, що підозрюваний має постійне місце проживання, має на утриманні 2-х неповнолітніх дітей, є ветераном війни, співпрацює з органами досудового розслідування, й усвідомлює всю тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, щиросердно розкаюється, розуміє незворотність покарання, й готовий його понести, свої дії різко засуджує, визнає що вчинив їх необдумано в хвилину слабості, що виникла внаслідок збігу тяжких життєвих обставин. Стверджує, що щиросердним розкаянням та сприянню слідству намагається у такий спосіб пом'якшити собі покарання, а тому не має на меті думки переховуватись він слідства та суду. Вважає, неспроможним посилання слідчого судді на те, що за адресою проживання зареєстровані дочка та колишня дружини підозрюваного, а тому до нього неможливо застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту, проте дочка та колишня дружина зареєстровані в іншому місці, а саме в м. Бурштин. Звертає увагу на те, що обираючи розмір застави, слідчим суддею не з'ясовувався майновий стан підозрюваного та його помірність для останнього.
Ухвалою слідчого судді від 21.01.2022 року щодо ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави у межах 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 99240 грн. Слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого неправомірного діяння, вагомість наявних доказів, врахував тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , а також достатності підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які вказує прокурор.
Під час апеляційного провадження:
- підозрюваний та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги, просили ухвалу слідчого судді скасувати як незаконну, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого;
- прокурор просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін, виходячи з наступного.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 пред'явлено підозру у погрозі вбивством (ч. 1 ст. 129 КК України) та у завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху, який загрожує загибеллю людей або іншими тяжкими наслідками (ч. 1 ст. 259 КК України).
20.01.2022 року ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України (а.п. 25-27) та цього ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 259, ч. 1 ст. 129 КК України (а.п. 28-29).
Відповідно до приписів ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вбачається, що апелянт не оспорює наявність обґрунтованої підозри, свою незгоду висловив в частині відсутності доказів щодо наявності ризиків, заявлених стороною обвинувачення.
Перевіркою судового рішення в межах апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчим суддею дотримані як вимоги ст. ст. 176, 177, 178, 183 КПк України, так й права осіб гарантованих ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно частини першоїст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПКукраїни.
Як вбачається з наданих матеріалів, 20.01.2022 року за №12022091010000094 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 259, ч. 1 ст. 129 КК України. (а.п. 3)
З цього приводу було розпочате досудове розслідування, та у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень підозрюється ОСОБА_7 , й ця підозра підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: рапортом, протоколом прийняття зави про вчинене кримінальне правопорушення від 20.01.2021 року, протоколом огляду будинку АДРЕСА_1 ; довідкою №3/21 про категорію небезпечності виявлених вибухових матеріалів, актом №5 знешкодження, зруйнування вибухового пристрою, вибухонебезпечних компонентів, засобів підриву; заявами про залучення до провадження як потерпілих; постановою про залучення законного представника неповнолітнього від 20.01.2022 року; протоколом допиту неповнолітньої особи від 20.01.20222 року; протоколом допиту законного представника потерпілого від 20.01.2022 року; свідоцтвом про народження; протоколом огляду відеозапису тощо.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні старшого слідчого СВ Івано-Франківського РУП ГУ НП в Івано-Франківській області ОСОБА_9 відомості, у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 до кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 259, ч. 1 ст. 129 КК України.
Перевіряючи доводи клопотання органу досудового розслідування на предмет наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, а також з огляду як на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_7 (санкція ч. 1 ст. 259 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років).
Залишаючи рішення слідчого судді в частині доведеності заявлених стороною обвинувачення ризиків, зокрема щодо незаконного впливу на потерпілу, без змін, колегія суддів виходила з того, що згідно норм діючого законодавства, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України), оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників судового провадження під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
За таких обставин ризик впливу на потерпілу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та потерпілої та дослідження їх судом.
На переконання колегії суддів, ОСОБА_7 використовуючи своє становище, вплив, авторитет, може незаконними засобами впливати на потерпілу у даному кримінальному провадженні, може здійснювати тиск з метою зміни нею показань або відмови від їх надання.
Щодо існування ризику переховування ОСОБА_7 вір органів досудового розслідування та/або суду, то колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
В той же час, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії»).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»).
На думку колегії суддів, приймаючи до уваги суворість покарання, яке передбачено за вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_7 може визнати, що негативні наслідки від спроби переховуватись від органів досудового слідства або суду, створять для нього меншу шкоду, ніж ймовірність бути притягнутим до кримінальної відповідальності з призначенням відповідного покарання.
Посилання сторони захисту на щиросердне розкаяння ОСОБА_7 та сприяння слідству, як на намагання у такий спосіб пом'якшити собі покарання й відсутності мети переховування від слідства та суду, саме по собі не спростовує і не нівелює ймовірність такого ризику, та ці обставини не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Наведені стороною захисту аргументи, не достатні для відповідного висновку про необхідність зміни запобіжного заходу.
На думку колегії суддів, слідчим належним чином обґрунтоване твердження щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу аніж тримання під вартою, оскільки сукупності зазначених органом досудового розслідування обставин, вказують на необхідність обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що є необхідним саме з метою забезпечення дієвості запобіжного заходу, запобігання ризиків, які були обґрунтовані стороною обвинувачення та ефективності здійснення кримінального провадження.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді в частині того, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається слідчий у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що заявлені у клопотанні органу досудового розслідування ризики є реальними, а тому слідчий суддя обґрунтовано обрав щодо ОСОБА_7 запобіжний захід саме у виді тримання під вартою.
Залишаючи рішення слідчого судді без змін, колегія суддів виходила з того, що ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійснення з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Оцінює наведені вище відомості, а також суворість можливого покарання ОСОБА_7 , колегія суддів визнає за реальну небезпеку можливість його ухилення від правосуддя у разі зміни обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням.
Підстав вважати, що більш м'які запобіжні заходи, зокрема й запропонований захисником запобіжний захід у виді домашнього арешту, можуть запобігти ризикам, передбаченим п.1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПк України, колегія суддів не вбачає.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді в тій частині, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень саме за місцем свого проживання та реєстрації у нічний час, за даною адресою також зареєстрована і малолітня потерпіла особа ОСОБА_10 , й місцем проживання ОСОБА_11 в тому числі є АДРЕСА_2 .
Стороною захисту не надано доказів реєстрації та проживання колишньої дружини підозрюваного та дочки в іншому місці, а саме в м. Бурштин, про що наголошено в апеляційній скарзі.
На переконання колегії суддів, надані суду матеріали доводять наявність правових підстав для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують саме такий обсяг втручання у права та інтереси підозрюваного з метою забезпечення кримінального провадження.
Щодо доводів апелянта в частині непомірного визначення слідчим суддею розміру застави, то вони також не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
За своїм змістом застава спрямована на досягнення конкретної мети - забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Перевіряючи ухвалу слідчого судді в частині визначеного підозрюваному ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, колегія суддів вважає висновки слідчого судді в цій частині також обґрунтованими.
При визначенні підозрюваному розміру застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 99240 грн., слідчий суддя врахував обставини кримінального правопорушення, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також практику Європейського суду з прав людини, в частині того, що застава повинна достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Матеріали клопотання свідчать про те, що зазначений розмір застави, з однієї сторони, є цілком помірним для підозрюваного, а з іншої - залишається необхідно високою для забезпечення ризику втрати цих грошових коштів у разі невиконання підозрюваним покладених обов'язків, а тому обраний слідчим суддею розмір застави, на переконання колегії суддів є адекватною альтернативою запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою.
Визначений в оскаржуваній ухвалі розмір застави, узгоджується з вимогами і положеннями ч. 5 ст. 182 КПК України, та саме такий розмір, за переконанням колегії суддів, є достатнім та необхідним для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього законом обов'язків та є помірний для нього.
Низький рівень матеріального забезпечення підозрюваного чи членів його сім'ї, самі по собі не можуть розцінюватися як обставини, що надають право на зменшення визначено слідчим суддею розміру застави.
Залишаючи ухвалу слідчого судді в частині розміру застави без змін, колегія суддів враховувала те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Доводи апелянта в частині того, що підозрюваний має постійне місце проживання, має на утриманні 2-х неповнолітніх дітей, є ветераном війни, співпрацює з органами досудового розслідування, й усвідомлює всю тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, щиросердно розкаюється, розуміє незворотність покарання, й готовий його понести, свої дії різко засуджує, визнає що вчинив їх необдумано в хвилину слабості, що виникла внаслідок збігу тяжких життєвих обставин, самі по собі не зменшують достатньою мірою ризики, що стали підставою для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який є превентивним заходом та має на меті припинити та запобігти ймовірним ризикам у майбутньому.
Посилання сторони захисту на те, що клопотання слідчого не відповідає вимогам, передбаченим ст. 184 КПК України, яке є формальним, з викладенням лише суб'єктивної думки слідчого щодо наявності ризиків, без будь-яких доказів, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, оскільки мотивувальна частина як клопотання сторони обвинувачення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так й обґрунтованість рішення слідчого судді, дають колегії суддів дійти висновку, що суворість покарання враховувалась у сукупності з іншими релевантними факторами, що були достатніми підставами для встановлення ймовірності ризиків як переховування підозрюваного від органу досудового розслідування, так й ймовірність впливу на потерпілу.
На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням.
Слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість утримання особи під вартою, що не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, при цьому слідчий суддя дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що якщо в ході кримінального провадження зміняться підстави застосування запобіжного заходу, а також обставини, які враховувались при його обранні, підозрюваний ОСОБА_7 та його захисник не позбавлені можливості звернутись до слідчого судді з клопотанням про його скасування або заміну на інший запобіжний захід, зокрема й на запропонований в апеляційній скарзі домашній арешт.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування ухвали слідчого судді, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - залишити без змін.
Керуючись вимогами ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 194, 196, 197, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.01.2022 року про обрання щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4