14 січня 2022 р. Справа № 440/7607/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Курило Л.В. , Мельнікової Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2021, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 08.09.21 по справі № 440/7607/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про стягнення грошових коштів,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 27580,46 грн, як грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, 4867,14 грн, як грошову компенсацію за час необхідний для проїзду до місця проведення відпустки та назад, середньомісячне грошове забезпечення за час затримки компенсації за невикористану додаткову відпустку у сумі 142829,47 грн, а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 175277,07 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що на момент звільнення з військової служби та виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідач не провів із ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013-2018 роки загальним терміном 34 календарні дні, чим порушив його права. Також, наголосив, що компенсації підлягає і час необхідний для проїзду до місця проведення відпустки та назад. Як наслідок викладеного, відповідачем має бути виплачено середньомісячне грошове забезпечення за час затримки компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я з 2016 року по 2020 рік пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 137,90 грн (сто тридцять сім гривень дев'яносто копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просив суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 у справі №440/7607/21 і ухвалити нове, яким закрити провадження у справі.
В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що позивач безпідставно посилається на причину пропуску строку звернення до суду через помилковість його звернення з позовом до Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/11915/20). В подальшому дізнавшись про закриття справи №554/11915/20 позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом у справі №440/7607/21. Однак, апелянт наполягав, на тому, що ухвалами Октябрського районного суду м. Полтави від 21.01.2021 у справі №554/7922/20, від 14.01.2021 у справі №554/200/21 позивачу роз'яснувалось, що дана категорія спорів належить до юрисдикції адміністративних судів. Крім того, Військова частина наголошувала на тому, що позивача звільнено 14.07.2020, а до суду навіть з позовною заявою у справі №554/11915/20 він звернувся 24.12.2020. Поряд із тим, апелянт зазначив, що предмет спору, що розглядався в рамках справи №554/11915/21 є ідентичним предмету у справі №440/7607/21. На підставі набрання законної сили ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 08.06.2021 у справі №554/11915/21, справа №440/7606/21 підлягає закриттю згідно п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України. Проте, суд першої інстанції в ухвалі 08.09.2021 у справі №440/7607/21 не врахував даний факт зазначивши, що наведені підстави формально відповідають вимогам п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, але не можуть послугувати для закриття провадження у даній справі, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби у запас у 2020 році позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним під час служби додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тривалість якої згідно з довідкою №184 від 14.07.2020 склала за 2016 рік - 2 дні, за 2017 рік - 8 днів, за 2018 рік - 4 дні, з 2019 рік - 10 днів, за 2020 рік - 10 днів, а тому військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2016 року по 2020 рік. Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середньомісячного грошового забезпечення за час затримки компенсації за невикористану додаткову відпустку у сумі 142829,47 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дана вимога є передчасною, оскільки у спірних відносинах нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористану відпустку наразі не проведено, тобто відсутня кінцева дата фактичного розрахунку з позивачем.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пункту 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 затверджено Переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5, зокрема, додаток 3 - Перелік військових посад Національної гвардії, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Відповідно до пункту 188 вказаного Переліку командир бази (ескадрильї, загону, ланки, вертольота, корабля) всіх найменувань має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 10 календарних днів.
Також постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (надалі - Порядок №702).
Згідно з пунктом 12 Порядку №706 якщо військовослужбовець проходив службу в різних умовах, на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на щорічну додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу виконання обов'язків військової служби проводиться окремо за кожною умовою (посадою).
У разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця.
Облік часу виконання обов'язків військової служби за кожною умовою (посадою) здійснюється командиром (начальником) або уповноваженою ним особою.
Згідно з абзацом 2 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указів Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію", від 06.05.2014 №454/2014 "Про часткову мобілізацію", від 21.07.2014 №607/2014 "Про часткову мобілізацію", від 14.01.2015 №15/2015 "Про часткову мобілізацію", якими оголошено мобілізацію, з 17.03.2014 в Україні розпочався та діє особливий період.
Аналізуючи вказані норми права, колегія суддів доходить висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі невикористаної відпустки.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення.
Пунктами 5, 10 розділу XXXI цієї Інструкції передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12.04.2021 року у справі №1.380.2019.006595 зазначив, що висновки, висловлені у зразковій справі №620/4218/18, також можуть бути застосовані і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки правовий висновок Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 стосується права військовослужбовців на виплату компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки в особливий період, право на яку він набув за період проходження ним військової служби.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Колегія суддів зазначає, що при звільненні з військової служби у запас у 2020 році позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним під час служби додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тривалість якої згідно з довідкою №184 від 14.07.2020 склала за 2016 рік - 2 дні, за 2017 рік - 8 днів, за 2018 рік - 4 дні, з 2019 рік - 10 днів, за 2020 рік - 10 днів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що військової частиною НОМЕР_1 протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2016 року по 2020 рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, при звернення з апеляційною скрагою апелянт посилається на порушення позивачем строків звернення до суду, а саме зазначає, що позивача звільнено зі служби 14.07.2020, тоді як до Октябрського районного суду м. Полтави першочергово звернувся лише 24.12.2020.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 5 цієї статті визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого не тільки цим Кодексом, а також іншими, тобто спеціальними законами.
Колегія суддів зазначає, що до правовідносин у сфері оплати праці, виплати заробітної плати (грошового забезпечення) слід застосовувати положення частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці" за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону Закон №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення грошової допомоги на оздоровлення без обмеження будь-яким строком.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 12 червня 2020 року по справі № 818/1106/16, які застосовуються апеляційним судом під час вирішення даного спору у відповідності до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поряд із цим, колегія суддів зазначає, що предметом спору в даній справі є грошова компенсація позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, з 2014 року по 2018 рік.
Виходячи з положень Закону України "Про оплату праці" така компенсаційна виплата входить до структури заробітної плати. У свою чергу, заробітна плата є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до абзацу 14 статті 1 Закону України "Про громадянство України" заробітна плата включена до переліку законних джерел існування.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" заробітна плата (грошове забезпечення) також включена до переліку доходів.
Зі змісту Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та судової практики Європейського Суду з прав людини випливає, що заробітна плата відноситься до власності. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За змістом частини 2 статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Таким чином, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення грошового забезпечення (грошова компенсація додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я) без обмеження будь-яким строком.
Щодо посилань відповідача на положення пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено закриття провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд апеляційної інстанції вважає, їх безпідставними, оскільки підставою для закриття провадження у справі № 554/11915/20 послугувала саме підсудність даного спору адміністративному суду, а не прийняття рішення судом за результатами розгляду справи по суті.
Таким чином, суд апеляційної інстанції переглянувши рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, вважає, що суд правильно застосував норми матеріального права з урахуванням встановлених ним обставин справи.
Інші доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 по справі № 440/7607/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Л.В. Курило Л.В. Мельнікова