13 січня 2022 р. Справа № 520/12570/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бронта" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 22.09.21 по справі № 520/12570/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бронта"
до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "БРОНТА" (далі - позивач, ТОВ "БРОНТА"), звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, у якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00115690710 від 17.06.2021 про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 500 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем не заперечується факт придбання пального, проте, наявність доказів придбання пального не є беззаперечним доказом зберігання такого пального в розумінні ст. 1 Закону №481. Позивач посилається на те, що у нього відсутні у власності чи користуванні будь-які ємності, резервуари, бочки, які могли б використовуватись для зберігання пального, або територія чи приміщення, де ці ємності можна було б розмістити. Протилежного не встановлено та не доведено відповідачем. Виробничої необхідності зберігати пальне окремо, придбавати стаціонарні резервуари, облаштовувати спеціальне місце зберігання пального у позивача немає, оскільки вся техніка завжди заправляється безпосередньо в паливний бак, а тому він не зобов'язаний отримувати ліцензію на зберігання пального.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОНТА" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БРОНТА", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, прийнятим судом із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 повністю та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що фактично контролюючим органом ототожнено «зберігання» та «придбання» пального. Інспекторами в Акті №1 описано лише 4 епізоди придбання пального позивачем (перераховано 4 акцизні накладні), натомість жодним чином не згадується та не описується факт зберігання цього пального позивачем у стаціонарних ємностях, що підлягає ліцензуванню. Позивач не є платником акцизного податку, не складає і не реєструє акцизні накладні і не має доступу до акцизних накладних, які реєструються на нього постачальником пального, а тому не може відповідати за помилки, допущені третьою особою в цих документах. У позивача відсутні у власності чи користуванні будь-які ємності, резервуари, бочки, які могли б використовуватись для зберігання пального. Жодного безпосереднього факту зберігання пального, а також резервуарів, цистерн чи інших ємностей, призначених для зберігання пального, інспекторами виявлено не було, як не було виявлено і місця, де ці ємності могли б зберігатись, чи самого пального. Все придбане пальне одразу заливається і в подальшому знаходиться в паливних баках транспортних засобів, про які відомо відповідачеві й використовується виключно в господарській діяльності позивача без подальшої реалізації його жодним третім особам, що не потребує отримання ліцензії, об'єм яких перевищує об'єми закупівлі пального. Всі формулювання, зазначені у Акті, побудовані інспекторами виключно на підставі їх власних припущень, без будь-яких об'єктивних обґрунтувань, доказів та нормативно- правового підґрунтя накладення штрафних санкцій. Апелянт наголошує, що не здійснює діяльність із зберігання пального. Законодавство не передбачає необхідності наявності ліцензії для здійснення купівлі, придбання чи отримання пального. Основна і єдина вимога законодавства - це можливість зберігання пального виключно за наявності ліцензії. Виходячи із зазначеного, позивач акцентує увагу, що якщо платник не здійснює зберігання, то і ліцензію йому отримувати не потрібно. Зазначає, що наявність доказів придбання пального не є беззаперечним доказом його зберігання та вказує, що законодавством встановлено, що у разі, якщо постачання пального відбувається на місце зберігання пального, яке не є акцизним складом, то потрібно зазначати код напряму «4». З поданих відповідачем документів можна встановити, що постачальником позивача зазначався код «0», що виключає можливість поставки пального на територію позивача до умовного місця зберігання, адже така операція повинна мати код «4».
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає доводи апеляційної скарги такими, що не відповідають обставинам справи, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Позивач надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, відповідь на відзив на апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БРОНТА" зареєстроване як юридична особа, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області (а.с.25).
Позивач отримав від ТОВ "ЕНЕРГОСОЮЗ -ТРЕЙД" пальне - за акцизною накладною від 14.04.2020 № 540 важкі дистиляти (газойлі) у кількості 2001,00 кг (у літрах, приведених до температури 15С -2432,83); від Компанії «ВІКС ОІЛ» пальне - за акцизною накладною від 21.06.2020 № 30 важкі дистиляти (газойлі) у кількості 835,00 кг (у літрах, приведених до температури 15С -1000,00) (а.с. 194-195).
19.05.2021 на підставі наказу від 13.05.2021 № 3361-п ГУ ДПС у Харківській області (а.с.26) та направлень від 13.05.2021 № 5985, №5984 (а.с.187-188) проведено фактичну перевірку ТОВ "БРОНТА" з метою здійснення контролю за дотриманням Закону України " Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального", Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів у сфері обігу підакцизних товарів, за результатами якої складено Акт (довідка) фактичної перевірки від 19.05.2021 р. № 8648/20/32/РРО/33898092 ( а.с. 189-190).
Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "БРОНТА" ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995, а саме: зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.
Екземпляр акту перевірки (реєстраційний номер № 8648/20/32/РРО/33898092 від 20.05.2021) вручений ОСОБА_1 , про що свідчить її підпис в акті. Крім того, у розділі акту перевірки "Зауваження до акту перевірки" міститься запис: "З актом перевірки ознайомлена, з висновком не згодна" (а.с.28-29).
Не погодившись з обставинами проведення перевірки та її результатами 31.05.2021 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "БРОНТА" направлено до ГУ ДПС у Харківській області заперечення на акт №1, з доказами на обгрунтування своєї позиції та помилковості висновків інспекторів ( а.с. 32-38).
Головне управління ДПС у Харківській області листом від 15.06.2021 р. № 914/ж12/20-40-07-10-18 надало відповідь на заперечення на акт перевірки, якою висновки акту фактичної перевірки від 19.05.2021 № 8648/20/32/РРО/ 33898092 залишено без змін ( а.с. 42-44).
На підставі акту перевірки від 19.05.2021 № 8648/20/32/РРО/33898092 керівником ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення - рішення від 17.06.2021 № 00115690710 (а.с.41).
Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 17.06.2021 № 00115690710, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, що є правонаступником Головного управління ДПС у Харківській області.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення прийняте з дотриманням приписів ч.2 ст.2 КАС України на виконання повноважень, наданих законом, відповідно до приписів Закону №481, а тому таке рішення є обґрунтованим.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, регламентовані Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" №481/95-ВР від 19.12.1995.
Відповідно до статті 15 Закону № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб'єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання.
Відповідно до статті 1 Закону №481/95 ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Положеннями статті 15 Закону №481/95 визначено, що ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років. Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Згідно з абзацом 52 статті 1 Закону №481/95 місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Абзацом 56 статті 1 Закону №481/95 визначено, що зберігання пального це діяльність зі зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) зі зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.
Відповідно до ч. 16 ст. 15 Закону №481/95 суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Згідно з ч. 19 ст. 15 Закону №481/95 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Статтею 17 Закону №481/95 передбачена відповідальність за порушення норм цього Закону, відповідно до якої за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
До суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень. Зазначені зміни щодо відповідальності набирали чинності з 1 липня 2019 року. Статтею 18 Закону №481 (в редакції Закону №391-IX від 18.12.2019) передбачено, що тимчасово до 31 березня 2020 року до суб'єктів господарювання не застосовується фінансова санкція, у разі зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.
Згідно з ч. 43 ст. 15 Закону №481/95 отримання ліцензії суб'єктами господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке вони не реалізовують іншим особам і використовують виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, відбувається за спрощеною процедурою. Вони не повинні додавати до заяви про отримання ліцензії на право зберігання пального копії документів, перелік яких встановлено частиною 38 статті 15 Закону №481/95. Такі суб'єкти господарювання в заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовується для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.
Відповідно до підпункту 14.1.6 пункту 14.1 ст.14 ПК акцизний склад - це: а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів; б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом:
а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
З наведеного слідує, що приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом зберігання пального є акцизним складом. Однак не є акцизним складом, зокрема, паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої, а відтак, у разі зберігання пального у паливному баку безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої відсутній обов'язок отримувати ліцензію на право зберігання пального.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що суб'єкти господарювання всіх форм власності, які отримують пальне для власних потреб та здійснюють діяльність з його зберігання, повинні отримати відповідну ліцензію в органах ДПС, за винятками, встановленими законами.
Такими винятками, з-поміж іншого, є зберігання пального в паливних баках транспортних засобів чи технологічного обладнання (пристроїв).
Як вбачається з акту перевірки, на підставі якого контролюючим органом винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення, перевіркою встановлено, що ТОВ "БРОНТА" отримав від ТОВ "ЕНЕРГОСОЮЗ -ТРЕЙД" пальне - за акцизною накладною від 14.04.2020 № 540 важкі дистиляти (газойлі) у кількості 2001,00 кг (у літрах, приведених до температури 15С -2432,83); від Компанії «ВІКС ОІЛ» пальне - за акцизною накладною від 21.06.2020 № 30 важкі дистиляти (газойлі) у кількості 835,00 кг (у літрах, приведених до температури 15С -1000,00), що не заперечується сторонами у справі.
Ліцензію на зберігання пального за цією адресою позивач не отримував.
Позивач не заперечуючи факт поставки пального, стверджує про відсутність події його зберігання з підстав використання пального відразу після поставки.
Водночас, зміст акту фактичної перевірки не відображає обставин щодо встановлення контролюючим органом факту фізичного зберігання позивачем придбаного пального (наявність його залишку на дату перевірки) у місцях, на які не отримувалися відповідні ліцензії.
Так, висновок контролюючого органу про зберігання позивачем пального в місці, на яке не отримувалася відповідна ліцензія, базується лише на обставинах придбання позивачем пального від ТОВ "ЕНЕРГОСОЮЗ -ТРЕЙД" у кількості 2001,00 кг (у літрах, приведених до температури 15С -2432,83) та від Компанії «ВІКС ОІЛ» у кількості 835,00 кг (у літрах, приведених до температури 15С -1000,00) (а.с. 194-195).
При цьому, контролюючим органом не наведено безспірних доказів фактичної наявності та фізичного зберігання такого пального в ємностях ТОВ "БРОНТА", розташованих за адресою: вул. Морозова, буд. 18, м. Харків, а саме (але не виключно): акту вимірювання обсягів пального в ємностях, що знаходяться на території ТОВ "БРОНТА", документів щодо використання такого пального тощо.
Крім того, під час перевірки взагалі не виявлено ані самого пального, ані ємностей для його зберігання, що не заперечується і податковим органом.
Отже, стверджуючи, що платник зберігав паливно-мастильні матеріали без відповідної ліцензії, контролюючий орган не зміг пояснити: скільки і якого пального, в якому місці, в який період часу платник зберігав.
Разом з цим, податковий орган на спростування обставин щодо використання позивачем придбаного пального для заправки транспортних засобів ТОВ "БРОНТА" без зберігання у відповідних ємностях ані до суду першої, ані апеляційної інстанцій жодних пояснень або доказів не надав.
З приводу доводів контролюючого органу про невідповідність позиції позивача даним акцизних накладних, складеним ТОВ "ЕНЕРГОСОЮЗ-ТРЕЙД" та Компанією "ВІКС ОІЛ", а саме, що при отриманні позивачем пального з пересувного акцизного складу у паливні баки транспортних засобів акцизна накладна мала б "Напрям використання "4" або "6", натомість, в акцизних накладних при напрямі використання пального "0" у графі "адреса місця зберігання пального для власних потреб" вказано: вул. Морозова, 18, м. Харків, колегія суддів зазначає таке.
Приписами п. 4 розділу ІІ Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2019 №262 (надалі - Порядок №262), чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у верхній лівій частині акцизної накладної зазначаються: коди операцій для акцизної накладної, яка складається в одному примірнику; ознака щодо умов оподаткування пального; ознака щодо напрямів використання пального.
У відповідному рядку зазначається ознака щодо напрямів використання пального:
"1" - реалізація пального в споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно) виробником або особою, яка здійснила розлив пального у таку тару; "2" - реалізація пального з акцизного складу до іншого акцизного складу з використанням акцизного складу пересувного у разі, якщо до реалізації пального такий інший акцизний склад уже відомий; "3" - розподіл обсягу залишків пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами / пересувними акцизними складами, де такі обсяги фактично знаходилися. Ознака напряму використання "3" зазначається в акцизних накладних, складених на всі операції з розподілу обсягів залишку пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами / пересувними акцизними складами; "4" - реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним. Така ознака зазначається також у разі реалізації пального з акцизного складу пересувного до: паливного бака транспортного засобу або технічного обладнання, пристрою; місця зберігання пального, яке не є акцизним складом.
Для пального, з яким здійснюються операції, не віднесені до одного з кодів ознаки напряму використання "1" - "4", у відповідному рядку зазначається цифра "0".
Відповідно до п.12. Розділу II вищеназваного Порядку в акцизній накладній, складеній на операції з реалізації пального суб'єкту господарювання, який не є платником (код операції "3"), адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки (код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ, область, район, населений пункт, вулиця, номер будинку): зазначається - в накладних з напрямом використання пального "0"; не зазначається - в накладних з напрямом використання пального "4" (якщо здійснюється реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, або реалізація пального з акцизного складу пересувного до паливного бака транспортного засобу чи технічного обладнання, пристрою).
Судом встановлено, що пальне позивач придбавав у ТОВ "ЕНЕРГОСОЮЗ-ТРЕЙД" та Компанії "ВІКС ОІЛ".
Зі змісту наявних у матеріалах справи копій акцизних накладних, які зареєстровані у СЕАРП (накладна від 14.04.2020 № 540 та від 21.06.2020 № 30), вбачається, що в графі "Напрям використання" (у лівому верхньому куті) зазначено код "0", у графі "адреса місця зберігання пального для власних потреб" вказано: вул. Морозова, 18, м. Харків (а.с.194-195).
Вказані обставини учасниками справи не заперечувались. Зокрема, у позові представник позивача неодноразово наголошував, що факт придбання пального для власних потреб позивачем не заперечується, проте, отримувати ліцензію на зберігання пального позивач не зобов'язаний, оскільки такі місця у нього відсутні, пальне придбавалося та заливалося безпосередньо у паливні баки транспортних засобів позивача.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що, як було встановлено зі змісту матеріалів фактичної перевірки, позивача притягнуто до відповідальності саме за зберігання пального без ліцензії, а не за порушення порядку обліку паливно-мастильних матеріалів чи складення первинних документів. В свою чергу зазначені акцизні накладні підтверджують саме факт придбання позивачем пального у ТОВ "ЕНЕРГОСОЮЗ-ТРЕЙД" та Компанії "ВІКС ОІЛ" та його поставку, однак не є беззаперечним доказом його зберігання позивачем у розумінні ст.1 Закону № 481/95-ВР та жодним чином не вказують на порушення, які наведені в ч.1, ч. 8 ст.15 Закону № 481/95-ВР.
При цьому обов'язковою умовою для застосування штрафних санкцій на підставі частини 2 статті 17 Закону № 481/95-ВР є встановлення конкретного порушення (факту зберігання пального у місцях, на які не отримувалися відповідні ліцензії), підтвердженого відповідними доказами.
Враховуючи, що під час проведення фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області не встановлено факт фізичного зберігання позивачем пального з посиланням на відповідні докази, а лише констатовано факт його придбання у ТОВ "ЕНЕРГОСОЮЗ-ТРЕЙД" та Компанії "ВІКС ОІЛ", колегія суддів вважає, що висновки про порушення позивачем положень ст. 15 Закону № 481/95-ВР не є достатньо вмотивованими та ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені документально.
Контролюючий орган фактично ототожнив поняття "придбання пального" та "зберігання пального" та не надав жодного належного та допустимого доказу здійснення позивачем зберігання пального без наявності ліцензії, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до ТОВ "БРОНТА" штрафних (фінансових) санкцій у вигляді штрафу на підставі частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР.
Відтак, висновок контролюючого органу про зберігання позивачем пального без наявності ліцензії слід вважати недоведеним, а податкове повідомлення-рішення №00115690710 від 17.06.2021 таким, що підлягає скасуванню.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки наведених вище висновків суду не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторони доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Водночас, докази, на які посилається податковий орган, не підтверджують правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням №00115690710 від 17.06.2021 та були спростовані в ході судового розгляду справи, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо його скасування є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Беручи до уваги викладене вище , колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бронта" - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 по справі № 520/12570/21 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00115690710 від 17.06.2021.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОНТА" (вул. Морозова, буд. 18, м. Харків, 61105, код ЄДРПОУ 33898092) судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 7500,00 грн та за подачу апеляційної скарги в розмірі 11250,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова