Справа № 752/23407/21
Провадження № 2/752/9292/21
іменем України
01.02.2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Шевченко Т.М.
з участю секретаря Гладибороди Л.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Містер Кеш» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору та стягнення збитків, -
у квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила визнати недійсним кредитний договір, оформлений на ім?я ОСОБА_1 в ТОВ «ЕКВІФІН УКРАЇНА» на суму 5 000 грн., з моменту оформлення договору; стягнути з ТОВ «ЕКВІФІН УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 збитки у вигляді витрат по оплаті юридичних послуг у розмірі 21 150 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено про те, що відповідачем ТОВ «ЕКВІФІН УКРАЇНА», назва якого мінена на "Містер Кеш", надано останній грошові кошти у кредит у розмірі 5 000 грн. Позивач зазначає, що її права на надання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації було порушено. Позивач згодом зрозуміла, що розмір процентів за користування кредитом є необґрунтовано завищеним, про що позивач не була проінформована в момент отримання кредиту. За вказаних підстав просить визнати недійсним кредитний договір, укладений між сторонами.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 29.09.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
31 січня 2022 року ТОВ "Містер кеш" надіслав до суду відзив на позовну заяву. Просить відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач був належним чином ознайомлений з усіма умовами кредитного договору ще до укладання відповідного договору. Після прийняття позичальником умов кредитного договору позивач уклав з товариством електронний кредитний договір, який був підписаний позивачем у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", а саме за допомогою електронного підпису одноразовим дентифікатором "f20439", після чого позивач отримала кредит в сумі 5000 грн. на свою платіжну карту № НОМЕР_1 . Укладений кредитний договір у відповідності до п. 10.7 Правил було розміщено в Особистому кабінеті позичальника, а також на виконання п. 4.27 Павил та ст. 13 Закону Украни "Про споживче кредитування" 16.02.2021 року о 22 год. 38 хв. примірник кредитного договору було відправлено на електронну адресу позивача, яку вона зазначила під час проходження реєстрації в ІТС товариства. Твердження позивача про несправедливий розмір процентів за користування кредитними коштами не відповідає об"єктивній дійсності, оскільки вона отримала кредит в період дії на території України карантину, у зв"язку з чим неустойка (штраф) їй взагалі не нараховувалась за кредитним договором. На думку відповідача, є безпідставними твердження позивача про введення в оману відповідачем своїх клієнтів та у такий спосіб здійснення нечесної підприємницької практики. Якщо позивач не погоджувався з умовами кредитного договору, він мав право на підставі п. 4.10 кредитного договору, а також ст. 15 Закону України "Про споживче кредитування" протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від кредитного договору без пояснення причин, у иому числі в разі отримання ним грошових коштів. Проте у встановлений кредитним договором та законом строк позивач не відмовився від кредитного договору та не повернув кредит, після чого також допустив прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за використання кредиту. Ініціюванняспору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов"язань, є неприпустимими.
Дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.
Встановлено, що 16 лютого 2021 року між сторонами у справі був укладений електронний кредитний договір "198035-М", відповідно до п. 2.1 якого кредитор зобов"язується надати позичальнику в користування грошові кошти (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов цього договору.
Згідно з п. 2.6.1 кредитного договору сума кредиту 5 000 грн., строк кредиту з 16.02.2021 р. по 17.03.2021 р. Пунктом 2.6.4 кредитного договору встановлено, що за користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти за акційною процентною ставкою в розмірі 0,01% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Реальна річна процентна ставка за користування кредитом становить 3,65%. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом, а саме за період з дати видачі кредиту і до запланованої дати повернення кредиту включно. Згідно з п. 2.6.5 кредитного договору загальна вартість кредиту 5 015 грн.
Надалі позивач уклав з товариством додаткову угоду № 1 від 17 березня 2021 року та додаткову угоду № 2 від 15 квітня 2021 року, якими сторони продовжили строк користування кредитом, виклали графік платежів в новій редакції та змінили умови щодо автопролонгації кредитного договору. Зокрема пунктом 1 додаткової угоди № 2 від 15.04.2021 року до кредитного договору встановлено, що строк користування кредитом з 17.04.2021 року по 29.04.2021 року. За користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти за стандартною процентною ставкою в розмірі 1,8% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Реальна річна процентна ставка за користування кредитом становить 388,5%.
У встановлений термін (29.04.2021 року) позивач свої зобов"язання перед відповідачем щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав наступну угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору. Строк автопролонгації договору та продовження строку користування кредитом складає період часу з дати (дня), наступної за запланованою датою повернення кредиту (або новою запланованою датою повернення кредиту у випадку оформлення продовження строку користування кредитом) і до спливу 20 календарних днів включно. В період прогонгації діє підвищена процентна ставка у розмірі 4,15%.
Згідно з положеннями Угоди до Додаткової угоди №2 від 15.04.2021 року до кредитного договору (пункти 1.2 - 1.8 угоди) в період автопролонгації з 30.04.2021 р. по 19.05.2021 р. включно позичальник склачує кредитору проценти за підвищеною процентною ставкою в розмірі 4,15% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Реальна річна процентна ставка за користування кредитом становить 841,46%. Загальна вартість кредиту становить 14 535 грн.
У встановлений строк нової запланованої дати повернення кредиту (19 травня 2021 року) позивач не виконала свої боргові зобов"язання за кредитним договором, у зв"язку з чим у позивача виникла прострочена заборгованість перед відповідачем.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У тексті поданого позову, позивач зазначає, що остання отримала кредит у ТОВ «ЕКВІФІН УКРАЇНА» у розмірі 5 000 грн., про що укладено відповідний договір.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до змісту ст. ст. 12,13,77-81 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Містер кеш" створене 07.05.2019 року. Основний вид діяльності - код КВЕД 64.92 "інші види кредитування". Відповідач є фінансовою установою, про що було отримано свідоцтво про режстрацію фінансової установи ФК № 1251 від 19.09.2019 р., видане Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на підставі розпорядження № 1852 від 19.09.2019 р. У зв"язку зі зміною назви юридичної особи, НБУ було переоформлено відповідачу свідоцтво про реєстрацію фінансової установи і видано нове серія ФК №В0000326 від 19.08.2021 р. Також відповідач має ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), яка була видана товариству розпорядженням Нацкомпослуг від 10.10.2019 р. № 2008.
Кредитний договір № 198035-М від 16.02.2021 р. був укладений на підставі Примірного кредитного договору та Правил надання коштів в кредит товариства"Еквіфін Україна", які затверджені 02.12.2020 р. наказом ТОВ "Еквіфін Україна" № 0212-1.
Спростовуючи доводи позивача, ТОВ "Містер кеш" посилається на те, що позивач була належним чином ознайомлена із усіма умовами кредитного договору ще до укладення відповідного договору.
З матеріалів, наданих відповідачем, вбачається, що після прийняття позичальником умов кредитного договору позивач уклав з товариством електронний кредитний договір, який був підписаний позивачем у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", а саме за допомогою електронного підпису одноразовим дентифікатором "f20439", після чого позивач отримала кредит в сумі 5000 грн. на свою платіжну карту № НОМЕР_1 , що підтверджується наступними документами, зокрема карткою рахунку 376 за 16.02.2021 - 12.01.2022, витягом від 12.01.2022 р. з реєстру наданих кредитів, здійснених за допомогою Easypay (bigwallet), згідно з Договором на переказ кштів № 1009/20-2 від 10.09.2020 р., копією довідки ТОВ "ФК "Контрактовий дім" № 1788 від 25.01.2022 р. пропееказ грошових коштів на платіжну картку позичальника, копією договору № 1009/20-2 про надання послуг з приймання та переказу платежів від 10.09.2020 р.
Укладений кредитний договір у відповідності до п. 10.7 Правил було розміщено в Особистому кабінеті позичальника, а також на виконання п. 4.27 Правил та ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" 16.02.2021 року о 22 год. 38 хв. примірник кредитного договору було відправлено на електронну адресу позивача, яку вона зазначила під час проходження реєстрації в ІТС товариства.
Таким чином, оскільки позивач ознайомився з умовами Правил в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", до моменту підписання кредитного договору, про що свідчить поставлення ним відповідної відмітки в ІТС товариство, суд вважає, що позивач була повністю ознайомлена з порядком підписання кредитного договору, про що свідчать виконані позивачем фактичні дії в ІТС товариства, а також отримання та використання позивачем електронного підписуодноразового ідентифікатору. Твердження позивача, що вона не підписувала кредитний договір, не відповідає об"єктивній дійсності та спростовується наданими суду доказами та вищевкааною інформацією.
Також позивач зазначає, що умови кредитного договору є несправедлими, оскільки розмір процентів свідчить про недотримання відповідачем принципів розумності та справедливості.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
Позивачем не зазначено яким чином визначена сторонами кредитного договору процентна ставка та строк повернення кредитних коштів одночасно порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов"язків сторін, та завдають шкоди позичальнику.
Встановлено, що відповідно до п. 6.8 кредитного договору у разі прострочення виконання зобов"язання за цим договором, позичальник зобов"язується сплатити кредитору на його вимогу (одноразово) штраф у ромірі 50% процентів від суми кредиту, що становить 2500 грн.
Вищевказане положення кредитного договору повністю кореспондується із положенням абзацу 2 частини 2 статті 21 Закону України "Про споживче кредитування", відповідно до якого сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов"язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Крім того, враховуючи, що позивач отримала кредит в період дії на території України карантину, згідно з п. 15 Прикіцевих та перехідних положень ЦК України неустойка (штраф) їй взагалі не нараховувалась за кредитним договором.
У позовній заяві зазначено, що відповідачем здійснюється нечесна підприємницька діяльність, оскільки позивача було введено в оману щодо істотних умов договору, злкрема щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 12 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Суд вважає, що позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував інформацію щодо введення позивача в оману.
Разом з тим, відповідач у відзиві наголошує, що ним здійснюється лише чесна підприємницька діяльність та відповідач жодним чином не погіршував умови для позичальника в порівнянні з тими умовами, що визначені вимогами чинного законодавства України та надав і постійно продовує надавати позивачу всю необхідну інформацію щодо умов отримання та погашення кредиту.
Таким чином, є безпідставним твердження позивача про введення в оману відповідчем своїх клієнтів та у такий спосіб здійснення нечесної підприємницької діяльності.
Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів», позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
Установлено, що позивач не надав, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 230 ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквіфін Україна" про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору та стягнення збитків.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: