02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 620/4880/21
адміністративне провадження № К/990/1575/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року в справі №620/4880/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просив:
- стягнути з відповідача на його користь суму інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку з його звільненням з займаної посади за період з 29.10.2014 по 07.05.2020 у розмірі 438386,35 грн.;
- стягнути з відповідача суму втрати заробітної плати разом з сумами інфляції у зв'язку з втратою заробітної плати за період з 08.05.2020 по 24.02.2021 у розмірі 286264,17 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, позов задоволено частково: стягнуто з Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі №825/3682/14 за період з 08.05.2020 по 24.02.2021 у розмірі 254 248,92 грн. В решті позову відмовлено.
12 січня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року в справі №620/4880/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що спірні правовідносини виникли з приводу заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу у зв'язку з його звільненням з займаної посади заступника начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Чернігівській області.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції чинній на момент звернення позивача до суду).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР без урахування висновку, викладеного у постанові Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16 щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах.
Суд критично оцінює зазначені доводи скаржника, оскільки висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16, не є релевантними в цій справі з огляду на те, що у цій постанові Суд виклав правову позицію щодо строків звернення працівника до суду.
Водночас Суд зауважує, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Отже, з наведеного випливає, що зазначена скаржником постанова Верховного Суду України ухвалена за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду України, є безпідставним.
З огляду на зазначене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зі змісту касаційної скарги також вбачається, що скаржник посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України указує, що висновки Верховного Суду, на які послалися суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях та висновки, викладені в постанові Верховного Суду України, на яку посилається позивач, суперечать один одному.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Також необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Водночас з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 скаржником не обґрунтовано наявності підстав для відступу від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 804/3000/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 805/3641/17-а, від 16 квітня 2020 року у справі 450/1925/17, а саме: що середня заробітна плата за вимушений прогул є разовою виплатою і не відноситься до структури заробітної плати у розумінні Закону України «Про оплату праці».
Таким чином, підстави визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження у справі відсутні.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, позивач не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року в справі №620/4880/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська