02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 200/5433/20-а
адміністративне провадження № К/990/1763/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення другої кадрової комісії та наказу прокурора Донецької області, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 2 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 09 квітня 2020 року № 268 «Про неуспішне проходження прокурором відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Донецької області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки»;
визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Донецької області від 04 травня 2020 року № 381-к, про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Донецької області та з органів прокуратури Донецької області;
поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України з 05 травня 2020 року;
поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Донецької області або рівнозначній посаді в органах Прокуратури Донецької області або обласній прокуратурі, юрисдикція якої є Донецька область. Стягнути з Прокуратури Донецької області або обласної прокуратури, юрисдикція якої є Донецька область на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05 травня 2020 року до моменту фактичного поновлення на посаді.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Донецької області № 381-к від 04 травня 2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Донецької області та з органів Прокуратури Донецької області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Донецької області з 05 травня 2020 року. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 133262 гривні 64 копійки. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 840 гривень 80 копійок. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена без утримання податків і обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмолено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
10 січня 2022 року скаржник вдруге засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставами касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі №340/3563/20, від 13 травня 2021 року у справі № 120/3458/20, від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/449/20, від 30 листопада 2021 року у справі № 520/11394/2020, від 03 червня 2021 року у справі № 640/9398/20, від 24 червня 2021 року у справі № 280/5009/20, від 31 березня 2021 року у справі № 580/2357/20 та у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №917/1503/17, від 15 січня 2020 року у справах № 360/746/19, № 826/16577/17 від 13 лютого 2020 року у справі № 0670/2919/12, від 22 травня 2020 року у справі № 826/8733/16, від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а.
Предметом спору у цій справі є оскарження рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
Верховним Судом уже неодноразово висловлювалась правова позиція щодо звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку із неуспішним проходженням атестації ( постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 420/4572/20, від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20 та від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20).
Судами встановлено, що позивача звільнено у зв'язку із неуспішним проходженням атестації на підставі рішення № 268 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної програми з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, відповідно до якого ОСОБА_1 за результатом складення іспиту набрав 86 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв'язку з чим його не допущено до наступних етапів атестації. Тому, у даному випадку підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду, викладена у вищевказаних справах.
Cуд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо наявності технічних проблем під час складення іспиту позивачем (постанова Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 280/5009/20), оскільки зазначене питання не було предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, а інші рішення Верховного Суду, на які посилається позивач, стосуються звільнення прокурорів у зв'язку з непроходженням атестації на етапі проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
За такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Зазначаючи підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник просить відступити від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справі № 160/6596/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 640/25298/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 520/5000/2020, в яких зроблено правовий висновок щодо питання правомірності звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку із неуспішних проходженням прокурором атестації.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
При цьому, Верховним Судом було забезпечено сталість судової практики у спірних правовідносинах.
За наведених скаржником у касаційній скарзі мотивів на обґрунтування підстав відступу від правових висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, Суд не вбачає підстав для такого відступу.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Зміст касаційної скарги свідчить про те, що її аргументи зводяться до тлумачення норм матеріального та процесуального права, що виключає можливість перегляду оскаржуваних судових рішень з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, пославшись у касаційній скарзі на положення пунктів 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, а тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Зважаючи не те, що касаційну скаргу повернуто, суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення другої кадрової комісії та наказу прокурора Донецької області, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур