02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 640/1316/20
адміністративне провадження № К/990/1844/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слизченка Володимира Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року у справі №640/1316/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні,
ОСОБА_1 пред'явив позов до Офісу Генерального прокурора, у якому просив суд:
1) визнати протиправним і скасувати наказ від 17 грудня 2019 року №1935ц про звільнення його з посади начальника відділу прийому громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України;
2) поновити його з 21 жовтня 2019 року на посаді начальника відділу прийому громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів, або на адміністративну посаду керівника підрозділу з питань організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів, або на будь-яку іншу адміністративну посаду керівника підрозділу в Офісі Генерального прокурора;
3) стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 21 грудня 2019 року до дня винесення судом рішення про поновлення (з розрахунку середньомісячної заробітної плати: 44161,22 грн та середньоденної заробітної плати: 2054,01 грн);
4) стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку;
5) допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення на посаді, стягнення та виплати заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року, позов задоволено частково:
1) стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі: 44 161,22 грн;
2) у задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник позивача звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), подавши її 12 січня 2022 року засобами поштового зв'язку.
Скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, який викладений у постанові від 24 червня 2021 року у справі №280/5009/20, від 3 червня 2021 року у справі №640/9398/20, від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, а також у постановах у справах №№640/1787/20, 640/26041/19, 640/23342/19, 280/3167/20, 640/537/20, 640/154/20, 640/449/20.
Проте, посилаючись на висновки Верховного Суду у справах №№640/1787/20, 640/26041/19, 640/23342/19, 280/3167/20, 640/537/20, 640/154/20, 640/449/20, скаржник не зазначив стосовно застосування якої норми права суди попередніх інстанцій не врахували ці висновки. Одночасно з цим, скаржник не обґрунтував подібності правовідносин у цих справах. Тому покликання на вказані постанови Верховного Суду не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, правовідносини, які виникли у справах №280/5009/20, №640/9398/20, №815/1554/17, не є подібними до правовідносин у цій справі, що також не може бути належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.
Зокрема, у справах №280/5009/20, №640/9398/20 предмет спору, серед іншого, стосувався правомірності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Проте у цій справі ОСОБА_1 не оскаржується рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
До цього ж, підстави позову у справах №280/5009/20, №640/9398/20 стосувалися обставин некоректної роботи програмно-апаратного комплексу й скарг позивачів на існування технічних збоїв в системі тестування. Проте підстави позову ОСОБА_1 не пов'язані з подібними обставинами й останній не звертався з відповідними зауваженнями або скаргами під час або після проходження тестування з використанням комп'ютерної техніки.
Зрештою у справі №815/1554/17 спір хоча й стосувався звільнення прокурора з посади, проте виник у лютому 2017 року і, відповідно, постанова від 24 квітня 2019 року була прийнята Верховним Судом у часі раніше, до запровадження Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, тому у наведеній скаржником справі Верховний Суд не досліджував питання застосування до правовідносин, пов'язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у їх взаємозв'язку з положеннями Закону №113-ІХ.
Отже, підстави, предмет позову й фактичні обставин справ №280/5009/20, №640/9398/20, №815/1554/17 є відмінними від тих, що маємо у справі ОСОБА_1 .
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Водночас у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а викладено правовий висновок щодо питання правомірності звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з неуспішним проходженням прокурором атестації.
Верховний Суд указав, що у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 (надалі - «Порядок № 221») відповідно до Закону №113-ІХ).
Виходячи із системного аналізу положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові зробив висновок, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, окреслив, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
Відповідно, набрання прокурором за результатами іспиту у формі анонімного тестування кількості балів, що є меншою за прохідний бал для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221 для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено також у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20 та від 29 вересня 2021 року у справах №440/2682/20, №640/24727/19.
Отже, скаржник, навівши перелік постанов Верховного Суду, не вказав норми права щодо застосування яких суд виклав висновок; не конкретизував у чому саме полягало неправильне їх застосування судами попередніх інстанцій; не виклав ці мотиви у взаємозв'язку із обставинами справи й виключними підставами, передбаченими частиною четвертою статті 328 КАС України; послався на висновки Верховного Суду, які не є релевантними до спірних правовідносин.
Скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередньої інстанції судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
На основі цього Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слизченка Володимира Володимировича належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року у справі №640/1316/20.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слизченка Володимира Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року у справі №640/1316/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду