27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 380/302/21
адміністративне провадження № К/990/3032/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 380/302/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним оформлення висновку, визнання протиправними дій,-
12 січня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач) у якому просив, з урахуванням уточнення позовних вимог: - визнати протиправним та скасувати наказ Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції від 18 серпня 2020 року №123 «Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії»; - визнати протиправним оформлення висновку результатів службового розслідування на підставі наказу Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції від 18 серпня 2020 року №123 «Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії»; - визнати дії Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, які полягають у наданні неповної інформації, а саме відсутні додатки із відеозаписами на запит у відповіді №265зі/41/12/02-2020 від 05 листопада 2020 року протиправними.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, позов задоволено частково: визнано дії Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, які полягають у наданні неповної інформації на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 30 жовтня 2020 року за реєстраційним індексом 265зі, а саме не надання додатків із відеозаписами у відповіді на такий запит від 05 листопада 2020 року за № 265зі/41/12/02-2020, протиправними; зобов'язано Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції надати повну інформацію на запит ОСОБА_1 від 30 жовтня 2020 року за реєстраційним індексом 265зі, а саме в частині надання додатків із відеозаписами. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями в частині відмови в задоволення позовних вимог, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосовування норм права, а саме: частин 1, 2 та 4 статті 20, частини 11 статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут).
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Водночас скаржником лише процитовано частини 1, 2 та 4 статті 20, частину 11 статті 19 Дисциплінарного статуту, викладено обставини справи та констатовано про неправильне застосування вказаних норм судами попередніх інстанцій, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що підставою позовних вимог була, на думку позивача, протиправність наказу відповідача від 18 серпня 2020 року № 123 «Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії» та оформлення висновку результатів службового розслідування на підставі наказу від 18 серпня 2020 року № 123, а також дії відповідача у наданні неповної інформації на його запит.
Так, при розгляді справи суди попередніх інстанцій, здійснивши аналіз статей 3, 11, 13, 14, 15, 18 Дисциплінарного статуту, пунктів 1, 4 розділу ІІ, пунктів 1, 4 розділу V Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893, пунктів 9-14 Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893, дійшли висновку про правомірність прийнятого наказу від 18 серпня 2020 року №123 «Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії».
Також, суди попередніх інстанцій з посиланням на постанови Верховного Суду від 05 квітня 2019 року в справі № 817/3305/15, від 02 жовтня 2019 року у справі № 821/2137/15-а, від 24 листопада 2020 року у справі № 360/902/19 та від 30 березня 2021 року у справі №420/3307/20 зазначили, що висновок службового розслідування лише фіксує певні обставини та не є остаточним документом і не набуває статусу рішення у розумінні статті 19 КАС України,
Водночас касаційна скарга не містить обґрунтувань та доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій частини 1, 2 та 4 статті 20, частину 11 статті 19 Дисциплінарного статуту, як і висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування цих норм та в чому, на думку скаржника, їх помилковість.
Суд звертає увагу, що зазначення норми права, яку, на думку скаржника, застосовано судами попередніх інстанцій неправильно, безвідносно обставин справи не є належним обґрунтуванням пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 380/302/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним оформлення висновку, визнання протиправними дій - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько