26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 804/10759/15
адміністративне провадження № К/990/988/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року у справі №804/10759/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України та Міністерства юстиції України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної пенітенціарної служби України, в якій просив:
- визнати незаконним та скасувати пункт наказу Державної пенітенціарної служби України від 22 липня 2015 року №113/ОС-15, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області;
- визнати незаконним та скасувати пункт наказу Державної пенітенціарної служби України від 24 липня 2015 року №116/ОС-15 про часткову зміну пункту наказу Державної пенітенціарної служби України від 22 липня 2015 року №113/ОС-15, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області з 24 липня 2015 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправними та скасовано накази Державної пенітенціарної служби України від 22 липня 2015 року №113/ОС-15 та від 28 липня 2015 року №116/ОС-15 в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади".
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Міністерство юстиції України звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 6 січня 2022 року.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року у справі №804/10759/15 в частині задоволених позовних вимог скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №819/3432/15 та рішенні від 13 березня 2019 року у справі №800/278/17. Проте таке обґрунтування не є достатнім з огляду на наступне.
Так, у справі №800/278/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу як суд першої інстанції та ухвалив за результатами такого розгляду рішення а не постанову, що, в свою чергу, не дає можливості застосовувати прийняті ним висновки до спірних правовідносин у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас, у справі №819/3432/15 Верховним Судом не було взагалі ухвалено остаточного судового рішення, оскільки справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а відтак, висновків, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, які могли б бути застосовані у справі №804/10759/15 у постанові від 10 квітня 2019 року викладено не було.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Одночасно, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Міністерства юстиції України належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року у справі №804/10759/15.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року у справі №804/10759/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України та Міністерства юстиції України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду