28 січня 2022 року
м. Київ
справа № 580/2917/21
адміністративне провадження № К/990/41/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури про стягнення коштів,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Черкаської обласної прокуратури, в якому просив стягнути з відповідача на його користь різницю між належним до сплати та фактично сплаченим посадовим окладом за період його роботи на посаді заступника прокурора Черкаської області з 08 серпня 2016 року до 30 грудня 2020 року у розмірі 1 062 056,02 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Черкаської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати у вигляді посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», за період з 27 березня 2020 року до 30 грудня 2020 року. Зобов'язано Черкаську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 27 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою заробітною платою за період з 27 березня 2020 року до 30 грудня 2020 року з відрахуванням обов'язкових податків і зборів. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Додатковим рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року вирішено питання стягнення витрат на правничу допомогу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року скасовано додаткове рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
30 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Черкаського адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року. Заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та задовольнити позов у повному обсязі.
Предметом спору у цій справі є правомірність обчислення розміру заробітної плати прокурора, без урахування посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», у період з 27 березня до 30 грудня 2020 року.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 указав про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постановах Верховного Суду у справах №№826/18228/16, 820/2462/17, 804/3790/17, 818/45/16.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так, приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо заявник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судового рішення з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції полягає у аналізі аргументів Верховного Суду, що стали підставою для такого висновку та викладення обґрунтування щодо іншого підходу до застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах. Разом з тим, зміст та мотиви касаційної скарги свідчать про те, що необхідність відступлення від указаних висновків Верховного Суду, сформованих у його постановах у справах №№826/18228/16, 820/2462/17, 804/3790/17, 818/45/16, ОСОБА_1 обґрунтовує темпоральним, на його думку, підходом Верховного Суду у вирішенні питання щодо застосування положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що суперечить Конституції України, сталій практиці Конституційного Суду України. Проте заявник не зазначає новітніх, проблемних та раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, а фактично непогоджується з позиціями судів щодо відсутності підстав для перерахунку його заробітної плати за спірний період і не наводить вмотивованих аргументів щодо застосування норми права, відмінного ніж у висновку Верховного Суду.
Так, мотиви скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі та формальних тверджень щодо правової невизначеності, неузгодження з практикою Верховного Суду у близьких за змістом правовідносинах щодо нарахування суддівської винагороди та наявність юридичної колізії, яку вже вирішено шляхом формування Судом відповідного висновку у правовідносинах, що стосуються періоду до 26 березня 2020 року. Тому підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України відсутні.
Надалі заявник посилається на незастосування висновку Верховного Суду, сформованого у постановах, ухвалених у справах №№705/552/15-а, 826/14016/16 та 2а-204/12 щодо застосування положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції).
Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Разом з тим, ОСОБА_1 лише зазначив про такий висновок Верховного Суду проте не виклав його у взаємозв'язку з обставинами цієї справи та не навів обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами положень статті 13 Конвенції, обмежившись фразою про те, що рішення про зобов'язання нарахувати кошти без зазначення конкретної суми, не вирішує спір між сторонами по суті та не призводить до ефективного поновлення прав позивача.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства щодо оплати праці прокурорів, з посиланням на неправомірність обмеження таких виплат іншими нормативними актами. Також по тексту скарги заявник наводить приклади справ, розглянутих Верховним Судом без логічного взаємозв'язку з обставинами цієї справи та указує про неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, за таких мотивів.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Лише загальні посилання на незастосування висновку Верховного Суду, на його відсутність або необхідність відступлення від такого висновку, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та дотримання всіх умов касаційного оскарження не є підставою для відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури про стягнення коштів повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко