20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 580/283/21
адміністративне провадження № К/9901/48477/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року в справі №580/283/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Черкаської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Черкаської обласної прокуратури (відповідач 1), Офісу Генерального прокурора (відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 24.11.2020 №104 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 23.12.2020 №698к про звільнення позивача з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області;
- поновити позивача на посаді прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області з 31.12.2020;
- стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2020 до моменту фактичного поновлення на публічній службі та судові витрати на професійну правничу допомогу;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за 1 місяць.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 24.11.2020 №104 про неуспішне проходження прокурором Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнано протиправним та скасовано наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 23.12.2020 №698к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області з 30.12.2020 на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру";
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області з 31.12.2020;
- стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2020 до 30.07.2021 в сумі 138774,24 грн. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
30 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року в справі №580/283/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що позивач обіймав посаду прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області, а спірні правовідносини виникли з приводу звільнення останнього з публічної служби.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 53-1 Закону України "Про запобігання корупції".
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, вказуючи, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладеного в постановах від 12 червня 2019 року в справі №813/3415/18 та від 17 березня 2021 року в справі №160/9340/18 стосовно права участі у засіданні суб'єкта владних повноважень, під час якого вирішується питання, що має суттєвий вплив на позивача, зокрема, питання щодо обізнаності позивача про час та місце розгляду кадровою комісією його справи; а також в постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17 щодо наявності у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або» та покладання на роботодавця обов'язку зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норми права заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.
Крім того, скаржником не зазначено норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції з посиланням на постанову Верховного Суду у якій міститься висновок щодо застосування цієї ж норми.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також зазначає про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справах № 160/6204/20 та №200/5038/20-а, від 24 вересня 2021 року у справах №280/4314/20 та №160/6596/20 з урахуванням: а) пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункт 19 розділу II Закону №113-IХ є самостійними підставами для звільнення прокурорів та мають різні правові наслідки звільнення; б) дані висновки суду касаційної інстанції, який застосував апеляційний суд, не узгоджуються з правовими висновками, які викладено у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі №820/1573/15, від 17 липня 2020 року у справі №809/934/15 (щодо двох альтернативних підстав звільнення, наявності права визначати підставу звільнення та неможливість суду виключити одну з підстав звільнення із наказу); в) для цілей порівняння та надання переваги у застосуванні правових норм Закону України № 1697-VII і Закону № 113-ІХ слід виходити із спеціальних сфер правового регулювання кожного з Законів з урахуванням вимог статті 92 Конституції України; г) недопущення ситуації, якою юридична та фактична підстава звільнення не зберігається.
Суд зазначає, що приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Тобто скаржник повинен чітко зазначити норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, зазначити сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
Водночас зі змісту касаційної скарги не вбачається можливим встановити у чому полягає необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд також не приймає до уваги посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень підпункту 7 пункту 22 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113- IX) щодо утворення кадрових комісій для атестації прокурорів місцевих прокуратур у кожній обласній прокуратурі, оскільки скаржником у касаційній скарзі не конкретизовано у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися.
Ураховуючи зазначене, Суд уважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, позивачем не викладено передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
За таких обставин клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року в справі №580/283/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська