28 січня 2022 року
м. Київ
справа № 320/12687/20
адміністративне провадження № К/990/834/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення,
У грудні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області (далі - приватний виконавець) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив: визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 20 листопада 2020 року, оформлене протоколом №45, в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани; визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 08 грудня 2020 року №4243/5 «Про застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення», яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 20 листопада 2020 року; зобов'язати Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного реєстру приватних виконавців України запис про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_1 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, в позові відмовлено.
04 січня 2022 року приватний виконавець ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року. Заявник, пославшись на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права просить скасувати оскаржені судові рішення та задовольнити позов.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців щодо притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
У касаційній скарзі приватний виконавець ОСОБА_1 зазначив, що суди застосували норму права без урахування правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованої Верховним Судом у справах №№600/980/20-а, 520/2210/19 та №2040/6763/18.
За приписами частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 зазначеної норми КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставою касаційного оскарження заявником зазначено неврахування судами правових висновків Верховного Суду, сформованих у справах №№600/980/20-а, 520/2210/19 та №2040/6763/18 щодо застосування частини четвертої статті 34 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» у взаємозв'язку з абзацом 1 пункту 26 розділу III Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року №3284/5 (далі - Порядок №3284/5) в частині обмеження повноважень Міністерства юстиції України під час проведення позапланової перевірки діяльності приватних виконавців виключно з'ясуванням лише тих питань, що були порушені у відповідному звернені.
Проте застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.
Так, із змісту оскаржуваних судових рішень вбачається , що вирішуючи спір та відмовляючи в позові суди виходили з того, що позапланову перевірку проведено за зверненням ОСОБА_3 , яке надійшло до Міністерства юстиції України від Офісу Президента України у якому боржник, зокрема, порушував питання щодо протиправного списання коштів з його рахунку, призначеного для зарахування заробітної плати у сумі 1987,75 грн та повідомляв про факти нереагування приватного виконавця на її заяви. Ураховуючи те, що під час проведення позапланової перевірки підтверджено факт порушення позивачем вимог частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» та отримання ним коштів у сумі 1987,75 грн на відшкодування витрат виконавчого провадження, розмір суми яких не знайшов підтвердження під час перевірки, суди дійшли висновку про правомірність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців.
Натомість висновки у справах №№600/980/20-а, 520/2210/19 та №2040/6763/18, на які заявник послався як на приклад правильного застосування указаних норм, стосувалися правовідносин, що виникли у зв'язку з тим, що під час проведення перевірки контролюючий орган вийшов за межі предмету перевірки, обумовленому у відповідному зверненні, що є відмінним від спірних правовідносин. Заявником не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування цих норм права, а доводи касаційної скарги свідчать про те, що приватний виконавець ОСОБА_1 фактично не погоджується з тим, що заява, подана в порядку Закону України «Про звернення громадян" і адресована іншій особі може бути підставою для проведення позапланової перевірки.
Надалі, заявник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини третьої статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та абзацу З пункту 4 розділу І Порядку №3284/5 у співвідношенні з положеннями статей 1, 7 Закону України «Про звернення громадян».
За приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, Судом установлено, що заявником не викладено у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 2 частини третьої статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та абзацу З пункту 4 розділу І Порядку №3284/5 через застосування положень статей 1, 7 Закону України «Про звернення громадян» якими визначено загальні положення щодо наявності у громадян права на звернення та заборона відмови у його прийнятті та розгляді. Аргументи скарги в цій частині зводяться до фрази щодо необхідності такого висновку в частині «розмежування та співвідношення звернень громадян, поданих у відповідності до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Закону України «Про звернення громадян» та можливості ініціювання проведення позапланової перевірки та дисциплінарного провадження відносно приватних виконавців за перенаправленими до Міністерства юстиції України зверненнями, які не містять відповідних вимог про проведення зазначеної перевірки та/або притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності».
Суд також відхиляє посилання представника заявника на те, що скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на винятковість цієї справи та суспільний інтерес, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного судового реєстру ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року розгляд справи призначено і справу розглянуто за правилами загального позовного провадження. Крім того, такі доводи не є самостійною підставою для касаційного оскарження зазначених судових рішень у цій справі, так як за нормами частини п'ятої статті 328 КАС України ці аргументи необхідно додатково зазначати виключно у разі оскарження судових рішень, перегляд яких у Верховному Суді не передбачено нормами КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на порушення відповідачами процедури проведення позапланової перевірки та формальних посилань на неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, приватний виконавець ОСОБА_1 не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.
Тому, лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1.Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко