18 січня 2022 року
м. Київ
справа № 420/1715/21
адміністративне провадження № К/9901/48192/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області в якому, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, просили:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо відмови, викладеної у листах №14439/Р/15-32-53-13-07 від 13.07.2020, №14438/Р/15-32-53-13-07 від 13.07.2020, №23122/Р/15-32-65-11 від 28.10.2020, №23121/Р/15-32-65-11 від 28.10.2020, №23120/Р/15-32-65-11 від 28.10.2020, здійснювати облік позивачів як платників податків та інших обов'язкових платежів, під власними іменами (прізвище, ім'я та по батькові), датою народження та місцем проживання, невнесення інформації про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, проставляння у паспортах відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірення підпису відповідальної особи круглою гербовою печаткою;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області не вносити інформацію про ОСОБА_1 до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, використовуючи цифрові ідентифікатори (ідентифікаційний номер, серія та номер паспорту, номер облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації) та зберегти за особою форму обліку платників податків за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області вести облік ОСОБА_1 , як платника податків без застосування цифрового ідентифікатора (ідентифікаційного номеру, серії та номера паспорту, номера облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації), а саме: за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації та знищити інформацію про ОСОБА_1 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції під час реєстрації даних податковими органами;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області зробити у паспорті ОСОБА_1 запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області не вносити інформацію про ОСОБА_2 до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, використовуючи цифрові ідентифікатори (ідентифікаційний номер, серія та номер паспорту, номер облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації) та зберегти за особою форму обліку платників податків за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області вести облік ОСОБА_2 , як платника податків без застосування цифрового ідентифікатора (ідентифікаційного номеру, серії та номера паспорту, номера облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації), а саме: за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації та знищити інформацію про ОСОБА_2 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції під час реєстрації даних податковими органами;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області зробити у паспорті ОСОБА_2 запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області не вносити інформацію про ОСОБА_3 до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, використовуючи цифрові ідентифікатори (ідентифікаційний номер, серія та номер паспорту, номер облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації) та зберегти за особою форму обліку платників податків за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області вести облік про ОСОБА_3 як платника податків без застосування цифрового ідентифікатора (ідентифікаційного номеру, серії та номера паспорту, номера облікової картки платника податків або інші форми з використанням літерно-цифрової ідентифікації), а саме: за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації та знищити інформацію про ОСОБА_3 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції під час реєстрації даних податковими органами;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області зробити у паспорті ОСОБА_3 запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
29 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
На обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження скаржники посилаються на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначають про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме: постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17.
Суд критично оцінює вказані доводи заявників, з огляду на те, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Водночас скаржники не вказують конкретної норми права, яку на їх думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
Також Суд зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Проте у касаційній скарзі скаржники зазначають, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, який би повністю був аналогічним зі всіма заявленими у цій справі позовними вимогами, відсутній.
Суд зауважує, що одночасне посилається скаржників на такі підстави касаційного оскарження судового рішення, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, є взаємовиключними обставинами.
Отже, скаржниками необґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а також пункти 1 та 3 частини другої статті 353 КАС України, то Верховний Суд зазначає таке.
З аналізу приписів статті 328 КАС України випливає, що у випадку посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої указаної норми, як на підставу касаційного оскарження, необхідно навести порушені судами норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в сукупності з обґрунтуванням підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу;
4) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів та (або) необґрунтованого відхилення клопотання учасника справи про витребування, дослідження або огляд доказів або іншого клопотання (заяви) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отже, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Ураховуючи те, що скаржниками не наведено обґрунтування інших підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, про що зазначено вище, ця умова не може бути перевірена.
Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до викладу фактичних обставин справи із посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржники не виклали передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особам, які її подали.
З урахуванням викладеного, клопотання скаржників про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги та про поновлення строку на касаційне оскарження у цій справі Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року в справі № 420/1715/21повернути особам, які її подали.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська