01 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 640/22535/19
адміністративне провадження № К/9901/44782/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №640/22535/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), у якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №112ц від 17 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу забезпечення секретного діловодства управління забезпечення охорони державної таємниці Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 18 жовтня 2019 року; стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року, у задоволенні позову повністю відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; доказів поважності пропуску строку для звернення до суду касаційної інстанції.
Одночасно скаржнику було роз'яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а в частині невиконання вимог статті 332 КАС України у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржником отримано ухвалу Верховного Суду від 24 грудня 2021 року - 04 січня 2022 року.
17 січня 2022 року від ОСОБА_1 на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про поновлення строку, у якій скаржник вказує на те, що оскаржуване рішення апеляційної інстанції отримано 02 листопада 2021 року про що свідчить копія поштового конверту №0102934435882, яким на адресу ОСОБА_1 направлялося рішення суду апеляційної інстанції. Касаційну скаргу подано на пошту 02 листопада 2021 року з дотриманням тридцятиденного строку на касаційне оскарження. Проте, ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року вказану касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, яку отримано скаржником 29 листопада 2021 року. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.
Вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження суд виходить з наступного.
Згідно приписів частини першою статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частина третя статті 329 КАС України зазначає, що строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Оскільки вперше касаційну скаргу скаржником подано 02 листопада 2021 року протягом тридцяти днів із дня отримання оскаржуваного рішення апеляційної інстанції, а вдруге із касаційною скаргою звернулася до Суду 06 грудня 2021 року без суттєвих затримок та зайвих зволікань після отримання 29 листопада 2021 року копії ухвали про їх повернення, Суд уважає, що заява про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню.
17 січня 2022 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга, в обґрунтування якої скаржник визначає підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Оцінивши наведені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень, колегія суддів виходить з такого.
Обґрунтовуючи в уточненій касаційній скарзі підставу касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосовування норм права у подібних правовідносинах, скаржниця поставила питання: "чому у деяких випадках призначення на адміністративні посади в Офіс Генерального прокурора відбулися без проходження відповідної атестації, а у інших випадках це стало підставою для звільнення?".
Проте таке обґрунтування не відповідає правовому змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, повинні містити посилання саме на норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Натомість скаржником не зазначено норму права, яка врегульовує спірні правовідносини та яку, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій застосовано неправильно та у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права.
Суд зазначає, що спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з неподанням позивачем у встановлений строк заяви Генеральному прокурору про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Необхідно зазначити, що Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування приписів пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року, зокрема, у постановах від 24 вересня 2021 року у справі № 140/3790/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 640/23604/19, від 07 жовтня 2021 року у справі №640/23232/19 та інші.
Вказане спростовує доводи скаржника щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Посилаючись на частину другої статті 353 КАС України як на підставу оскарження судових рішень, скаржником не зазначено, який саме пункт частини другої статті 353 КАС України, на думку скаржника, порушено судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи та відповідно не наведено обґрунтувань щодо таких порушень.
Натомість скаржником лише процитовано положення вказаної статті.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 24 грудня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №640/22535/19.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №640/22535/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
О.В. Калашнікова В.М. Соколов