18 січня 2022 року
м. Київ
справа №825/142/17
касаційне провадження № К/9901/38171/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Гончарової І.А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській області (далі - Інспекція) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (головуючий судді - Безименна Н.В., судді - Аліменко В.О., Кучма А.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.06.2016 № 50614-13 та від 15.08.2016 № 70827-13, № 70832-13, № 70833-13, № 70834-13, № 70836-13.
На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2015, з огляду на що місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки, лише у 2015 році, у зв'язку з чим рішення Ніжинської міської ради від 27.01.2015 № 4-64/2015, яким з 01.01.2015 запроваджено, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Ніжині, не підлягає застосуванню у 2015 році. Вказані обставини на думку позивача є підставою для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень про визначення ОСОБА_1 податкових зобов'язань із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 30.01.2017 у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при вирішенні питання про співвідношення норм 12.3.4 та 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з Податковим кодексом України, норма підпункту 12.3.5 цього кодексу є спеціальною, у зв'язку з чим податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 266 Податкового кодексу України, починаючи з 01.01.2015, безвідносно прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14.03.2017 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 25.06.2016 № 50614-13 та від 15.08.2016 № 70827-13, № 70832-13, № 70833-13, № 70834-13, № 70836-13.
Висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстава для задоволення позовних вимог мотивований посиланням на положення підпункту 12.3.4 статті 12 Податкового кодексу України, яким передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), в іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тоді як рішення Ніжинської міської ради від 27.01.2015 № 4-64/2015 не було офіційно оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, з огляду на що норми цього рішення мають застосовуватися не раніше 01.01.2016, в той час як податок на майно згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень був нарахований позивачу за 2015 рік.
Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 02.06.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанції було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не надав належної правової оцінки тому, що станом на 01.01.2015 ОСОБА_1 був власником об'єктів нежитлової нерухомості, які за всіма ознаками у відповідності до статті 266 Податкового кодексу України є об'єктами оподаткуванням податком на майно, з огляду на що позивач безумовно був зобов'язаний сплатити такий податок за 2015 рік, з урахуванням того, що при вирішенні питання про співвідношення норм 12.3.4 та 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з Податковим кодексом України, норма підпункту 12.3.5 цього кодексу є спеціальною.
ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.01.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 18.01.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VІІI Ніжинська міська рада прийняла рішення від 27.01.2015 № 4-64/2015 «Про затвердження місцевих податків на 2015 рік». Зазначеним рішенням, яке набуває чинності з 01.01.2015, було встановлено, що: об'єктом оподаткування є об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток; базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток; ставка встановлюється у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; ставка податку для нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, зокрема, для будівель торговельних - торгові центри, універмаги, магазині, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування, встановлена зазначеним рішенням у розмірі 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. об'єктів нежитлової нерухомості.
Згідно витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.05.2016 № 58696065 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 6 обєктів нежитлової нерухомості, розташовані у місті Ніжині, а саме: магазин-кафе площею 256,08 кв.м., магазин площею 2483,4 кв.м., перукарня площею 139,7 кв.м., комплекс площею 2175,3 кв.м., фітобар-кафе площею 150,4 кв.м., нежитлова будівля площею 31,8 кв.м.
Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення форми «Ф»: 25.06.2016 № 50614-13 та від 15.08.2016 № 70827-13, № 70832-13, № 70833-13, № 70834-13, № 70836-13, якими визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірах 290,49 грн., 2649,52 грн., 1559,53 грн., 850,77 грн., 915,94 грн.,15123,91 грн.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, згідно з яким, зокрема, статтю 266 Податкового кодексу України викладено в іншій редакції та введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з пунктом 3 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
За приписами підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Ніжинською міською радою 27.01.2015 рішення № 4-64/2015 «Про затвердження місцевих податків на 2015 рік», яким встановлено в місті Ніжині новий податок на майно - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не могло бути застосоване в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.
Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 - без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова І.А. Гончарова