20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 640/25842/19
адміністративне провадження № К/990/1599/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі №640/25842/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Офісу Генерального прокурора, Генеральної прокуратури України, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 1 від 29.10.2019 № 148 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Р. Рябошапки від 14.11.2019 № 1486ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді в Офісі Генерального прокурора, рівнозначній посаді, яку вона займала станом на 18.11.2019;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду.
14 квітня 2021 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено.
01 листопада 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора Р. Рябошапки від 14.11.2019 № 1486ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 18.11.2019.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 18.11.2019 по 01.11.2021 включно, в розмірі 753 573,45 грн (сімсот п'ятдесят три тисячі п'ятсот сімдесят три гривні 45 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
На зазначену постанову апеляційного суду Офісу Генерального прокурора подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 12 січня 2022 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу 11 "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ, як підстави для звільнення згідно з пунктом 9 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у співвідношенні з частиною 3 статті 184 КЗпП України.
Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2021 року (К/9901/45473/21) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченою пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд в ухвалі від 29 грудня 2021 року (К/9901/45473/21) зазначив, що у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а викладено правовий висновок щодо питання правомірності звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з неуспішним проходженням прокурором атестації.
Верховний Суд указав, що у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 (надалі - Порядок № 221) відповідно до Закону № 113-ІХ).
Виходячи із системного аналізу положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові зробив висновок, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, окреслив, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
Відповідно, набрання прокурором за результатами іспиту у формі анонімного тестування кількості балів, що є меншою за прохідний бал для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221 для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено також у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20.
Також є безпідставним посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 184 КЗпП України, оскільки Верховним Судом неодноразово висловлювалась думка щодо застосування вказаної норми права, зокрема, така позиція викладена у постановах від 18.03.2021 року у справі №818/1350/16 та від 08.04.2020 року у справі 808/2741/16.
Подана повторно касаційна скарга відповідача, майже аналогічного змісту попередній касаційній скарзі, містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Враховуючи, що у цій касаційній скарзі відповідач посилається на ті ж підстави та мотиви касаційного оскарження судового рішення, яким вже надавалася оцінка Верховним Судом в ухвалі від 29 грудня 2021 року, а отже заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Подаючи касаційну скаргу вдруге, скаржником так і не викладено підстав для касаційного оскарження судових рішень, у зв'язку з чим така касаційна скарга підлягає поверненню.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням відповідачем у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі №640/25842/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова