19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 331/3763/20
адміністративне провадження № К/9901/48615/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №331/3763/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району про індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 20.01.2014 по 03.10.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 у справі 2а-4626/11, яка набула законної сили 20.01.2014, у загальній сумі 89959,57 гривень.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.08.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.12.2021, у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.12.2021, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.
Судом першої інстанції дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 зазначеної норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
При цьому, скаржник обґрунтовує необхідність прийняття цієї касаційної скарги фундаментальним значенням для формування єдиної правозастосовчої практики. Вказані умови мотивує тим, що судом першої інстанції під час прийняття рішення не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.12.2018 у справі № 331/6352/16-ц, від 13.07.2019 у справі № 335/10856/61-ц, від 15.07.2020 у справі № 335/6976/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 335/6979/19, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц. Вважає, що касаційна скарга містить виключну правову проблему, яка має бути вирішена шляхом формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому, суд критично оцінює посилання скаржника на зазначену судову практику, оскільки вона стосується нарахованих, проте не виплачених грошових зобов'язань, тоді як, у цій справі убачається, що сума грошових зобов'язань не була визначена ані судовим рішенням, ані відповідачем на виконання судового рішення.
З урахуванням вищевикладеного, є необґрунтованими посилання скаржника на те, що Верховним Судом у постановах від 20.02.2019 у справі № 642/6005/17, від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 07.11.2012 у справі № 6-131цс12, від 27.08.2020 у справі № 804/871/16, від 18.07.2018 у справі № 2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі № 826/22867/15 сформовано протилежні правові позиції, оскільки, зі змісту вказаних рішень убачається, що підставою для задоволення позовних вимог стало те, що відповідачем на підставі судових рішень, які набрали законної сили, було нараховано, проте не виплачено грошові зобов'язання.
Аналогічне застосування норм права відображено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.07.2021 у справі №712/23614/12, якою керувалися суди першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішення.
За таких обставин, вказане обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 13 КАС України, а також частині 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №331/3763/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району про індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко