Провадження № 11-кп/803/115/22 Справа № 204/3302/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 січня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
представника потерпілої ОСОБА_8
представника цивільного відповідача ОСОБА_9
обвинуваченого ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12019040000000271 за апеляційними скаргами прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 та цивільного відповідача ТОВ “Північтранс” в особі генерального директора ОСОБА_11 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2021 року щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, громадянина України, одруженого, працюючого водієм у ПАТ «Північтранс», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2021 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 2 роки, з покладенням відповідних обов'язків.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 до ПАТ «Північтранс» про відшкодування моральної шкоди було задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Північтранс» на користь ОСОБА_12 300 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Судом також вирішено долю речових доказів та питання розподілу процесуальних витрат.
Вироком суду ОСОБА_10 визнано винним за наступних обставин.
21 березня 2019 року, приблизно о 20:00, у темний час доби, водій ОСОБА_10 , керуючи технічно справним автобусом «БАЗ-А079.24» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ПАТ «Північтранс», рухався з перевищенням допустимої швидкості у населеному пункті, а саме не менш ніж 74,3 км/год, по сухому покриттю лівої смуги для руху проїзної частини вулиці Криворізьке шосе, що частково освітлюється міським електроосвітленням, та має по дві смуги для руху у кожному напрямку розділені розділювальною смугою, зі сторони ж/м Краснопілля у напрямку вул.Київської, Чечелівського району м.Дніпро Дніпропетровської області.
В цей же час проїзну частину вулиці Криворізьке шосе м. Дніпро, у невстановленому для пішоходів місці, перетинали пішоходи ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які рухалися один за одним зліва направо відносно напрямку руху автобусу «БАЗ-А079.24» реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_10 .
Разом з тим, водій ОСОБА_10 , здійснюючи рух з перевищенням допустимої швидкості в населених пунктах, а саме не менш ніж 74,3 км/год, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи злочинну самовпевненість, але легковажно розраховуючи на відвернення наслідків, наближаючись до пішоходів, які перетинали проїзну частину, не зменшив швидкість руху, аж до зупинки транспортного засобу, чим не виконав покладені на нього обов'язки, як на водія транспортного засобу, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, як наслідок в районі «АЗС АВІАС» № 36 по вул.Криворізьке шосе 16-Г в м.Дніпро Дніпропетровській області, допустив наїзд передньою правою частиною керованого ним автобуса «БАЗ-А079.24» реєстраційний номер НОМЕР_1 , на праву бічну сторону тіла пішохода ОСОБА_14 , який рухався та перебував у вертикальному положенні.
Своїми діями водій ОСОБА_10 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3.б, 12.3, 12.4, 12.9.б Правил дорожнього руху України відповідно до яких:
п. 1.3: «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3.б: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 12.3: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;
п. 12.4: «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год».
п. 12.9.б: «Водієві забороняється:
б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Порушення п. 12.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_10 знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з настанням зазначеної дорожньо-транспортної пригоди.
Невиконання вищевказаних пунктів правил дорожнього руху України призвело до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішохід ОСОБА_14 отримав тілесні ушкодження, а саме: у лівій тім'яній ділянці забійну рану. У правій та лівій лобних ділянках, виличних ділянках, у проекції спинки носа на всьому протязі, правої щічної ділянки та підборіддя праворуч, 13-14 саден. В лівій виличній ділянці та навколовушній ділянці 4 дугоподібних синця, на їх тлі яких близько 5-6 саден. На задній поверхні правого ліктьового суглобу садно. На тильній поверхні правої кисті, у проекції зап'ястя, п'ястя, основи 2-5 пальців 8 саден. На задній поверхні лівого променево-зап'ястного суглобу, у проекції п'ястя та зап'ястя, тильної поверхні лівої кисті, основи 2 та 4 пальців, середніх фаланг 3 та 4 пальців, близько 15 саден. На зовнішній бічній поверхні лівого колінного суглобу садно. На зовнішній бічній поверхні правого гомілково-ступневого суглобу 2 садна. На тильній поверхні 5 пальця правої стопи садно. На внутрішній поверхні та у товщі м'яких тканин голови, в правій лобно-скронево-тім'яній ділянці крововилив. Переломи кісток склепіння та основи черепа. Численні крововиливи під м'якими оболонками та у речовину правої та лівої півкуль головного мозку. У правій плевральній порожнині та черевній порожнині темно-червона, рідка кров. У товщі правої навколониркової клітковини та у проекції правого наднирника крововилив. У товщі правого наднирника крововилив. У середній третині, правої ключиці закритий уламковий перелом. Праворуч, численні, закриті переломи ребер, подекуди з ушкодженням пристінкової плеври та правої легені. Ушкодження печінки. Закритий уламковий перелом верхньої гілки лобкової кістки праворуч та закритий без уламковий перелом верхньої гілки лобкової кістки ліворуч. У правій плевральній порожнині та черевній порожнині темно-червона, рідка кров. Крововиливи у товщі м'яких тканин у ділянках переломів, під плеврою легень, епікардом, у зв'язковому апараті селезінки, брижі; нерівномірне забарвлення внутрішніх органів. У порожнинах серця та великих судин темно-червона рідка кров.
Виявлені при судово-медичній експертизі трупа вищеописані тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла прижиттєві, виникли за деякий час до настання смерті від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об такий (такі), розділенню не підлягають та у своїй сукупності відносяться до тілесних ушкоджень тяжкого ступеню, є небезпечними для життя в момент їх спричинення та знаходяться у причинному у зв'язку з настанням смерті потерпілого.
Смерть ОСОБА_14 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , в кареті швидкої допомоги на місці дорожньо-транспортної пригоди.
В апеляційних скаргах:
- прокурор просить скасувати вирок Красногвардійського районного суду від 23.06.2021 року відносно ОСОБА_10 в частині призначення покарання та ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_10 визнати винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, і призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, із застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 3 роки.
В іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, правову кваліфікацію злочину та доведеності вини ОСОБА_10 , вважає, що зазначений вирок суду не відповідає вимогам Кримінального кодексу України через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок м'якості, та підлягає скасуванню.
Вказує на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення щодо не призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, вказав на те, що ОСОБА_10 має посвідчення водія, працює водієм і не має іншого заробітку, але суд не в повній мірі врахував тяжкість наслідків скоєного злочину, а саме спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя в момент спричинення, оскільки призвели до смерті потерпілого.
- цивільний відповідач ТОВ “Північтранс” в особі генерального директора ОСОБА_11 просить вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2021 року року в частині задоволення цивільного позову скасувати та в задоволенні цивільного позову ОСОБА_12 до ТОВ «Північтранс» про стягнення суми моральної шкоди відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що вирок суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи не дослідив належним чином матеріали судової справи, покази свідків, висновки експертів, що в свою чергу призвело до винесення незаконного та необгрунтованого рішення. Неприйняття судом першої інстанції до уваги заперечень ТОВ «ПТ» (ПАТ «Північтранс»), викладених у відзиві на цивільний позов, призвело до неповного відображення обставин ДТП; відсутності в діях загиблого пішохода ОСОБА_14 порушення ПДР та відсутності допущення грубої необережності, що в свою чергу з урахуванням діючого законодавства України впливає на розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ТОВ «ПТ» (ПАТ «Північтранс»).
Звертає увагу суду, що судом першої інстанції при винесенні вироку не прийнято до уваги наступні обставини:
- ліміт відповідальності ПрАТ «СК «ПЗУ України» згідно полісу серії № АМ/9227907 за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, (на одного потерпілого) складає 200000,00 грн, а сума страхового відшкодування складає лише 96153,00 грн., хоча відповідно до п. 27.2. ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами, при цьому загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Крім того, звертає увагу, що в цивільному позові взагалі не зазначено про наявність полісу та про намагання отримання цивільним позивачем страхового відшкодування від ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», натомість цивільний позивач та його представник з метою збільшення стягнення суми моральної шкоди умисно не надавали доказів суду щодо звернення до страхової компанії для отримання виплати страхового відшкодування.
Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення та заперечував проти задоволення апеляції цивільного відповідача.
Представник цивільного відповідача підтримав апеляційну скаргу цивільного відповідача, заперечував проти задоволення апеляції прокурора.
Представник потерпілої заперечував проти задоволення апеляційної скарги цивільного відповідача, апеляцію прокурора залишив на розсуд суду.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення поданих апеляцій, вважали вирок суду законним та обгрунтованим і просили його залишити без змін.
В судових дебатах сторони підтримали такі ж позиції.
Заслухавши суддю-доповідача, думки учасників судового провадження, дослідивши та перевіривши надані матеріали, співставивши їх з доводами апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги.
Оскільки висновки суду стосовно фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в апеляційних скаргах не оспорюються, а іншими сторонами і учасниками кримінального провадження апеляційних скарг не надано, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються. Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2021 року оскаржується тільки в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до вимог ч. 1 ст. 337 КПК, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Судом дотримано вимоги ст. 17 ЗУ від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», де передбачено, що при розгляді справ суду застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Судом першої інстанції повністю враховано і п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».
Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані в повному обсязі.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, а також вид та міра призначеного покарання - відповідають вимогам закону та ґрунтуються на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінці сукупності доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності, та ніким з учасників кримінального провадження не оскаржуються.
Що стосується апеляційних вимог прокурора стосовно скасування даного вироку та ухвалення нового у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_10 через його м'якість колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Як у справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, так і у справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу “законності” і воно не було свавільним». А у справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
З положень ч. 1 ст. 75 КК України витікає, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з оскаржуваного вироку, при обранні обвинуваченому ОСОБА_10 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вчинив необережний злочин вперше, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, одружений, характеризується позитивно, щире каяття в якості пом'якшуючої покарання обставини та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
В даному випадку колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції, що обвинуваченому ОСОБА_10 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України строком 4 роки, але зі звільненням останнього від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України з огляду на необережний характер вчиненого ОСОБА_10 злочину, з урахуванням встановлених обставин кримінального провадження, а також наявності в обвинуваченого проявів щирого каяття та позитивних характеризуючих його особу даних.
Погоджується апеляційний суд і з позицією місцевого суду стосовно можливості не призначати обвинуваченому ОСОБА_10 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки дійсно ОСОБА_10 працює водієм ПАТ «Північтранс» та не має іншого заробітку для утримання себе та своєї родини.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що наведені судом обставини ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження і даних судового розгляду справи, та вважає, що при призначенні обвинуваченому покарання суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, передбачених Кримінальним кодексом України, дотримався принципу індивідуалізації покарання, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_10 та призначив покарання, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги прокурора про наявність підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, зі звільненням від відбування основного покарання з іспитовим строком 3 роки на підставі ст. 75 КК України та з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом оцінено всі докази по справі у їх сукупності та у вироку обґрунтовано зазначено всі мотиви прийнятого ним рішення, що стосується призначеного ОСОБА_10 покарання.
Обговорюючи вимоги апеляційної скарги цивільного відповідача про наявність підстав для скасування вироку в частині вирішення цивільного позову у зв'язку з необгрунтованим стягненням судом моральної шкоди з ПАТ “Північтранс” на користь потерпілої ОСОБА_12 у сумі 300 000 гривень колегія суддів вважає їх слушними з огляду на наступне.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до частини 1 статті 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.
Згідно частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 9 постанови № 4 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В даному випадку колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зазначені вимоги закону виконав не в повному обсязі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілою ОСОБА_12 було заявлено цивільний позов до ПАТ «Північтранс» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення, у відповідності до якого потерпіла просила суд стягнути з ПАТ «Північтранс» на її користь в якості відшкодування моральної шкоди кошти у розмірі 500 000 гривень. Свої позовні вимоги потерпіла підтримала і під час допиту в судовому засіданні, прохаючи задовольнити їх у повному обсязі.
Суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 , дійшов висновку, що позовні вимоги останньої про відшкодування моральної шкоди на суму 500 000 гривень мають бути задоволені частково в розмірі 300 000 гривень та стягнуті з ПАТ «Півнвчтранс» на користь останньої, оскільки ОСОБА_10 знаходився у трудових відносинах з ПАТ «Північтранс» і на момент вчинення ДТП ОСОБА_10 виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Суд також зазначив, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «БАЗ-А079.24» реєстраційний номер НОМЕР_1 була забезпечена полісом № АМ/9227907, виданого ПрАТ «СК «ПЗУ України», і згідно з листом ПрАТ «СК «ПЗУ України» вих. №5067-313 від 24.09.2020 року ПрАТ «СК «ПЗУ України» було прийнято рішення по виплату страхового відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.27.3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у сумі 50 076 гривень та відшкодування витрат на поховання, виготовлення та встановлення пам'ятника зі ст.27.4 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у сумі 46 076 гривень.
В даному випадку місцевий суд дійшов такого висновку, врахувавши понесені потерпілою ОСОБА_12 моральні страждання, що виразилось у сильних душевних переживаннях, стресі, зміні звичного укладу життя, принципи розумності та справедливості, та визнав суму в розмірі 300 000 гривень, які підлягають стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди, обґрунтованою та співрозмірною з душевними хвилюваннями та глибиною страждань, які понесла потерпіла у зв'язку з втратою чоловіка.
Разом з цим, суд першої інстанції не приділив належної уваги тому, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «БАЗ-А079.24» реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент скоєння ДТП була забезпечена полісом № АМ/9227907, виданого ПрАТ «СК «ПЗУ України», відповідно до якого ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, складає 100 000 гривень, а за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю - 200 000 гривень на одного потерпілого, а встановивши, що сума страхового відшкодування, яка буде виплачена цивільному позивачу в загальному розмірі становить 96 153 гривні, дійшов висновку, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можлива у зв'язку з тим, що розмір моральної шкоди, завданої ДТП, перевищує ліміт відповідальності страховика, тому різниця між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування підлягає стягненню з ПАТ «Північтранс».
Натомість, відповідно до п. 27.2. ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Оскільки на день настання страхового випадку розмір мінімальної заробітної плати становив 4173 гривень (ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2019 рік»), мінімальна виплата страхового відшкодування утриманцям за п. 27.2. ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повинна складати 150228 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпшого, - протягом п'яти років після його смерті.
Відповідно до інформації, викладеної в цивільному позові, на утриманні ОСОБА_12 перебувають її рідні діти: ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Тож, урахуванням положень ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_12 , як законному представнику двох малолітніх дітей, підлягає виплата страхового відшкодування у розмірі 150228 гривень і це окремо від страхового відшкодування, розрахованого ПрАТ «СК «ПЗУ України».
Таким чином, залишення поза увагою суду першої інстанції невідповідностей розрахунку страхового відшкодування ПрАТ «СК «ПЗУ України» вимогам чинного законодавства, як і ліміт відповідальності Страховика, призвело до неправильного розрахунку суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ПАТ «Північтранс».
Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 року у справі № 552/6381/17, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Однак у цій справі судом першої інстанції аспекти відповідальності страховика належним чином досліджені не були.
Суд не залучив ПрАТ “СК “ПЗУ України” ані в якості цивільного відповідача, ані навіть у якості третьої особи, хоча у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового чи добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому чинним законодавством порядку.
У той же час, на переконання апеляційного суду, при вирішенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди судом не враховано вимоги статті 1193 ЦК України.
У ч. 2 ст. 1193 ЦК зазначено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пунктів 4.7, 4.9 ПДР пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч. У місцях, де рух регулюється, пішоходи повинні керуватися сигналами регулювальника або світлофора.
Так, висновком експерта № 11/10.4/295 від 03.0442019 року встановлено, що потерпілий ОСОБА_14 здійснював перехід дороги в невстановленому для цього місці. В Акті судово-медичного дослідження (обстеження) Дніпропетровського обласного Бюро судово-медичної експертизи відділу СМЕ №639 від 28.03.2019 року та висновку експерта №639/323-Е від 01.04.2019 року зазначено, що при судово-токсикологічному дослідженні крові з трупа ОСОБА_14 виявлений етиловий спирт у концентрації 2,29%, що стосовно живих осіб відповідає середньому ступеню алкогольного сп'яніння.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснив, що під час руху через дорогу потерпілий ОСОБА_14 розмовляв по телефону.
Разом із тим, суд першої інстанції, порушуючи вищевказані вимоги закону, не надав належної оцінки наявним у провадженні доказам з цього приводу при вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, таким чином порушивши права ПАТ “Північтранс” як цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що Протоколом № 1-25/12/20 від 25.12.2020 року установчих зборів засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС» вирішено шляхом перетворення Публічного акціонерного товариства «ПІВНІЧТРАНС» (ідентифікаційний код: 05523553, місцезнаходження: 65025, Одеська обл., м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги) створити Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», яке є повним правонаступником усього майна, прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «ПІВНІЧТРАНС».
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_10 в частині стягнення моральної шкоди не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому він підлягає скасуванню в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_12 з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, під час якого необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог чинного законодавства, проаналізувати докази, наведені цивільним відповідачем в обґрунтування своїх вимог, зокрема, й розглянути питання щодо заміни цивільного відповідача Публічного акціонерного товариства «ПІВНІЧТРАНС» (ідентифікаційний код: 05523553, місцезнаходження: 65025, Одеська обл., м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги) на Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС» - (ЄДРПОУ 05523553,місцезнаходження: 65025, Одеська обл., м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги), дати їм належну юридичну оцінку, та усунувши недоліки, вказані в ухвалі суду апеляційної інстанції, з дотриманням прав учасників процесу, постановити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення.
Будь-яких даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді істотних вимог норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу цивільного відповідача ТОВ “Північтранс” в особі генерального директора ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2021 року щодо ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України в частині вирішення цивільного позову - скасувати, направивши кримінальне провадження в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 426 КПК України до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4