17 січня 2022 року
м. Київ
справа № 380/3592/20
адміністративне провадження № К/9901/48080/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрик Олександри Вікторівни на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року у справі №380/3592/20 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокурати, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог, просила:
- визнати протиправними дії Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, що полягають у недопущенні її до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
- визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №209 від 10 квітня 2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора щодо ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати наказ № 132К від 17 квітня 2020 року Прокуратури Київської області про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідуванням та підтриманням обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області та органів прокуратури;
- поновити позивачку на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідуванням та підтриманням обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Київської області або іншій рівнозначній посаді в органах прокуратури з 23 квітня 2020 року;
- стягнути з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 квітня 2020 року до дня поновлення на посаді з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 вдруге звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 23 грудня 2021 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року у справі №380/3592/20 скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, проте правовідносини у справі №280/5009/20, на яку покликається скаржник, не є подібними до правовідносин у цій справі, що в свою чергу, не є належним обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, у справі №280/5009/20, на відміну від справи №380/3592/20, судами було встановлено, що заява позивача, в якій він указував на неточність та некоректність відповідей до питань, була розглянута лише після затвердження переліку осіб, які набрали меншу кількість балів, ніж прохідний бал. Натомість у справі №380/3592/20 таких обставин встановлено не було.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а викладено правовий висновок щодо питання правомірності звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з неуспішним проходженням прокурором атестації.
Верховний Суд указав, що у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 (надалі - Порядок № 221) відповідно до Закону № 113-ІХ).
Виходячи із системного аналізу положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові зробив висновок, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, окреслив, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
Відповідно, набрання прокурором за результатами іспиту у формі анонімного тестування кількості балів, що є меншою за прохідний бал для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221 для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено також у постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20 та від 29 вересня 2021 року у справах №440/2682/20, №640/24727/19.
Необґрунтованими є і посилання скаржника на наявність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, які, в свою чергу, були застосовані судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Так, обґрунтовуючи підстави для такого відступлення, скаржник фактично вказує свою незгоду із прийнятим раніше висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах та належним чином не обґрунтовує чому такий висновок не може бути застосований до правовідносин, які склались саме у цій справі з огляду на конкретні її обставини, що є недостатнім для застосування підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Верховний Суд відхиляє й доводи скаржника, щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Тобто, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У касаційній скарзі представник позивачки вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наступних норм матеріального права, а саме: пункту 14 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, пункту 3 розділу І та пункту 2 розділу V Порядку №221 (щодо прозорості та публічності процедури атестації, що передбачає обов'язок надання прокурору матеріалів пройденого ним тестування, можливість оскарження результатів такого тестування та присутність прокурора в процесі прийняття рішення), пункту 3-1 розділу V Порядку №221, пункту 5 розділу ІІ Порядку №221, пункту 16 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (щодо того, що є підставою для недопуску до наступного етапу атестації: ненабрання прохідного балу чи рішення про неуспішне проходження атестації, а також щодо часових меж прийняття рішення кадровою комісією).
Проаналізувавши вказані скаржником норми права, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України з огляду на відсутність у касаційній скарзі об'єктивних мотивів щодо їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо цих норм.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Тобто, для відкриття касаційного провадження на підставі цього пункту зазначення лише норми права щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду є недостатнім. Необхідною умовою є те, що саме на застосуванні такої норми суди попередніх інстанцій мають ґрунтувати свої рішення й скаржник має належним чином обґрунтувати неправильне її застосування.
Однак, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник лише перераховує норми права які, на його думку, були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій без подальшого обґрунтування неправильного їх застосування.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а зробив висновок, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, окреслив, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
Аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено також у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана також на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 353 КАС України.
Так, згідно пунктам 1, 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:
- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу;
- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Водночас, для застосування пункту 3 частини другої статті 353 КАС України необхідним є встановлення наступних ознак:
1) наявність клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
2) необґрунтоване його відхилення судом.
Проте зі змісту касаційної скарги таких ознак не встановлено, а відтак посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України також є необґрунтованим.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставини справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункти 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрик Олександри Вікторівни належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року у справі №380/3592/20.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрик Олександри Вікторівни на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року у справі №380/3592/20 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокурати, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду