Справа № 154/1442/21 Провадження №11-кп/802/145/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч.2 ст. 185 КК України Доповідач: ОСОБА_2
03 лютого 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 03 вересня 2021 року,
Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Керч Автономної Республіки Крим, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, з середньою спеціальною освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Володимир-Волинського міського суду від 20 жовтня 2020 року за ч.2 ст.15 - ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, засуджено:
- за ч.2 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 8 (вісім) місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з дня приведення вироку до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати у кримінальному провадженні за проведення судової товарознавчої експертизи в сумі 653 (шістсот п'ятдесят три) гривень 80 копійок.
Судом визнано доведеним що ОСОБА_7 , будучи неодноразово засуджений за вчинення умисних корисливих злочинів, востаннє вироком Володимир-Волинського міського суду від 20 жовтня 2020 року за ч.2 ст.15 - ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяці, на шлях виправлення не став і маючи судимість повторно вчинив умисний корисливий злочин.
Так, 14 березня 2021 року близько 14 години 16 хвилин, ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні супермаркету «АТБ» (ТОВ «АТБ-Маркет», ЄДРПОУ 30487219), що по вулиці Ковельській, 74 у місті Володимир-Волинський Волинської області, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом та умислом, направленим на протиправне заволодіння чужим майном, шляхом вільного доступу, повторно таємно викрав з полиць торгового залу вказаного супермаркету одну скляну банку ТМ «Ferrero Nutella» вартістю 109, 37 гривень та одну палку сировяленої ковбаси «Єврейська» торгової марки «М'ясна лавка/Своя лінія» масою 400 грам вартістю 141, 92 гривень, чим заподіяв товариству матеріальну шкоду на загальну суму 251, 29 гривень.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.
У поданій апеляційній скарзі захисник не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій, оскаржує судове рішення з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Вказує, що судом першої інстанції при призначенні покарання належним чином не було враховано тих обставин, що обвинувачений під час досудового розслідування та судового розгляду провадження активно сприяв розкриттю злочину, повністю визнав свою вину і щиро розкаявся у вчиненому, завдані потерпілій особі збитки обвинуваченим були повністю добровільно відшкодовані. Крім того, зазначає і про те, що обвинувачений в суді першої інстанції пояснив, що пішов на злочин так як хотів їсти.
Посилаючись на це, просить оскаржуваний вирок змінити, призначивши обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового терміну 2 (два) роки не вчинить нового злочину.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, доводи обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу підтримали з підстав викладених у ній, думку прокурора, який вважає скаргу безпідставною, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
Судом першої інстанції матеріали кримінального провадження за згодою учасників судового провадження розглянуті в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України. Встановлені судом фактичні обставини вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та його кваліфікація за ч.2 ст.185 КК України є правильною.
При цьому у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин та добровільність їх позиції.
Діям ОСОБА_7 дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За положеннями ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Захисник в апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості.
Проте такі його твердження до уваги судом не приймаються з врахуванням наступного.
Так, відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Згідно з вимогами ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання з тим, щоб особі за вчинений нею злочин, було призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказані вимоги законодавства та роз'яснення Пленуму ВСУ, були повністю дотримані судом першої інстанції.
Місцевий суд при визначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував характер та ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного, зокрема, що ОСОБА_7 є особою відносно молодого віку, проживає без сім'ї, дітей на утриманні не має, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не переребуває, проте за місцем проживання характеризується посередньо, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, судимий вироком Володимир-Волинського міського суду від 20 жовтня 2020 року за ч.2 ст.15 - ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців.
Разом з тим, судом першої інстанції було правильно враховано, і відсутність претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого з боку потерпілого, відсутність тяжких наслідків від вчиненого.
У відповідності до вимог ст. 66 КК України, суд першої інстанції визнав обставинами, що пом'якшують покарання, зокрема, щире каяття, сприяння розкриттю вчиненого правопорушення, а також добровільне відшкодування ОСОБА_7 потерпілому завданих збитків.
Також, враховуючи вимоги ст. 67 КК України, суд першої інстанції встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 65-67 КК України, врахував характер та ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі, у межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Також суд першої інстанції, при призначенні остаточного покарання, обґрунтовано застосував положення ст. 71 КК України.
Апеляційний суд вважає, що висновок суду про те, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі є обґрунтованим, призначене судом першої інстанції покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а також призначено без порушень вимог кримінального закону.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також практику Верховного Суду (постанова ВС від 09.10.2018 у справі №756/4830/17-к), згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Доводи в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції при визначенні покарання не врахував обставини, що пом'якшують відповідальність, не можуть бути прийняті до уваги, так як спростовуються змістом вироку суду, в якому враховані та належним чином вмотивовані висновки про призначення покарання, у тому числі обставини, що пом'якшують покарання, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі.
Водночас, захисник в апеляційній скарзі не зазначила обставин та не надала до неї доказів, які б свідчили про наявність будь-яких інших обставин, що пом'якшують покарання, які б були не враховані судом.
Крім того, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який віднесений до категорії нетяжких злочинів згідно ст.12 КК України та даних щодо особи обвинуваченого, який був раніше судимий за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 - ч.3 ст.185 КК України, що свідчить про те, що він належних висновків не зробив та на шлях виправлення та перевиховання не став, натомість під час іспитового строку за попереднім вироком знову вчинив крадіжку, апеляційний суд вважає обґрунтований висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком.
При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. №7 суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком місцевого суду та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які захисник вказує у апеляційної скарги, не вбачається підстав вважати призначену засудженому ОСОБА_7 міру примусу явно несправедливою через суворість або такою, що призначена на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв'язку із чим не вбачається підстав для застосування щодо нього положень статті 75 КК України.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Таким чином, апеляційну скаргу захисника на підставі п.1 ч.1 ст.407 КПК України слід залишити без задоволення, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 03 вересня 2021 року щодо ОСОБА_7 , - без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 03 вересня 2021 року щодо ОСОБА_7 , - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді