№ 201/6888/21
провадження 2/201/354/2022
07 лютого 2022 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Храмцевич Т.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором оренди обладнання, грошових коштів та витрат,
ФОП ОСОБА_1 09 липня 2021 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором оренди обладнання, грошових коштів та витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилається на те, що 05 березня 2020 року позивачка уклала з відповідачем договір оренди про надання у тимчасове платне користування обладнання, узгоджено було порядок і строк виконання, комплектація, заставна ціна, порядок розрахунку, відповідальність сторін і інш. Договір почав виконуватися На виконання вказаного договору позивач передала відповідачу обумовлене обладнання, а відповідач сплатив орендну плату, умови договору сторін не змінювалися. Але в передбачений договором строк відповідач не виконав умов договору та не повернув позивачці її обладнання і продовжує ним користуватися, не сплачуючи орендну плату, що також було передбачено договором. На звернення позивача про оплату орендної плати та повернення обладнання відповіді від ОСОБА_2 не було, вимога повернути кошти орендної плати по договору сторін відповідачем залишено без уваги, добровільно вирішити спір відповідач відмовився, на звернення позивача не відповів нічого. Позивачу завдані збитки. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Позивач просила стягнути з відповідача суму орендної плати за користування її обладнанням, передбачені договором сторін штрафні санкції (пеня, 3%), збитки і витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та/або його представник в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином. Вказаним і матеріалами справи, проти позовних вимог не заперечував і не заперечував проти розгляду справи за наявними матеріалами по закону і проти розгляду справи за його відсутності. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання перенесення слухання справи було вже було, доказів на підтвердження поважності причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала. Отже, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
Судом встановлено, що 05 березня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди № А00077177, за яким орендодавець (позивач) надає орендатору (відповідачу) у тимчасове платне користування обладнання, а орендар зобов'язується прийняти обладнання та сплачувати орендодавцю оренду плату та, по закінченню терміну оренди, повернути йому обладнання на умовах визначених даним договором. Найменування обладнання, що передається в оренду, його комплектація, заставна вартість, ціна оренди, мінімальний строк оренди вказуються у відповідних додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору). Орендна плата за користування обладнанням, відповідно до п. 2.1 договору, розраховується на підставі розцінок орендодавця із розрахунку за одну добу та вказується у відповідному додатку до цього договору, який є невід'ємною частиною договору. Орендна плата розраховується орендодавцем і підлягає оплаті орендарем з дати зазначеної сторонами в акті прийому-передачі обладнання в оренду. Орендна плата нараховується до дати підписання сторонами акту повернення обладнання з тимчасового користування.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав: в передбачений договором строк відповідач не виконав умов договору та не повернув позивачці її обладнання і продовжує ним користуватися, не сплачуючи орендну плату, що також було передбачено договором. На звернення позивача про оплату орендної плати та повернення обладнання відповіді від ОСОБА_2 не було, вимога повернути кошти орендної плати по договору сторін відповідачем залишено без уваги, добровільно вирішити спір відповідач відмовився, на звернення позивача не відповів нічого. Позивачу завдані збитки. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
05 березня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди № А00077177, за яким орендодавець (позивач) надає орендатору (відповідачу) у тимчасове платне користування обладнання, а орендар зобов'язується прийняти обладнання та сплачувати орендодавцю оренду плату та, по закінченню терміну оренди, повернути йому обладнання на умовах визначених даним договором.
Найменування обладнання, що передається в оренду, його комплектація, заставна вартість, ціна оренди, мінімальний строк оренди вказуються у відповідних додатках до цього Договору, які є невід'ємною частиною Договору (п.1.2. договору). Орендна плата за користування обладнанням, відповідно до п. 2.1 договору, розраховується на підставі розцінок орендодавця із розрахунку за одну добу та вказується у відповідному додатку до цього договору, який є невід'ємною частиною договору. Орендна плата розраховується орендодавцем і підлягає оплаті орендарем з дати зазначеної сторонами в акті прийому-передачі обладнання в оренду. Орендна плата нараховується до дати підписання сторонами акту повернення обладнання з тимчасового користування.
В рамках дії даного договору ФОП ОСОБА_1 надала відповідачу в оренду обладнання, а саме: 15 червня 2020 року - молоток відбійний Bosch GSH 16-30, 16,5 кг, 45 Дж з патроном шестигранником ЗО мм у комплекті з боксом, пилкою, змазкою - у зазначеній комплектації, строком на одну добу, вартість оренди обладнання у кількості 2 шт. за добу 840 грн., та молоток відбійний Bosch GSH Н Е, 11 кг, 17 Дж з патроном SDS-Max у комплекті з боксом, пилкою, змазкою - у зазначеній комплектації, строком на одну добу, вартість оренди обладнання у кількості 2 шт. за добу 700 грн. Найменування, вартість обладнання та ціна оренди обладнання вказана в акті передачі обладнання в тимчасове користування та додатку № 1 від 15 червня 2020 року, які є додатками до договору оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року та були підписані сторонами; 18 червня 2020 року - молоток відбійний GSH 11 Е, 11 кг, 17 Дж з патроном SDS-Max у комплекті з боксом, пилкою, змазкою у кількості 1 шт., строком на одну добу, вартість оренди обладнання за добу 350 грн. Найменування, вартість обладнання та ціна оренди обладнання вказана в акті передачі обладнання в тимчасове користування та додатку № 1 від 18 червня 2020 року, які є додатками до договору оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року та були підписані сторонами; 19 червня 2020 року - кутову шліфмашинку Bosch GWS 22-230 Н у кількості 1 штука строком на одну добу, вартість оренди обладнання за добу 150 грн. Найменування, вартість обладнання та ціна оренди обладнання вказана в акті передачі обладнання в тимчасове користування та додатку № 1 від 19 червня 2020 року, які є додатками до договору оренди №А00077177 від 05 березня 2020 року та були підписані сторонами. В свою чергу відповідач сплатив грошові кошти за оренду обладнання та гарантійний платіж відповідно до умов договору.
Згідно ст. 509 ЦК України між сторонами виникли майнові зобов'язання. Отже, сторони свої обов'язки виконали належним чином, ФОП ОСОБА_1 надала обладнання у тимчасове платне користування, а ОСОБА_2 прийняв у тимчасове платне користування обладнання.
Відповідно до п. 4.3. Договору - термін оренди обладнання розраховується як різниця між датою приймання обладнання з оренди й датою передачі обладнання в оренду, за умови 100% повернення обладнання в технічно справному й незабрудненому стані.
Відповідно до ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Після закінчення терміну оренди орендар продовжував користуватися обладнанням, та повернув обладнання несвоєчасно, а саме: за актом передачі обладнання у тимчасове користування від 15 червня 2020 року - молоток відбійний Bosch GSH 16-30, 16,5 кг, 45 Дж з патроном шестигранником ЗО мм у комплекті з боксом, пилкою, змазкою у кількості 2 штуки - було повернуто 23 червня 2020 року, отже строк оренди склав 8 діб, а молоток відбійний Bosch GSH 11 Е, 11 кг, 17 Дж з патроном SDS-Max у комплекті з боксом, пилкою, змазкою у кількості 2 шт - було повернуто 02 липня 2020 року, отже строк оренди склав 17 діб; за актом передачі обладнання у тимчасове користування від 18 червня 2020 року молоток відбійний GSH 11 Е, 11 кг, 17 Дж з патроном SDS-Max у комплекті з боксом, пилкою, змазкою у кількості 1 шт. було повернуто 14 липня 2020 року, отже строк оренди склав 26 діб, а вартість оренди - 9 100 грн; за актом передачі обладнання у тимчасове користування від 19 червня 2020 року кутову шліфмашинку Bosch GWS 22-230 Н у кількості 1 штука було повернуто 23.06.2020 року, отже строк оренди склав 5 діб.
Відповідно до п. 4.3. Договору - термін оренди обладнання розраховується як різниця між датою приймання обладнання з оренди й датою передачі обладнання в оренду, за умови 100% повернення обладнання в технічно справному й незабрудненому стані.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном, як передбачено ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 6.2.8 договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві за відповідним Актом передачі обладнання з тимчасового користування в комплектному й технічно справному сталі після закінчення терміну оренди або протягом двох діб з моменту отримання вимоги орендодавця.
На телефонні дзвінки повивача, щодо сплати заборгованості, відповідач обіцяв сплатили заборгованість з оренди у найближчий час, проте свого обов'язку не виконав. 26 січня 2021 року ФОП ОСОБА_1 направила адресу ОСОБА_2 лист-вимогу, щодо сплати заборгованості за оренду обладнання у розмірі 17 130 грн.. Станом на дату відправлення листа-вимоги, заборгованість з орендної плати скала 17130 грн..
Відповідно до ст. 526 ЦК України відповідач повинен виконати дане зобов'язання належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Лист-вимогу від 26 січня 2021 року було не отримано Відповідачем та було повернуто позивачу у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання..
У відповідності до п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за № 14 від 17 грудня 2013 року, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Оскільки статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу не пред'явленою.
Так як повідомлення про неможливість вручення листа відповідачу було оформлено підприємством зв'язку 12 лютого 2021 року, то прострочення виконання боржником зобов'язання за договором настало з 20 лютого 2021 року (через 7 днів з моменту оформлення підприємством зв'язку повідомлення та вважався днем пред'явлення вимоги).
Після отримання листа-вимоги відповідачем, в рахунок погашення заборгованості з орендної плати, що виникла в межах дії договору оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року було сплачено грошові кошти у розмірі 4 996 грн., що підтверджується копіями прибуткових касових ордерів за № 2556 від 25 березня 2021 року та за № 5753 від 19 травня 2021 року.
Проте, відповідач в повному обсязі не виконав свого обов'язку по погашенню суми боргу з орендної плати у семиденний строк з моменту отримання листа. На дату подання позову заборгованість з орендної плати не погашено. Таким чином, ОСОБА_2 має непогашену суму заборгованості перед ФОП ОСОБА_1 за Договором оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року у розмірі 12 134 грн. (17130 - 4 996 грн.), що виникла на підставі договору оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 7.1. договору оренди, за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На момент подання цього позову та час винесення рішення суду заборгованість з орендної плати у повному обсязі не погашено.
Сума пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яку зобов'язаний сплатити ОСОБА_2 за договором оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року за період з 20 лютого 2021 року по 04 липня 2021 року становить 990.02 грн.
Сума інфляційного збільшення розміру заборгованості, яку зобов'язаний сплатити ОСОБА_2 за договором оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року за період з 20 лютого 2021 року по 04 липня 2021 року становить 595 грн. 27 коп. Отже, ОСОБА_2 за порушення виконання грошового зобов'язань повинен сплатити на користь ФОП ОСОБА_1 суму інфляційного збільшення розміру заборгованості у розмірі 595.27 грн.
Сума 3% річних від простроченої суми заборгованості, яку зобов'язаний сплатити ОСОБА_2 за договором оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року за період з 20 лютого 2021 року по 04 липня 2021 року становить 157 грн. Отже, ОСОБА_2 за порушення виконання грошового зобов'язань повинен сплатити на користь ФОП ОСОБА_1 суму 3 % річних від несплаченої суми за кожний день прострочення, у розмірі 157 грн..
Статтею 11 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статей 627, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 5.4. Договору повернення обладнання здійснюється у зв'язку із закінченням терміну оренди або за письмовою вимогою орендодавця у випадку передбачених даним договором. Повернення обладнання засвідчується сторонами шляхом підписання Акту здачі - прийому (повернення з тимчасового користування) обладнання.
Орендар повинен повернути обладнання в день і час закінчення строку оренди, зазначеного у відповідному додатку до цього договору та/або в Акті прийому - передачі обладнання в оренду, або зазначений у вимозі орендодавця про повернення обладнання у визначений строк, у визначених договором випадках (п. 5.5 договору).
Приписами частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Після закінчення строку оренди зазначеного в акті передачі обладнання в тимчасове користування, відповідач обладнання не повернув, а продовжував ним користуватися.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом
Відповідно до п. 7.2 договору, за прострочення повернення майна по закінченню терміну оренди зазначеного в Акті передачі обладнання в тимчасове користування та або додатку до договору, орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування обладнанням після закінчення терміну оренди за кожен день прострочення без обмеження терміну нарахування неустойки.
Отже, сторони на власний розсуд, з урахуванням свободи договору, який визначений як один із головних принципів в правовідносинах між учасниками, з огляду на надане право, визначили розмір неустойки в розмірі подвійної орендної плати, а також термін її нарахування (необмежений) .
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення неустойки) відповідно до умов п. 7.2 договору.
На дату повернення обладнання з тимчасового користування за відповідними актами передачі обладнання у тимчасове користування від 15 червня 2020 року та від 18 червня 2020 року розмір неустойки, яку зобов'язаний сплатити відповідач за прострочку повернення обладнання з тимчасового користування після закінчення строку оренди, зазначеного, становить 53 060 грн. Отже, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача неустойку в розмірі подвійної орендної плати за користування обладнанням після закінчення терміну оренди за кожен день прострочення у розмірі 53 060 грн.
Таким чином, загальна сума (ціна позову) складає 66 936.29 грн. (12 134 грн. заборгованість з орендної плати + 990.02 грн. пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення + 595.27 грн. інфляційне збільшення розміру заборгованості + 157 грн. З % річних від несплаченої суми за кожний день прострочення + 53 060 грн. неустойка за несвоєчасне повернення обладнання).
Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно з ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа- підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Згідно ст. 525, 526 Цивільного кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
За правилом статті 693 ЦК України - якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
За частиною 2 статті 693 ЦК України - якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Окрім того, за статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ч. І та 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином неправомірними діями відповідача, пов'язаними з не виконанням умов укладеного договору, використанням коштів позивача було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).
Згідно із п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а також суд може захистити цивільне право іншим способом, встановленим договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно них по сумі боргу та строку її повернення, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
З огляду на вищевикладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором. Отже вимога позивача про стягнення коштів ґрунтується на вимогах закону, а відтак за відсутності будь-яких заперечень з боку відповідача підлягає задоволенню в повному обсязі.
Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.
Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України.
Не може суд прийняти до уваги можливу незгоду відповідача з певними положеннями позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
Позивач при подачі позову сплатив судовий збір, поніс витрати, отже вказаний судовий збір з витратами також потрібно стягнути з відповідача. Згідно з ч. 3 ст. 134 ЦПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ФОП ОСОБА_1 заборгованість з оплати орендної плати, що виникла на підставі договору оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року, у розмірі 12 134 гривень 00 копійок, 990 гривень 02 копійки пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, 595 гривень 27 копійок інфляційного збільшенню розміру заборгованості; 157 гривень 00 копійок 3% річних від несплаченої суми за кожний день прострочення; неустойку за несвоєчасне повернення обладнання після закінчення терміну оренди у розмірі 53 060 гривень 00 копійок., а також судовий збір в сумі 908 грн..
Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 7, 15, 16, 22, 51, 52, 202, 204, 207, 218, 510, 525-527, 530, 549, 570, 610-612, 625, 627, 651, 653, 693, 759, 764, 785 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість з оплати орендної плати, що виникла на підставі договору оренди № А00077177 від 05 березня 2020 року, у розмірі 12 134 гривень 00 копійок, 990 гривень 02 копійки пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, 595 гривень 27 копійок інфляційного збільшенню розміру заборгованості; 157 гривень 00 копійок 3% річних від несплаченої суми за кожний день прострочення; неустойку за несвоєчасне повернення обладнання після закінчення терміну оренди у розмірі 53 060 гривень 00 копійок., а також судовий збір в сумі 908 грн..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -