17 січня 2022 року м. Рівне №460/16723/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Морозюк О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник не прибув,
відповідача: представник Дудка І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів)
про зняття арешту з майна, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому просив:
-визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 40139926 від 10.10.2013, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області;
-зняти арешт з майна боржника який накладено на підставі постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області у межах виконавчого провадження №40139926 від 10.10.2013, шляхом внесення відомостей до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за № 2823909 від 11.10.2013 про припинення обтяження.
Мотивуючи вимоги позову зазначав, що позивач отримавши інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 06.10.2021 про наявне обтяження за номером запису 2823909 від 11.10.2013, яке внесено до реєстру на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження, 22.11.2021 звернувся через представника до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з метою отримання копій матеріалів виконавчого провадження № 40139926 та з'ясування причин наявності обтяження в межах даного виконавчого провадження. Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надано відповідь від 06.12.2021 про те, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 40139926 з примусового виконання виконавчого листа № 2а-7076/09/1770 від 23.08.2013, виданого Рівненським окружним адміністративним судом про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 податкову заборгованість в сумі 6544641,98 грн. В межах даного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.10.2013. Однак, 18.10.2013 до відділу ДВС надійшов Інформаційний лист ДПІ у м. Рівному, яким повідомлено про те, що ухвалою Господарського суду Рівненської області порушено провадження у справі № 5019/1420/11 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 якою його визнано банкрутом. 22.10.2013 державним виконавцем, на підставі п.7 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з визнання боржника банкрутом. Позивач наголошував, що відповідно до ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. З огляду на наведене, просив повністю задовольнити позов.
Ухвалою суду від 15.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження. Розгляд справи по стуі призначено на 05.01.2022 на 14:30 год.
05.01.2022 судове засідання не відбулося, у зв'язку з перебуванням головуючого судді у справі у відпустці.
Ухвалою суду від 06.01.2022 розгляд справи №460/16723/21 відкладено до 11.01.2022 на 14:30 год.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена у відзиві на позов від 11.01.2022, відповідно до змісту якого він заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначав на обґрунтування такої позиції про те, що згідно з даними АСВП, на виконанні у віддалі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі Відділ) перебувало виконавче провадження №40139926 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 по справі № 2а-7076/09/1770 про стягнення із фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податкової заборгованості. 07.10.2013 до відділу надійшла заява про відкриття виконавчого провадження, в якій заявник просив одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження накласти арешт на майно боржника та оголосити заборону на його відчуження в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 10.10.2013 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 18.10.2013 до Відділу надійшов Інформаційний лист ДПІ у м. Рівному, в якому повідомлено про те, що постановою Господарського суду Рівненської області порушено провадження у справі №5019/1420/11 про банкрутство приватного підприємця ОСОБА_1 . 22.10.2013 державним виконавцем, на підставі п.7 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (визнання боржника банкрутом). Копії постанови про закінчення виконавчого провадження, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", направлено сторонам, а виконавчий лист Рівненського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 по справі № 2а-7076/09/1770 до господарського суду Рівненської області. Відповідач вказував, що відповідно до абз.7 ч.1 ст.38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури - скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Згідно з положеннями ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або місцем проживання боржника - фізичної особи. У задоволенні позову просив відмовити повністю.
Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні 11.01.2022, без виходу до нарадчої кімнати, судом замінено відповідача: Відділ примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Також 11.01.2022 судом постановлено ухвалу, якою у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі №460/16723/2 відмовлено.
11.01.2022 у судовому засіданні оголошено перерву до 17.01.2022 до 16:15 год.
Ухвалою суду від 17.01.2022 клопотання представника позивача про залишення позовної заяви в частині без розгляду - задоволено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №40139926 від 10.10.2013, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області - залишено без розгляду.
У судове засідання, призначене на 17.01.2022, представник позивача не прибув. Про дату, місце і час судового розгляду повідомлявся належним чином. До початку судового засідання подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні, призначеному на 17.01.2022, проти задоволення позовних вимог заперечував з наведених у відзиві підстав. Просив повністю відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши позовну заяву та відзив на позов, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, з урахуванням такого.
Судом встановлено, що 07.10.2013 до відділу надійшла заява про відкриття виконавчого провадження, в якій заявник просить одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження накласти арешт на майно боржника та оголосити заборону на його відчуження в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
10.10.2013 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Копії постанови, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", направлено сторонам виконавчого провадження до відома.
18.10.2013 до Відділу надійшов Інформаційний лист ДПІ у м. Рівному, в якому повідомлено про те, що постановою Господарського суду Рівненської області порушено провадження у справі № 5019/1420/11 про банкрутство приватного підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІК НОМЕР_1 ). До листа додано копію постанови Господарського суду Рівненської області від 08.09.2011 у справі № 5019/1420/11.
Так, судом встановлено, що постановою Господарського суду Рівненської області від 08.09.2011 у справі №5019/1420/11 визнано банкрутом приватного підприємця ОСОБА_1 . Відкрито ліквідаційну процедуру приватного підприємця ОСОБА_1 терміном на 6 місяців.
22.10.2013 державним виконавцем, на підставі п.7 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення виконавчої дії), винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (визнання боржника банкрутом). Копії постанови про закінчення виконавчого провадження, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", направлено сторонам, а виконавчий лист Рівненського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 по справі № 2а-7076/09/1770 до господарського суду Рівненської області.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 31.10.2013 у справі №5019/1420/11 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 . Припинено державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 . Також ухвалено ліквідатору забезпечити збереженість архівних документів банкрута у разі їх наявності. Повідомлено сектор з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури. Припинено провадження у справі № 5019/1420/11.
22.11.2021 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив: надати копії матеріалів виконавчого провадження №40139926; акта знищення виконавчого провадження; відомості щодо перебування на виконанні будь-яких інших виконавчих проваджень стороною по яких є Комарницький М.М. Також просив вказати причини наявності обтяження в межах виконавчого провадження №40139926, оскільки зазначене виконавче провадження закінчено.
Листом від 29.11.2021 за №24420 відповідач надав відповідь на адвокатський запит представника позивача. Зокрема, повідомлено, що 22.10.2013 державним виконавцем, на підставі п.7 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення виконавчої дії), винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 по справі № 2а-7076/09/1770. У відповідності з вимогами наказу Міністерства юстиції України від 22.06.2012 №928/5 "Про затвердження змін до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби" 31.01.2017 проведено знищення виконавчих проваджень завершених у 2013 році, в тому числі з виконання виконавчого листа у Рівненського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 по справі № 2а-7076/09/1770, про що складений акт вилучення виконавчих проваджень для знищення. З огляду на викладене, вказано, що надати копії документів виконавчого провадження, з виконання виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 по справі №2-7076/09/1770 неможливо.
В судовому засіданні представник відповідача підтвердив відсутність виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 по справі № 2а-7076/09/1770 про стягнення із фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та будь-яких інших відкритих виконавчих проваджень.
На переконання сторони позивача, наявність безпідставного обтяження обмежує позивача в розпорядженні його майном.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Насамперед суд зазначає, що за правилами п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
В свою чергу, за визначенням, яке міститься у п.2 ч.1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спірце спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Розгляд позовних вимог особи, яка була заявником щодо реєстраційних дій до державного виконавця про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно належить до юрисдикції адміністративних судів, при умові, що позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій чи рішень державного виконавця і відсутній спір щодо права власності на відповідне майно.
Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №820/4146/17. Крім цього, від даного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступила і у постанові від 04.09.2018 по справі №823/2042/16.
Окремо суд зауважує, що при визначенні юрисдикційності спору з державним виконавцем чи щодо оскарження дій державного виконавця критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії та або рішення державного реєстратора з приводу реалізації останнім повноважень, наданих йому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Наведене в повній мірі відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц.
У даній справі встановлено, що право позивача на нерухоме майно ніким не оспорюється. Не виникає також і жодного приватноправового спору між позивачем та обтяжувачем прав на відповідне майно. Спір також не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб.
Враховуючи наведене вище та беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) відповідача, підлягає перевірці адміністративним судом.
Що стосується суті спору, то суд враховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цьогоЗаконута інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
При цьому, приписами ч.1 ст.6 Закону №606 встановлювалось, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч.2 ст. 57 Закону № 606 в редакції, чинній станом на час накладення арешту на майно боржника).
В той же час, у ч.3 ст.57 Закону №606 (в редакції, чинній станом на час накладення арешту на майно боржника) зазначено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Частиною 1 статті 30 Закону №606 (в редакції, чинній станом на час винесення постанови про арешт майна боржника та станом на час закінчення виконавчого провадження) визначено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.49 вказаного Закону (в редакції, чинній станом на час закінчення виконавчого провадження) виконавче провадження підлягає закінченню у випадку визнання боржника банкрутом.
За приписами ч.3, 4 ст.49 Закону №606 (в редакції, чинній станом на час закінчення виконавчого провадження) про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Водночас, ч.1 та 2 ст.50 вказаного Закону прямо передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Із наведеного слідує, що саме на державного виконавця покладався обов'язок у разі винесення ним постанови про закінчення виконавчого провадженні, зокрема, на підставі ст.49 Закону № 606, якщо у такому виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, зазначити у постанові про закінчення виконавчого провадження про скасування арешту та вчинити відповідні дії щодо реєстрації припинення такого обтяження шляхом направлення до реєстратора заяви встановленого зразка.
При цьому, у відповідності до п.4 ст.50 Закону №606 (в редакції, чинній станом на час закінчення виконавчого провадження) у разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред'явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв'язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Суд зазначає, що абз.7 ч.1 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України № 2343-ХІІ від 14.05.1992, до набрання чинності з 19.01.2013 змін, внесених Законом України від 22.12.2011 №4212-VI) передбачали, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника передбачали, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.
Аналогічними за змістом положення передбачені у ст.38 зазначеного Закону (в редакції чинній станом на час закінчення виконавчого провадження): з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.
Отже, з дня прийняття постанови Господарського суду Рівненської області від 08.09.2011 у справі №5019/1420/11 про визнання банкрутом приватного підприємця ОСОБА_1 , арешт, накладений на його майно, повинен бути скасованим.
Проте, як встановлено судом, такий арешт залишився чинним, а відповідне виконавче провадження закінчене та знищене.
Суд також враховує, що згідно з п.9.9 Порядку роботи з документами в органах держави виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2274/5 від 25.12.2008, чинного до 19.07.2017 (далі - Порядок), строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік.
Відповідно до п.9.10 Порядку завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.
Наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 "Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями" затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями; номенклатуру справ приватного виконавця (далі - Правила).
Відповідно до положень розділу XI Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
Таким чином, знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.
05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404).
Положенням ч.1, 2 ст.40 Закону № 1404 встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1).
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (ч. 2).
Підстави для зняття арешту визначені ч.4 ст.59 Закону № 1404. При цьому, згідно із ч.5 ст.59 Закону №1404 у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-ІV (далі - Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
За визначенням, що наведене у п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.
Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (ст.3 вказаного Закону).
Обтяження речових прав на нерухоме майно, зокрема, у вигляді арешту, підлягає державній реєстрації (п.1 ч.1 ст.4 зазначеного Закону).
За вимогами ст.12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі. Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.
Відповідно до ст.6 Закону організаційну систему державної реєстрації прав становлять:
1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;
2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;
3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
В свою чергу, підстави для державної реєстрації прав чітко визначені у ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Так, за правилами частини другої цієї статті, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:
1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;
2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;
3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;
4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;
5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;
6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;
7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.
При цьому, за змістом п.3 ч.1ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державним реєстратором є державний, приватний виконавець у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Отже, відповідно до чинного законодавства, державний виконавець у разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження із зазначенням у ній про скасування (зняття) накладеного арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також у разі отримання відповідної обґрунтованої заяви, наділений повноваженнями, діючи як державний реєстратор у розумінні приписів п.3 ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", самостійно вчинити реєстраційні дії щодо внесення до Державного реєстру прав запису про припинення такого обтяження (зняття арешту тощо).
Судом встановлено, що будь-яких виконавчих проваджень щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, боржником у яких був би ОСОБА_1 і для забезпечення виконання яких накладався арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження немає.
За наведеного, суд дійшов висновку, що на даний час відсутні будь-які підстави для того, щоб продовжувало свою дію обтяження у вигляді арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладеного постановою державного виконавця Рівненського районного відділу ДВС №40139926 від 10.10.2013.
В той же час, запис про обтяження зберігається в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у розділі Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна і на сьогоднішній день позивач позбавлений можливості отримати рішення державного реєстратора про припинення такого обтяження.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що існування незнятого арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження порушує права позивача.
За правилами ч.4 ст.6 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. За встановлених обставин справи, позивач позбавлений права звернутися до суду з цивільним позовом у порядку ч.1 ст.59 Закону №1404-VIII (позаяк мав статус боржника) або ж зняти арешт у порядку частини третьої, четвертої цієї статті.
Таким чином арешт, накладений постановою державного виконавця Рівненського міського відділу ДВС № 40139926 від 10.10.2013 підлягає скасуванню судом відповідно до ч.5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII, незважаючи на відсутність факту протиправності у діях та рішеннях відповідача у даній справі.
При цьому, суд дійшов висновку, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, оскільки його ефективність визначена з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Проте, зважаючи на те, що у поданій 12.01.2022 заяві сторона позивача просила суд покласти судові витрати на позивача, у суду відсутні підстави вирішувати питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зняття арешту з майна - задовольнити повністю.
Зобов'язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) зняти арешт з майна боржника - ОСОБА_1 , який накладено на підставі постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області у межах виконавчого провадження №40139926 від 10.10.2013, шляхом внесення відомостей до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за № 2823909 від 11.10.2013 про припинення обтяження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (вул.Замкова, 29, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 43317547)
Повний текст рішення складений 24 січня 2022 року
Суддя С.А. Борискін