про закриття провадження у справі
24 січня 2022 року 367/6587/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Ірпінське земельно-кадастрове бюро" про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Ірпінське земельно-кадастрове бюро", в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, встановивши обов'язок комунальному підприємству здійснити дії по наданню проектів договорів з відповідними графічними матеріалами розташування вільних земельних ділянок згідно клопотань від 05.04.2021, що відповідають схемі землеустрою земель комунальної власності населеного пункту, що призначені для цілей згідно ст. 121 Земельного кодексу України, що знаходяться у межах адміністративно-територіальної одиниці згідно їх зонуванню у відповідності до генерального плану та іншої містобудівної документації, проекту землеустрою по впорядкуванню території з подальшим заключенням відповідних договорів.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 23.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами цивільного судочинства.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26.11.2021 справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Ірпінське земельно-кадастрове бюро" про зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
20.01.2022 справа №367/6587/21 надійшла на адресу Київського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу була передана судді Балаклицькому А.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2021 прийнято справу №367/6587/21 до провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що провадження у даній справі слід закрити з таких підстав.
Суд зазначає, що згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні цього Суду у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Однак, це не означає, що правопорядок в Україні допускає можливість звертатися з будь-якими позовами (позовними вимогами) до будь-якого суду, адже порядок здійснення судочинства в силу вимог статті 92 Конституції України визначається виключно Законами України, тому право на звернення до суду фізичні та юридичні особи мають здійснювати у порядку та спосіб, визначений законами з питань судочинства.
За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.
Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Тобто, з'ясуванню підлягає підстава та обставини, за яких виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Так, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Дана правова позиція висловлена Верховним судом України від 18 липня 2018 року по справі №815/2082/17 (адміністративне провадження №К/9901/4235/18).
Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів справи, предметом позову є вимоги позивача щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача, встановивши обов'язок комунальному підприємству здійснити дії по наданню проектів договорів з відповідними графічними матеріалами розташування вільних земельних ділянок згідно клопотань від 05.04.2021, що відповідають схемі землеустрою земель комунальної власності населеного пункту, що призначені для цілей згідно ст. 121 Земельного кодексу України, що знаходяться у межах адміністративно-територіальної одиниці згідно їх зонуванню у відповідності до генерального плану та іншої містобудівної документації, проекту землеустрою по впорядкуванню території з подальшим заключенням відповідних договорів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що керуючись положеннями ч. 3 п. 7 ст. 118 Закону, письмово 19.05.2021 повідомила заявою від 19.05.2021 орган місцевого самоврядування про протиправні та протизаконні дії (бездіяльність), щодо не розгляду клопотання та не видачі відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Позивач зауважила, що заява на розроблення проекту землеустрою була подана до землевпорядної організації без відповідного дозволу згідно норм Закону, шляхом направлення 05.04.2021 її до Комунального підприємства "Ірпінського земельно-кадастрового бюро".
Однак, директор Комунального підприємства "Ірпінського земельно-кадастрового бюро" проігнорував її заяву від 05.04.2021 та не надав проекту договору, не заключив з позивачем договір на виконання робіт щодо розроблення на її замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що порушило права ОСОБА_2 .
Слід зазначити, що спір у даній справі виник у зв'язку з реалізацією позивачем свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності у відповідності до Земельного кодексу України.
Відповідно до приписів частини сьомої статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Статтею 25 Закону України "Про землеустрій" обумовлено, що документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.
До одного із видів документації із землеустрою віднесено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Приписами статті 26 закону України "Про землеустрій" обумовлено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи сертифікований інженер-землевпорядник, який є відповідальним за якість робіт із землеустрою;
фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Частинами четвертою вказаної статті обумовлено, що взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.
Таким чином, відповідачем по справі є Комунальне підприємство "Ірпінське земельно-кадастрове бюро", яке в розумінні ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України не є суб'єктом владних повноважень та правовідносини, які виникли між позивачем та Комунальним підприємством "Ірпінське земельно-кадастрове бюро" не виникли через виконання відповідачем управлінсько-владних функцій, оскільки взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються, у тому числі, договором і стосуються договірних правовідносин.
Суд вважає, що за предметом спору та суб'єктним складом сторін, вказаний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача у договірних правовідносинах.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем оскаржується бездіяльність Комунального підприємства "Ірпінське земельно-кадастрове бюро" щодо неукладення договору на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки згідно клопотання від 05.04.2021, зазначені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на те, що вирішуваний спір не є публічно-правовим, натомість його належить розглядати у порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Таким чином, з урахуванням наведеного вище, суд приходить до переконання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження в адміністративній справі №367/6587/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Ірпінське земельно-кадастрове бюро" про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що даний спір належить до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Балаклицький А. І.