про залишення позовної заяви без руху
25 січня 2022 року м. Київ № 320/631/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши матеріали в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
до суду звернулась ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код: 22933548, адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 в сумі 15251,85 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 в сумі 15251,85 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що територіальним органом Пенсійного фонду України у вказаний вище період припинено виплату їй пенсійних виплат з підстав, не передбачених частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Відповідно до вимог частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Проаналізувавши позовну заяву на предмет її відповідності положенням Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Так, згідно викладених вище обов'язків суду щодо встановлення відповідності позовної заяви вимогам процесуального закону, необхідним є у тому числі перевірка дотримання строку, протягом якого позов може бути поданий до суду.
Як зазначено в частині 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зокрема, абзацом 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до предмета та підстав позову даної адміністративної справи, виникнення спірних правовідносин між сторонами пов'язано з тим, що за твердженням позивача має місце протиправна бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачеві пенсії за період з 01.10.2018 по 31.12.2018.
Саме у вказаний період виплата позивачеві пенсії була припинена пенсійним органом внаслідок проведеної верифікації та у подальшому поновлена у відповідності до прийнятих рішень.
Звернувшись до відповідача 28.05.2021 із заявою про виплату пенсії за вищевказаний період, позивач у відповідь отримала листа відповідача від 25.06.2021 в якому, зокрема, повідомлялося, що кошти, які не виплачені за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 в сумі 15251,85 грн. нараховані та будуть виплачені на умовах окремого Порядку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" зі змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788.
Слід зазначити, у відповідності до змісту позовної заяви та згідно поданого позивачем клопотання про поновлення строку на звернення до суду, саме з дати отримання нею листа відповідача від 25.06.2021 позивач обраховує строк звернення до суду з цим позовом.
Разом з тим, суд звертає увагу, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Так, Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 відступив від раніше викладених висновків щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах та вказав, що:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Відтак, суд зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від 25.06.2021 у відповідь на її звернення не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, та яка згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов'язковою до врахування судом першої інстанції.
Суд звертає увагу, що у поданому клопотанні про поновлення пропущеного строку на звернення до суду позивач зазначає обставини, що склалися у 2021 році, а саме після отримання нею листа відповідача від 25.06.2021, однак при цьому, будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачеві починаючи з січня 2018 року, тобто з моменту припинення виплати позивачеві пенсійних виплат, з метою реалізації свого права на отримання пенсії у повному розмірі звернутись без зайвих зволікань до відповідного органу, а в подальшому і до суду - позовна заява не містить.
Таким чином, зважаючи на те, що пенсійні виплати є щомісячним періодичним платежем, суд вбачає наявність обґрунтованих підстав вважати, що з моменту припинення виплати пенсії позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, та власне могла звернутись до відповідача з метою з'ясування обставин припинення пенсійних виплат, а у подальшому до суду із відповідним позовом.
Суд звертає увагу позивача, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи. Будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачеві звернутись до суду у визначений законодавством строк, позовна заява, як і заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду - не містять.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, позивачеві, з урахуванням висновків суду, наведених у даній ухвалі та у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об'єктивно, а не суб'єктивно перешкоджали особисто позивачеві після припинення пенсійний виплат у 2018 році звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України
Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України покладає на суд обов'язок перевірити виконання позивачем вимог процесуального закону та щодо прийнятності позовної заяви саме на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі, оскільки законодавством чітко встановлено наслідки невиконання таких вимог, а саме постановлення судом ухвали про залишання позовної заяви без руху.
Суд зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.
Копію ухвали надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.