13 січня 2022 року Справа № 280/10436/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72315, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чернишевського, буд. 26; код ЄДРПОУ 03193086)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
02.11.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - відповідач), відповідно до якого позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком як інваліду війни 2 групи;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду війни 2 групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених раніше сум, що на 01.01.2021 складало 10246,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що з 24.01.2011 по теперішній час перебуває на обліку у відповідача та має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зазначає, що у квітні 2021 року до 5 травня йому як інваліду війни була нарахована та виплачена разова грошова допомога у розмірі 3906,00 грн. Не погоджуючись з даною виплатою позивач 14.09.2021 звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку разової грошової допомоги, що була виплачена, відповідно до вимог частини п'ятої пункту 22 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак, 04.10.2021 отримав відповідь на дане звернення, в якому відповідач зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 інвалідам війни 2 групи був встановлений розмір зазначеної допомоги у розмірі 3906,00 грн., яка була вже перерахована позивачу, а тому відсутні підстави для задоволення даної заяви позивача. Вважаючи зазначені дії відповідача неправомірними, а рішення прийняті про виплату грошової допомоги протиправними, просить задовольнити позовні вимогу у повному обсязі.
Ухвалою суду від 08.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 29.11.2021 надав до суду відзив на адміністративний позов (вх.№70075), в якому зазначає, що безпосередньо ним не нараховувався позивачу розмір грошової допомоги у сумі 3906,00 грн. за 2021 рік, а дані нарахування були здійснені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що підтверджується списком пенсіонерів на виплату грошової допомоги, надісланих в електронному вигляді разом з супровідним листом. Стверджує, що він не має підстав щодо розпорядження коштами з Державного бюджету, а лише спрямовує отримані цільові кошти за призначенням та у визначених розмірах і так як Кабінет Міністрів України виступає як орган, який приймає нормативно-правові акти, а Пенсійний фонд України визначає розмір допомоги позивачу, а тому саме вони є належними відповідачами по даній справі, на підставі чого вважає себе неналежним відповідачем по даній справі. За таких обставин, просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 01.12.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про заміну неналежного відповідача у справі №280/10436/21.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , є інвалідом війни 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 24.01.2011.
14.09.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити недоплачену частину разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 2 групи за 2021 рік в сумі 10246,00 грн.
Проте, відповідач у листі-відповіді повідомив позивача про те, що станом на 2021 рік виплата разової грошової допомоги особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи становить 3906,00 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №325 від 08.04.2021, а оскільки управління виконує лише функцію виплати допомоги, а не встановлює розмір цих виплат, тому відповідач не має права здійснювати виплату грошової допомоги до 5 травня в більшому розмірі, ніж зазначено в постанові Кабінету Міністрів України №325 від 08.04.2021.
Позивач, не погодившись із бездіяльністю відповідача та з вимогою стягнути суму, звернувся до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону №3551-XII, відповідно до частини 5 якої (в редакції Закону України від 25.12.1998 №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону №3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетний кодекс України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови. Зокрема, Кабінет Міністрів України у Постанові №325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбачена Законом №3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи здійснюється в розмірі 3609,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 13 цього Закону. Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №325.
Водночас, Конституційний Суд України рішенням від 27.02.2020 №3-р/2-2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 13 Закону №3551-XII в редакції Закону №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частиною 5 якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком «.
При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач у листі-відповіді, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Як зазначено в постанові Великої палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №440/2722/20, правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон №3551-XII. Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетний кодекс України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Конституційний Суд України Рішенням від 27.02.2020 №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік №1082-ІХ від 15.12.2020 встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2021 року - 1769 грн.
Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 2 групи за 2021 рік у розмір 14152,00 грн. (1769,00 грн. х 8).
Органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача. Тому, доводи відповідача щодо неналежного відповідача у справі суд відхиляє.
В даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи за 2021 рік здійснило Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області в розмірі 3906,00 грн. Однак, виплата позивачу разової грошової допомоги не відповідає статті 13 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі. Сума недоотриманих позивачем коштів становить 10246,00 грн.
Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення взаємопов'язаних позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми пенсій за віком як інваліду війни 2 групи та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду війни 2 групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених раніше сум, що на 01.01.2021 складало 10246,00 грн.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України не стягуються.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72315, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чернишевського, буд. 26; код ЄДРПОУ 03193086) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як інваліду війни 2 групи.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як інваліду війни 2 групи, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених раніше сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 13.01.2022.
Суддя М.С. Лазаренко