Житомирський апеляційний суд
Справа №278/2371/20 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О.
Категорія 84 Доповідач Галацевич О. М.
02 лютого 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №278/2371/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області, ухвалене 05 жовтня 2021 року суддею Татуйком Є.О. у м. Житомирі, повний текст рішення складено 13 жовтня 2021 року,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд до ОСОБА_2 із позовом, у якому, з урахуванням заяви від 16.08.2021 (т.2 а.с.19-23), просила визнати спільною сумісною власністю подружжя незавершений будівництвом житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 1822084100:04:001:0295, розміром 0,10 га та визнати за нею право, як співзабудовника, на 1/2 частину побудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва вказаного будинку, вирішити питання розподілу судових витрат.
Обґрунтовувала позов тим, що під час шлюбу ОСОБА_2 , згідно договору дарування від 12.10.2010, набув у власність земельну ділянку кадастровий номер 1822084100:04:001:0295, на якій за спільні кошти вони побудували будинок, проте відповідач навмисно його не вводить в експлуатацію. З приводу користування будинком між ними виник спір, який добровільно вирішити відповідач відмовляється.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 05 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі (т.2 а.с.72-77, 90-95) ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнути на користь останньої судовий збір і витрати за проведення судової експертизи.
Зазначив, що суд першої інстанції не надав оцінки показам свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які про участь батька відповідача у будівництві спірного будинку не повідомляли. При вирішенні спору суд взяв до уваги лише покази співмешканки батька відповідача - ОСОБА_7 , яка повідомила, що сторони отримували кошти від батька. При цьому, суд не звернув уваги на письмові докази, які підтверджують наявність доходів у позивачки в період 2009-2011 років, відсутність доходів у відповідача та відсутність у матеріалах справи інших доказів про те, що об'єкт незавершеного будівництва будувався за особисті кошти відповідача. Тому, вважає висновок суду про те, що спірний будинок не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, таким, що не відповідає матеріалам справи та наданим позивачкою доказам.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
У судовому засіданні ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 апеляційну скаргу не визнала, посилаюсь на її безпідставність та правильність висновків суду першої інстанції.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, та за участі їх представників.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі з 07.11.2009 по 04.07.2019 (т.1 а.с.12-13, 116).
ОСОБА_2 згідно договору дарування від 12.10.2010 є власником земельної ділянки площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, що знаходиться в с.Клітчин Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер 1822084100:04:001:0295, на яку отримав державний акт на право власності на земельну ділянку 05.11.2020 на підставі вказаного правочину (т.1 а.с.14, 118-122).
Земельну ділянку подаровано відповідачу його батьком ОСОБА_9 , що не заперечували сторони.
02.10.2013 ОСОБА_2 замовив і виготовив технічну документацію на житловий будинок в АДРЕСА_1 , згідно якої будівництво завершено в 2011 році (т.1 а.с.15-17).
Суд першої інстанції також встановив, що позивачка отримала свідоцтво про державну реєстрацію ФОП 18 серпня 2010 року, проте не отримувала доходів від підприємницької діяльності за період часу з 2009 по 2011 роки.
Натомість, ОСОБА_9 , батько відповідача, був зареєстрованим як ФОП з 15 вересня 1997 року. ОСОБА_9 отримував наступні чисті доходи: 2002 рік 3268гривень; 2003 рік 37234 гривень; 2004 рік 35622 гривень; 2005 рік 14201 гривень; 2006 рік 9448 гривень; 2007 рік 38844 гривень; 2008 рік 246801 гривень; 2009 рік 284370гривень; 2010 рік 295852 гривень; 2011 рік 513308,27 гривень; 2012 рік 142585,52гривень; 2013 рік 27138,36 гривень.
18 липня 2001 року ОСОБА_9 придбав приміщення магазину загальною площею 89,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 . 08 лютого 2007 року ОСОБА_9 продав приміщення компресорної загальною площею 176,5 кв.м. за 353500 гривень в м. Житомирі по вулиці Чехова.
ОСОБА_9 помер у віці 67 років в м. Житомирі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд також встановив, що саме батькові відповідача 30 березня 1992 року було виділено земельну ділянку та в той самий день надано дозвіл на будівництво житлового будинку (т.1 а.с.87-89). Державний акт на земельну ділянку видано ОСОБА_9 22 грудня 2003 року (т.1 а.с.90).
Відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований як ФОП з 14 липня 2009 року, однак не отримував жодних доходів до 2011 року включно, проте мав в розпорядженні особисті кошти, які перебували на депозитних рахунках в банках. Так, 12 листопада 2007 року відповідач уклав договір про депозитний вклад на суму 6866 доларів США; 10 листопада 2006 року два договори депозитного вкладу на 1200 та на 600 доларів США; 21 серпня 2008 року на 490 доларів США; 14 серпня 2006 року на 2600 доларів США; 01 листопада 2006 року на 6300 доларів США; 13 жовтня 2008 року на 2000гривень; 21 листопада 2007 року на 6 150 гривень; 10 грудня 2007 року на 5000гривень; 27 вересня 2007 року на 10000 гривень; 01 жовтня 2007 року на 5000гривень; 25 вересня 2007 року на 5000 гривень; 30 серпня 2006 року на 14000гривень; 08 листопада 2006 року на 6300 доларів США.
В червні 2012 року відповідач встановив у спірному будинку газовий лічильник та уклав договір з газопостачання (т.1 а.с.158-161).
Також, суд встановив, що відповідач придбавав будівельні матеріали на будівництво спірного будинку (т.1 а.с.162-168). Зокрема матеріали справи містять специфікацію на дах на суму 28330 грн за 23.09.2011 та ксерокопії чеків за 2014 рік на загальну суму 11004,89 грн.
Висновком експертизи № 296/09-2021 від 01 червня 2021 року встановлено, що за результатами проведеного візуально-інструментального обстеження незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 , встановлено, що відсоток будівельної готовності незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку на дату проведення дослідження становить - 98%. Здійснити поділ незавершеного будівництвом житлового будинку не вбачається можливим. Дійсна ринкова вартість досліджуваного незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами (без врахування вартості земельного компоненту) становить 2161800гривень (т.1 а.с.224-259).
Вирішуючи спір, суд допитав свідків.
Зокрема, суд вказав, що свідок ОСОБА_4 повідомив, що здійснював будівництво будинку батьку відповідача. Гроші на його зведення давав відповідач. Приїжджала на будівництво і позивачка, однак жодних робіт там не здійснювала.
Свідок ОСОБА_7 повідомила, що була співмешканкою батька відповідача. Крім цього, працювала бухгалтером у батька відповідача і знала про всі фінансові питання, як батька, так і сторін, оскільки крім бухгалтерії ОСОБА_9 вела і бухгалтерію позивача та відповідача. Позивач була оформлена ФОПом, однак фактично була найманим працівником у ОСОБА_9 . Жодних доходів сторони для створення майна не мали і кошти на будівництво давав тільки ОСОБА_9 .
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повідомили, що мали по сусідству власне майно та бачили, як зводили спірний житловий будинок. За чиї кошти та для чиїх потреб створювалось майно не знають.
Встановивши такі обставини та проаналізувавши їх, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю відповідача.
Зокрема, суд зазначив, що хоча таке майно було створене під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, проте будівництво розпочато і здійснювалось до укладення шлюбу між сторонами. Зазначене, як вважав суд, підтверджує правовий статус земельної ділянки, на якій створено спірне майно, яке є особистою приватною власністю відповідача, який отримав його в дар від свого батька під час шлюбу з позивачкою. Суд вказав, що досліджені матеріали справи не дають підстав для висновку про те, що майно створювалось за кошти сторін, оскільки, ані позивач, ані відповідач не отримували доходів від здійснення підприємницької діяльності. Інших видів заробітку сторони не мали, будь-яких доказів отримання доходу сторонами у період часу з 2009 по 2011 роки надано не було. Матеріали справи, на переконання суду, підтверджували позицію відповідача про те, що його батько мав кошти на створення такого майна та розпочинав будівництво ще до укладення шлюбу між сторонами. Підтвердженням правильності своїх висновків про те, що майно є особистою власністю відповідача, суд вважав факт наявності на його рахунках грошових коштів, які могли бути використані на будівництво будинку, відсутність жодних доказів у позивачки щодо наявності у неї грошових ресурсів для проведення будівництва.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, суд першої інстанції допустив неповне та необ'єктивне дослідження наданих сторонами доказів та неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.
Так, за правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Матеріалами справи підтверджено, що земельну ділянку площею 1000 кв.м для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташована на території Левківської сільської ради Житомирського району та області с. Клітчин, кадастровий номер 1822084100:04:001:0295 відповідач ОСОБА_2 набув у власність за договором дарування від 12.10.2010 від свого батька ОСОБА_9 (т.1 а.с.118). Відомостей про наявність будь-якої забудови на цій земельній ділянці договір дарування не містить. Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності на час дарування батьком відповідачеві земельної ділянки об'єкту незавершеного будівництва на ній з відповідним відсотком готовності матеріали справи не містять, а останнім не надано.
Тому, аргументи відповідача про те, що будівництво будинку розпочато до укладення шлюбу з позивачкою, є такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового засідання.
Допитані судом свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 пояснювали, що бачили на будівництві сторони у справі. Свідки не володіли достовірною інформацією за чиї кошти та з якого часу здійснювалось будівництво. В той же час, показання свідка ОСОБА_7 (цивільна дружина батька відповідача) про те, що будинок розпочав будувати батько відповідача у 2008 році і на будівництво використовувались саме його кошти, не можуть бути належним та достатнім доказом підтвердження того, що спірний об'єкт будівництва є особистою власністю відповідача та будувався до укладення шлюбу між сторонами.
Посилання суду на правовий статус земельної ділянки, яка отримана у дар, наявність у відповідача коштів на банківських рахунках, придбання ним деяких будівельних матеріалів, як доказ, що побудоване на земельній ділянці майно належить на праві особистої власності відповідачу є помилковим.
Як свідчать матеріалів справи ОСОБА_1 за 2010 рік отримала доходи в сумі 35739 грн, в 2011 - 155419 грн, що спростовує висновки суду про відсутність у неї грошових ресурсів для проведення будівництва.
Норми сімейного законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
ОСОБА_2 , на переконання суду апеляційної інстанції, не надав належних та достатніх доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, а тому висновок суду про те, що предмет спору є особистою власністю відповідача є помилковим, таким, що не відповідає обставинам справи та наданим сторонами доказам.
В той же час, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 307/3957/14-ц вказано, що: «самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу між подружжям (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13).
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України)».
Матеріали справи не містять доказів про те, що незавершений будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 1822084100:04:001:0295, побудований за наявності відповідних документів та дозволів, а тому, у розумінні вищенаведених норм законодавства, є самочинним будівництвом.
Посилання представника позивача, що будівництво здійснювалось на підставі проекту забудови і дозволу, наданому рішенням органу місцевого самоврядування від 30.03.1992 батькові відповідача - ОСОБА_9 (т.1 а.с.88-89) є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 відповідно до договору дарування від 12.10.2010 була подарована земельна ділянка без наявності на ній будь-якої забудови. Окрім того, рішення про передачу прав забудовника від ОСОБА_9 сторонам у даній справі не приймалось, що підтвердив представник відповідача та не спростував представник позивачки.
Таким чином, належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, що об'єкт незавершеного будівництва не є самочинним будівництвом, позивачка суду не надала, тому на зазначене майно не може бути визнано право власності як на об'єкт незавершеного будівництва, оскільки у такому випадку об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, а не окремим об'єктом. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.02.2021 №630/637/17, від 22.09.2021 №587/1186/18.
За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання спільною сумісною власністю подружжя незавершеного будівництвом спірного будинку з господарськими спорудами та визнання за позивачкою права, як співзабудовника, на Ѕ цього нерухомого майна.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з наведених колегією суддів вище підстав.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 жовтня 2021 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 07 лютого 2022 року.