Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/5235/21
21 січня 2022 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.,
при секретарі Осадчої А.Ю.,
за участю представника
позивача адвоката Березенко Є.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Позивач - ОСОБА_1 , через свого представника за довіреністю ОСОБА_3 , звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 16.06.2005р. він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , який був зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Черкаси Черкаського міського управління юстиції. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.09.2018р. у справі №711/3336/18 їхній шлюб (актовий запис №737) було розірвано.
Вказує, що перебуваючи у шлюбі, за кошти, отримані за кредитним договором №MLF00/159/2006 від 17.07.2006р., укладеним між його колишньою дружиною - ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» згідно Договору купівлі-продажу №8586 від 17.07.2006р., ними було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка була предметом договору іпотеки №PML-F00/016/2008, р. 1240, 22.02.2008, посвідченого приватним нотаріусом Плахою Т.І.
Звертає увагу, що станом на час розірвання шлюбу між ним та колишньою дружиною, заборгованість за вказаним кредитним договором погашена у повному обсязі та квартира перебуває у повному володінні і розпорядженні ОСОБА_2 без будь-яких обмежень. Згідно відомостей Реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира розміщена за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа - 40,6кв.м., житлова площа - 25,3кв.м.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що у зв'язку з переплануванням, яке погоджено актом ДАБК Черкаського міськвиконкому, згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 12.02.2021р. №195, загальна площа квартири змінилася із 40,7кв.м. на 40,4 кв.м., а житлова з 26,9кв.м. на 25,3кв.м. Між тим, відповідно до висновку оцінювача про вартість квартири, станом на 02.08.2021р., вартість квартири становить 383670,00грн. У спірній квартирі його дружина проживає і на даний час.
Додає, що з пропозиціями щодо розподілу майна між ними у рівних частинах він неодноразово звертався до відповідача, однак остання не сприймає його пропозицій.
Зважаючи на викладене вище, посилаючись на вимоги ст.ст.368, 372 ЦК України, ст.ст.60,61,63,69,70,71 СК України, позивач просить визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 40,6кв.м., житловою площею 25,3кв.м., що за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою суду від 01.10.2021 року по справі відкрито провадження та призначене судове засідання. Дана цивільна справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті справи. Крім того, сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали. Відзив на позов не подано.
Позивач в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомлено.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов без врахування 3-го абзацу мотивувальної частини позовної заяви. Так, підтримавши доводи, наведені у позові, без врахування 3-го абзацу мотивувальної частини позовної заяви, додатково пояснив, що шлюб між сторонами наразі розірвано. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі, сторонами придбано в кредит квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , зобов'язання за кредитом сплачено і зареєстровано право власності на вказану квартиру за відповідачем ОСОБА_2 . Зауважив, що оскільки сторони мають право на рівні частки у вказаному майні, а тому слід визнати за позивачем право власності на 1/2 частину вказаного вище нерухомого майна. Судові витрати позивач залишає за собою.
Окрім того, повідомив, що на даний час кредит повністю сплачено, але обтяження за договором іпотеки на даний час ще не знято, не відомо чому відповідач до цього часу не вирішила питання зі зняттям обтяження. Додав також, що на даний час власник квартири не змінився. Разом з тим, вказав, що заяву, яку подано відповідачем про визнання даного позову в порядку ст.206 ЦПК України, слід прийняти, оскільки вона не порушує права інших осіб.
В судове засідання відповідач не з'явилася, судом повідомлялася про місце, дату та час розгляду справи у встановленому законом порядку. Між тим, 13.12.2021р. надала суду заяву про визнання позову та розгляд справи за відсутності відповідача від 08.11.2021, в якій повідомила, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає у повному обсязі, не заперечує проти їх задоволення, просить розгляд справи проводити без її участі, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечувала.
Крім того, і 19.01.2022р. судом отримано заяву відповідача про визнання позову та розгляд справи за відсутності відповідача аналогічного змісту з попередньо поданою заявою.
Заслухавши доводи представника позивача, врахувавши думку відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків:
як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, згідно рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.09.2018р. у справі №711/3336/18, шлюб між сторонами, укладений 16 червня 2005 року (актовий запис №737), розірваний. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище ОСОБА_4 . Судове рішення набрало законної сили - 01.11.2018р. (а.с.6-7).
Судом встановлено, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі, сторонами придбано квартиру АДРЕСА_4 на підставі Договору купівлі-продажу №8586 від 17.07.2006р., посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т.І.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.07.2021р. №265424611, з 24.07.2006р. одноосібним власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 .
Крім того, відповідно до даних висновку оцінювача ОСОБА_5 (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №872/20 від 30.09.2020р., виданий Фондом Держмайна України) про вартість майна від 02.08.2021 року, ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_4 становить - 383670грн. 00 коп. без врахування ПДВ (а.с.9).
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 29.02.2008р., що підтверджується відомостями відділу реєстрації місця проживання Управління державної реєстрації Черкаської міської ради від 08.09.2021р., отриманих судом 13.09.2021р. (а.с.18).
Тож, спір між сторонами виник з правовідносин щодо майнових прав подружжя на майно, набуте у шлюбі, яке регулюється нормами Конституції України, Цивільного Кодексу України та Сімейного Кодексу України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 Цивільного Процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 Цивільного Процесуального кодексу України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Як визначено статтею 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т.ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст. 13 Цивільного Кодексу України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 ЦКУкраїни).
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами Сімейного Кодексу України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
За положеннями статті 60 СК України (в редакції ЗУ №2947-III, що діє з 01.01.2004), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ст. 368 ЦК України).
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (ч.ч.1, 2 ст. 369 ЦК України).
Між тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного Кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Отже, при визначенні права спільної сумісної власності подружжя на майно встановленню підлягають не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Відповідно до вимог ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного Кодексу України).
Статтею 65 СК України передбачено, що дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Як зазначено у ст. 69 СК України, - дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. При цьому, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ст. 68 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).
Судом встановлено, що на час розгляду справи шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в частині, що не суперечить нормам чинного законодавства, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Пунктом 23 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Беручи до уваги презумпцію статусу майна, набутого подружжям за час перебування їх у шлюбі, в контексті спірних правовідносин даної справи, судом не встановлено обставин, які б спростували презумпцію того, що нерухоме майно не є об'єктом спільної сумісної власності сторін. За таких обставин, таке майно підлягає поділу між сторонами.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч. 4 ст. 206 ЦПК України). Суд прийняв визнання відповідачем ОСОБА_2 позову.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, щодо яких не заперечувала відповідач визнаючи позовні вимоги в повному обсязі, про що подала відповідні заяви, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме,- слід визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_5 .
Судові витрати слід залишити з позивачем, враховуючи його заяву.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 19, 77-81, 206, 274, 259, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_5 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повний текст судового рішення складений 31 січня 2022 року.
Головуючий: С. М. Позарецька