28.01.2022
Ленінський районний суд м.Полтави
Справа № 553/1600/21
Провадження № 2/553/126/2022
28 січня 2022 року м.Полтава
Ленінський районний суд м.Полтави у складі головуючого судді Високих М.С., за участі секретаря судового засідання Лунич Ю.Г.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні в залі суду справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з матір'ю,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому прохає визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2013 р.н., з його матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги вмотивовані тим, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2013 р.н. Шлюб за рішенням суду від 12.06.2017 було розірвано, проте неповнолітня дитини залишилась проживати разом із матір'ю, яка займається її вихованням та утриманням. Судовим наказом від 08.02.2018 з відповідача було стягнуто аліменти на користь позивача на утримання дитини, проте з кінця 2019 року відповідач припинив сплачувати аліменти, вимагаючи встановити графік проживання сина з батьками в рівних часових проміжках, уникає контактів з позивачем, а від так згода між батьками з приводу місця проживання спільної дитини не досягнута, у зв'язку із чим виникла необхідність у зверненні до суду.
Ухвалою суду від 03.09.2021 позов прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Позивач та її представник до суду не прибули. Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі та участі позивача, на позовних вимогах наполягала та прохала їх задовольнити.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до суду не прибув, надіславши на адресу суду клопотання про визнання позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Третя особа до суду свого представника не направила, звернувшись із клопотанням про розгляд справи у його відсутність, прохали прийняти рішення в інтересах дитини.
У відповідності до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Згідно ч.ч.3, 4 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності до того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлено, що сторони 07.08.2010 зареєстрували шлюб, про що Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області було складено актовий запис №879 (а.с.6). Від цього шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.7).
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 12.06.2017 шлюб між сторонами розірвано (а.с.8-9). Згідно судового наказу Дніпровського районного суду м.Києва від 08.02.2018 з відповідача ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 2013 р.н. (а.с.10).
Згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_1 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12-13).
Як убачається з довідки від 03.06.2021, ОСОБА_1 працевлаштована в ПП «Франксервіс» з 02.05.2018 на посаді менеджера по персоналу та отримує заробітну плату, розмір якої за період з 01.06.2020 по 31.05.2021 складає 96331,13 грн (а.с.14).
У відповідності до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 21.10.2020, згідно виконавчого листа по справі №755/2112/18 від 12.02.2018 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , 2013 р.н., загальниц розмір заборгованості станом на 01.10.2020 становить 55400,50 грн (а.с.15).
Згідно характеристики на учня НВК «Домінанта» №01-13/56 від 01.06.2021 (а.с.16) ОСОБА_4 , 2013 р.н., є учнем зазначеного закладу, якого приводить та забирає мама - ОСОБА_1 . Вона завжди вирішує усі виховні, організаційні та побутові питання, що пов'язані з розвитком хлопчика, педагогічний колектив НВК батька ОСОБА_4 жодного разу не бачив.
Відповідно до висновку від 21.12.2021 №103/10380/41/6 орган опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , 2013 р.н., з матір'ю ОСОБА_1 (а.с.77),
Вирішуючи позов в межах заявлених вимог, суд вказує, що відповідно до ч.7 та ч.8 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
За змістом ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ст.ст.18,27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч.1ст.9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Як вже наголошувалось судом, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07.12.2006, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Враховуючи наведені вище норми законодавства, повно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, беручи до уваги висновок органу опіки та піклування а також визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 разом із матір'ю, що відповідатиме інтересам дитини.
Керуючись ст.ст.263-265, 352-354 ЦПК України, суд,
Цивільний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач:ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа:Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації, адреса: 02160, м.Київ, Харківське шосе, 4А.
Суддя
Ленінського районного суду м.Полтави М.С. Високих
Повне судове рішення складено 04.02.2022.