Рішення набрало чинності "___"_________20____р. Справа № 665/1780/21
"28" січня 2022 р. Чаплинський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого судді - Березнікова О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Собчук М.В.,
представника позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чаплинка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про знаття арешту з майна,
ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому просив скасувати постанову ВДВС Сімферопольського РУЮ АР Крим б/н від 17.12.2009 року про арешт всього нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9357617 відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , шляхом зняття арешту з всього майна і заборони на відчуження, внесення відповідних змін до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна і виключенням відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
В обґрунтування поданого позову вказує, що про наявність арешту ОСОБА_1 стало відомо у серпня 2021 року з інформаційного Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна після реєстрації права власності на спадщину. З метою з'ясування підстав для накладення арешту, ОСОБА_1 звернулася ДВС за місцем свого проживання. З відповіді Чаплинського ВДВС у Каховському районі встановлено, що у відділі жодних виконавчих проваджень відносно позивача немає. Оскільки арешт на майно позивача накладений на підставі постанови головного державного виконавця ВДВС Сімферопольського РУЮ АР Крим б/н від 17.12.2009 року, то представником позивача відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ Херсонської області було направлено заяву про відновлення виконавчого провадження та зняття арешту з майна боржника, на яку 29 жовтня 2021 року надано відповідь, згідно з якою адресат заперечив своє правонаступництво за органами ДВС АР Крим та м. Севастополя та вказав на неможливість ідентифікації за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, у якому саме виконавчому провадженні було винесено постанову про обтяження належного ОСОБА_1 майна та надано інформацію про виконавчі провадження відносно позивача, які зареєстровано з 2013 року, та які завершено відповідно до п.5 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Посилаючись на те, що відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 відсутні, а встановити підстави та ідентифікувати, у якому саме виконавчому провадженні у 2009 році винесено постанову про арешт її майна неможливо, вважає, що правові підстави для подальшого арешту майна відсутні, а наявність цього арешту порушує права позивача, щодо вільного користування та розпорядження майном.
Представник відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) у своєму відзиві на позовну заяву просив суд в задоволенні позову відмовити, та вказував, що відділ безпідставно зазначено відповідачем у даній справі, оскільки ним не вчинялося дій, які б порушували права позивача, так як на виконанні не перебували виконавчі провадження в ході яких виносилась постанова про арешт майна боржника, а виконавчі провадження відкриті на окупованій території відділом не відновлювалися. Вважає, що оскільки відділ не є правонаступником органів ДВС АР Крим та м. Севастополь та відповідно виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 до відділу не передавалися, то позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Крім того вказує, що позов подано до Чаплинського районного суду Херсонської області, тоді як відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» підсудність справ, підсудних судам, що розташовані на території АР Крим визначено за місцевими загальними судами міста Києва, тому вказаний спір на думку представника не відноситься до підсудності Чаплинського районного суду.
Також у своєму відзиві представник відповідача вказує, що спір виник з приводу рішення державного виконавця винесеного вході проведення виконавчих дій, тому дані правовідносини регулюються нормами ст. 447 ЦПК України, за якою сторона виконавчого провадження має право звернутися до суду із скаргою, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця порушено права чи свободи.
Крім того зазначає, що оскільки спір стосується рішення державного виконавця, то такі дії можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищенаведені підстави, просив суд позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 повністю підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві та просив суд позов задовольнити, оскільки наявність арешту майна перешкоджає власнику цього майна здійснювати свої права щодо володіння та розпорядження ним. При цьому вказував, що спір виник з приводу скасування арешту, тому за правилами виключної підсудності даний спір підлягає розгляду Чаплинським районним судом Херсонської області, де знаходиться майно позивача. Крім того, оскільки спір виник з приводу скасування арешту з майна, то він має також розглядатися за правилами цивільного судочинства, при цьому за відсутності будь-яких даних щодо виконавчого провадження в якому було накладено такий арешт, підставу його відкриття, наслідки його виконання, тощо неможливо вирішити дане питання в порядку процесуального законодавства, відповідно до ст. 447 ЦПК України. А оскільки Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» саме на відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області чинним законодавством покладено питання щодо примусового виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), підвідомчих органам державної виконавчої служби на тимчасового окупованих територіях України, то позов пред'явлено до належного відповідача.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Суд про причини неявки не повідомив.
Суд, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.
Відповідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч.2 ст. 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Згідно п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» при розгляді справ судам належить звертати увагу на те, чи додержані відповідною службовою особою вимоги закону про опис та арешт майна.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» та частини другої ст. 114 ЦПК України позови про зняття арешту з нерухомого майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (виключна підсудність).
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, 04 червня 2020 року приватним нотаріусом Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області Ткаченко С.А. на ім'я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом №445, згідно якого вона успадкувала житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 .
Звертаючись з даним позовом, як на підставу до його задоволення ОСОБА_1 вказувала, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо суб'єкта №270680206 від 16.08.2021 року, сформованою приватним нотаріусом Ткаченко С.А. вбачається, що на підставі постанови головного державного виконавця ВДВС Сімферопольського РУЮ, №б/н від 17.12.2009 року, 17 грудня 2009 року Кримською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України зареєстровано арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід. номер НОМЕР_1 .
Як вказує позивач у своєму позові та її представник у судовому засіданні, підстава такого обтяження ОСОБА_1 невідома, оскільки жодних невиконаних зобов'язань вона не мала та постанову №б/н від 17.12.2009 року про накладення арешту від приватного виконавця не отримувала.
На заяву ОСОБА_1 про зняття арешту відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) 29 жовтня 2021 року листом за №23748 повідомило, що Відділ не є правонаступником органів ДВС АР Крим та м. Севастополь, виконавчі провадження, які перебували на території АР Крим та м. Севастополь, в тому числі відносно неї, до вказаного відділу не передавались, а також у встановленому законодавством порядку провадження не відновлювалось. Крім того вказано про неможливість ідентифікувати згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, у якому виконавчому провадженні (при виконанні яких виконавчих документів) винесено постанову про арешт майна боржника, яку зазначено як підставу обтяження №9357617), без надання оригіналу відповідної постанови про арешт майна або її копії. Крім того вказано про неможливість відновлення виконавчого провадження, так як заявником не дотримано вимоги до заяви, передбачені Інструкцією з організації примусового виконання рішень.
Згідно відповіді Чаплинського відділу ДВС у Каховському районі від 14.09.2021 року №152-32/866, заявника повідомлено про відсутність на виконанні у відділ будь-яких відкритих чи закритих виконавчих проваджень.
Наведене свідчить, що позивачем здійснювались відповідні дії, передбачені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, якою врегульовано питання щодо примусового виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), підвідомчих органам державної виконавчої служби на тимчасового окупованих територіях України.
Однак, як убачається із листа відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) від 29.10.2021 року неможливість ідентифікації за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, у якому саме виконавчому провадженні було винесено постанову про обтяження належного позивачу майна, унеможливлює і відновлення матеріалів виконавчого провадження відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802 для розгляду заяви ОСОБА_1 про зняття арешту з нерухомого майна.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 дотримано порядок припинення заходів примусового виконання рішень за виконавчими провадженнями, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території, однак х незалежних від неї причин, досягти бажаного результату не вдалося.
Крім того, із вказаного вище листа відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) від 29.10.2021 року вбачається, що згідно з базою даних автоматизованої системи виконавчого провадження, відносно боржника ОСОБА_1 , зареєстровано два виконавчих провадження №№38165187, 38165335 про стягнення на користь держбюджету 120 та 403.3 грн. відповідно, які завершено на підставі п.5 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час відкриття стосовно боржника ОСОБА_1 виконавчих проваджень наведених вище та їх завершення, був Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, у редакції, що діяла на час відкриття стосовно боржника ОСОБА_1 виконавчих проваджень наведених вище та їх завершення, державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ( ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону).
Статтею 49 указаного Закону визначено підстави закінчення виконавчого провадження.
У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника ( ч.ч. 1,2 ст. 50 Закону).
Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 (далі - «Інструкція №512/5»), у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Аналіз указаних норм законодавства у їх сукупності, свідчить про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
При цьому при поверненні виконавчого документа стягувачу, державний виконавець вирішує питання і про зняття арешту.
Указаної правової позиції притримується і Верховний Суд ( провадження №817/928/17 від 27.03.2020 року)
Установлено, що всі відкриті відносно боржника ОСОБА_1 виконавчі провадження, відомості про які наявні в автоматизованій системі виконавчих проваджень завершено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.
Отже, у разі накладення арешту при виконанні вказаних виконавчих проваджень, при завершенні виконавчого провадження державний виконавець був зобов'язаний вирішити питання про його зняття.
Незняття арешту з майна боржника у виконавчих провадженнях, у разі його накладення, при їх завершеннях (повернення виконавчих документів стягувачеві в провадженнях №№38165187, 38165335 про стягнення на користь держбюджету 120 та 403.3 грн. відповідно) є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягало б захисту шляхом зобов'язання вказаного відділу зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 .
У свою чергу як вказує позивач та визнається відповідачем, відомості щодо виконавчого провадження в якому було винесено постанову про накладення арешту на майно ОСОБА_1 відсутні, відповідні виконавчі провадження до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) такі виконавчі провадження не передавалися.
Разом з тим, Автономна Республіка Крим відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є тимчасово окупованою територією України і такий захист порушеного права позивача є неможливим, а за відсутності будь-яких документів з вказаного вище виконавчого провадження є неможливим і захист порушеного права шляхом зобов'язання вчинити відповідні дії і відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, на який чинним законодавством покладено питання щодо примусового виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), підвідомчих органам державної виконавчої служби на тимчасового окупованих територіях України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Даною нормою Основного Закону України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За перечуючи проти позову, представник відповідача у своєму відзиві на позовну заяву посилався на ту обставину, що даний спір не підсудний Чаплинському районному суду, позов пред'явлено до неналежного відповідача, а порядок вирішення спору передбачений ст. 447 ЦПК України, шляхом подання скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця. Крім того вказував що даний спір необхідно розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Що стосується даних доводів відповідача, то суд вважає необхідним зазначити наступне.
Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем хоча і ставиться вимога про скасування постанови державного виконавця, однак сам спір виник фактично з приводу зняття арешту з нерухомого майна, що відображено у прохальній частині позовної заяви.
Як вказано вище, ст. 30 ЦПК України визначає правила виключної підсудності, серед яких вказано, що позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Аналогічні роз'яснення містяться в п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна».
З наданої позивачем інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо суб'єкта №270680206 від 16.08.2021 року вбачається, що позивачу на праві приватної власності належать два об'єкти нерухомості - земельна ділянка, площею 8.9201 га та житловий будинок, які знаходяться в межах колишнього Чаплинського району. Іншого майна за позивачем не зареєстровано, що свідчить про те, що нерухоме майно ОСОБА_1 знаходиться на території, що за підсудністю належить до Чаплинського районного суду Херсонської області, тому позов подано відповідно до правил ст. 30 ч.2 ЦПК України та підстав для передачі справи для розгляду по суті до місцевого суду м. Києва немає.
Крім того, ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а частиною 2 визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.
При цьому слід зазначити, що розділ 7 ЦПК України передбачає судовий контроль за виконанням судових рішень Так ст. 447 ЦПК України надано право Стороні виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 448 цього Кодексу регламентовано порядок подання скарги, ч. 1 якої вказує, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Тобто, як вбачається системного тлумачення ст.ст. 447, 448 ЦПК України, судовий контроль за виконанням рішень судів при здійснені виконавчого провадження можливий лише в разі коли на виконанні перебуває відповідне рішення суду.
При цьому як встановлено судом відомості про виконавче провадження, в ході якого винесено постанову від 17.12.2009 року про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , в тому числі й щодо документів, що слугували підставою для здійснення виконавчих дій, відсутні, та наявна інформація в даних автоматизованої системи виконавчих проваджень не дає можливості їх ідентифікувати.
Тому в даній справі вирішення питання, в порядку передбачено розділом VII ЦПК України не призведе до ефективного захисту прав позивача, за відсутності будь-яких документів, що свідчили б про наявність підстав для відкриття виконавчого провадження в ході якого накладено арешт на майно ОСОБА_1 , тому доводи відповідача в цій частині також не відповідають обставинам справи.
Що стосується посилання відповідача, що ним не вчинено дій які б порушували права позивача, а тому позов пред'явлено до неналежного відповідача, суд погоджується в цій частині з доводами представника позивача, зокрема щодо того, що на відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» покладено питання щодо примусового виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), підвідомчих органам державної виконавчої служби на тимчасового окупованих територіях України, а Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802 передбачено порядок відновлення виконавчого провадження виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території, на наявності обставини, які зумовлюють необхідність відновлення виконавчого провадження (намір виконати рішення, припинення заходів примусового виконання рішень у зв'язку з виконанням рішення у повному обсязі, скасуванням рішення, на підставі якого видано виконавчий документ тощо), тому звернувшись до відповідача з відповідною заявою, як того вимагає порядок визначений інструкцією позивачем вичерпано можливі варіанти скасування арешту належного їй майна, а відсутність будь-яких відомостей щодо виконавчого провадження за яким винесено постанову від 17.12.2009 року позбавляє її вирішити дане питання у інший спосіб. З огляду на вказане, позивачем пред'явлено позов до належного відповідача на якого Законом покладено питання щодо примусового виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), підвідомчих органам державної виконавчої служби на тимчасового окупованих територіях України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Також, за ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зареєстрованих у встановленому чинним законодавством порядку виконавчих проваджень (відкритих або закритих) ВДВС Сімферопольського РУЮ АР Крим та/або будь-яким іншим органом примусового виконання рішень, в ході якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 не встановлено, унаслідок чого є всі правові підстави вважати, що наявність арешту нерухомого майна належного позивачу, накладеного постановою про арешт майна боржника б/н від 17.12.2009 року ВДВС Сімферопольського РУЮ Автономної Республіки Крим, порушує права останньої, а тому підлягає судовому захисту шляхом його зняття.
На сьогодні позивач має намір розпорядитися належним їй майном, проте через наявність арешту позбавлена можливості це зробити.
Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про необхідність захисту його права шляхом скасування такого арешту, у заявлений спосіб, шляхом зняття арешту з майна та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису від 17.12.2009 року про обтяження №9357617.
Разом з тим, як встановлено з прохальної частини позовної заяви, позивач крім іншого просить суд виключити відомості про боржника також з Єдиного реєстру боржників.
Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 внесена до відповідного реєстру, не вказано дату такого запису, особу, що його здійснила, тощо. Більш того при виконанні пошуку за пошуковою системою Міністерства юстиції, яка знаходиться у відкритому доступі, взагалі відсутні відомості у вказаному реєстрі щодо позивача, тому позов в даній частині є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст.ст. 3, 10,11, 60, 88, 141, 209, 213-215, 224, 294 ЦПК України, суд -
В И Р I Ш И В :
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зняти арешт накладений на підставі постанови головного державного виконавця ВДВС Сімферопольського РУЮ Гриневич О.В. №б/н від 17.12.2009 року, реєстраційний номер обтяження 9357617 на нерухоме майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна запис від 17.12.2009 року за № 9357617.
В решті позову - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається безпосередньо до Херсонського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В. Березніков